ПРИРОДНЕ ДОВКІЛЛЯ

Ця книга зосереджує увагу на географічних світах і регіонах, створених людською діяльністю за тисячі років. Але ми ніколи не повинні забувати про при­родне довкілля, у якому ця діяльність відбувається, бо воно відіграє активну роль у тому, як люди влаштовують своє життя.

Там людські громади не можуть одомашнити будь- який вид дикого світу — від газелі іі зебри до жи­рафи та буйвола. Дикі звірі там є загрозою, а не можливістю. Зрештою, люди одомашнили лише одну африканську тварину — цесарку. Первісні африканці стикнулися з невигодами природного середовиша, які переважають і досі. Сучасна карта містить багато відомостей про минуле.

Природний ландшафт

17 Планета Земля містить низку природних ланд­шафтів — від гострих гірських хребтів до гладких прибережних рівнин (рис. 1-І). По мірі того як бу­демо досліджувати кожний географічний світ, ми відзначатимемо природні ландшафти, які форму­ють його природне підгрунтя, бо цей ландшафт продовжує відігравати певну роль у його розвитку. Гори можуть бути перешкодами для руху, але вони також захищають людей від ворогів. Річкові доли­ни в Азії все ше є місцем концентрації деяких найбільших народностей світу, оскільки ці землі добре зрошуються і мають родючі грунти, але річкові долини у Тропічній Африці та Південній Америці не підтримують такої кількості людей.

Усі континенти містять давні геологічні ядра, які називаються щитами і утворюють широкі рівнини (низовини, такі як Північна Канада) або плато (плоскогір’я, шо переважають в Африці). Усі континенти, крім Африки, мають довгі витягнуті гірські системи: Анди у Південній Америці, Ске­лясті гори у Північній Америці. Альпи—Гімалаї у Євразії. Великий Вододільний хребет в Австралії. Лише в Африці немає таких гірських хребтів. її ви­тягнуті гірські пасма височать на крайньому північному заході (Атлаські гори) і півдні (мис Доброї Надії). Поміж горами і рівнинами лежать виші та нижчі плато й гористі місцевості. Оскільки узагальнення природних ландшафтів Землі не існує, ми досліджуватимемо їх у кожному гео­графічному світі окремо.

Континенти і тектонічні плити

Вивчення природних ландшафтів є частиною

18 фізичної географії. Приблизно століття тому фі- зико-географ Альфред Вегенер використав просто­ровий аналіз для пояснення деталей, які він бачив на картах, подібних до рисунка 1-1. Він вивчав контури континентів і. маючи великий обсяг да­них. висунув гіпотезу про те, що ці континенти є частинами величезного континенту, який існував сотні мільйонів років тому. Він назвав цей супер- континент Пангеею з центром в Африці. Коли Північна і Південна Америки відкололися від Євразії та Африки, утворився Атлантичний океан. Адже ще й тепер можна побачити, як протилежні берегові лінії узгоджуються між собою за конфігурацією.

Гіпотеза Вегенера про дрейф континентів пояс- 19 нює багато з того, що показано на рисунку 1-1, у тому числі глобальний розподіл головних гірських систем. Оскільки Південна Америка «дрейфувала» на захід від Африки, породи її головних хребтів згорнулися, як міхи акордеона, створивши Андські гори. На протилежній стороні Африки Австралія рухалася на схід, тому її головний гірський масив тепер лежить біля її східної межі. Сама ж Африка рухалася мало, тому й там не сформувався вели­кий витягнутий гірський масив.

Вегенер не дожив до того часу, коли його гіпо­теза була сприйнята. За його життя багато видат­них учених-геологів розглядали її як нісенітницю. Але як часто буває, просторова теорія географа вказала шлях для інших досліджень. Геологи, зрештою, виявили, шо земна кора складається з низки тектонічних плит — величезних товш твер- 20 дих гірських порід, які формують океанську плиту і тримають на собі континенти (рис. 1-4). Ці плити й справді мобільні, не дивуючи цим географів. Во­ни пересуваються повільно, на кілька сантиметрів за рік, зрушувані конвенційними елементами у рідкій нижній частині. Дюйм за рік — це небагато, але історія Землі вимірюється мільйонами років. Через 100 млн років земна маса пересунеться приблизно на 1600 миль (2550 км)!

Унаслідок того, що тектонічні плити рухають­ся. є місця, де вони зіштовхуються з чимось. Коли це стається, плита, яка складається з легшої гірсь­кої породи, опиняється зверху важчої плити, шо занурюється. Цей процес називається субдук- 21 цією — рухом по розломах. Такі гігантські зітк­нення створюють гірські ланцюги, що оперізують Землю, спричиняють землетруси та вулканічні ви­верження. Зауважимо, шо на рисунку 1-4 Пів­нічноамериканська та Південноамериканська пли­ти рухаються у напрямі Тихого океану зі сходу, тоді як Євразійська плита перемішується із заходу. Тому Тихий океан оточений майже нескінченною зоною зіткнень плит, названою Тихоокеанським 22 вулканічним кільцем. На декілька світів і регіонів, які ми досліджуватимемо, ця небезпечна нес­табільність земної кори справляє великий вплив. Руйнівні землетруси, вулканічні виверження, земні зсуви та інші загрози є підтвердженням жит­тя, шо вирує у цій корі (рис. 1-5).

Складні та різноманітні ландшафти кон­тинентів формуються внаслідок не лише описа­них геологічних сил, а й процесів ерозії. Ріки та

РИСУНОК 1-4

струмки, льодовики і навіть вітер змінюють по­верхню. Мозаїка природного ландшафту, зображе­на на рис.

Клімат

Неможливо дослідити географічні світи і регіони

23 планети без розгляду їхнього клімату. Багато від­криттів людини мотивувалося потребою розв'язан­ня проблем, викликаних кліматом: одяг від холоду, іригація від посухи, кондиціонери від спеки. Коли ми згадуємо про якісь віддалені регіони, перше запитан­ня. шо ми його звичайно ставимо: «Який там клімат?»

Доречнішим запитанням має бути: «Який там клімат сьогодні?» Глобальний клімат змінюється, і часом дуже швидко. Археологічні дані свідчать, шо ферми, села і міста, які постали у добре зрошува­них родючих землях Південно-Західної Азії, зник-

24 ли внаслідок опусте.іювання. Надійні цикли випа­дання дощу змінилися на періодичні посухи, рівень води в річках упав, колодязі пересохли. Врешті-решт пустеля почала претендувати на те, що раніше було процвітаючими фермами і жвави­ми поселеннями. Деякі пункти були просто похо­вані під дюнами.

За триваліший період клімат коливається значно більше. Приблизно 12 000 років тому — мить в історії геології — величезні маси льоду покрили майже всю Канаду і значну частину Се­реднього Заходу США (рис. 1-6). до ріки Огайо на півдні. Більша частина Європи була покрита льо­дом — від Альп до Скандинавії. Це була лише ос­тання фаза зледеніння — періоду зниженння тем- 25 ператури, наступу льоду і падіння рівня моря, який переважав останні 12 млн років. Усе почало­ся з тенденції похолодання десь 20 млн років тому.

з початком глобального льодовикового періоду. 26 Зрештою це загальне похолодання відкрило дорогу потужному розвиткові товщ льоду та льодовикових долин, знаменуючи початок того, шо геологи на­зивають плейстоценовою епохою менш ніж З млн років тому. Після цього на зміну суворому льодо­виковому періоду прийшов порівняно теплий міжльодовиковий період. Протягом сучасного 27 міжльодовикового періоду під назвою голоцен і вже понад 10 000 років людська цивілізація ево­люціонувала від найменших і найпростіших су­спільств до мегаміст сьогодення.

За такої як довготермінової, так і коротко­термінової несталості ми не повинні дивуватися, шо клімат продовжує змінюватися. Ми навчилися реєструвати та інтерпретувати дані про клімат і визнаємо, що те, що трапилося з тими старо­давніми містами, може статися і з нами: орні землі можуть опинитися під загрозою, рівень моря може піднятися, узбережжя може бути затоплене. Ось

ТЕРЕНОВІ НОТАТКИ

«Територія Південного острова Нової Зеландії нестримно зменшується під водами !османського моря вздовж південно-західного узбережжя. Наближаючись до берега, ми перетинаємо зону зіткнення між Ти­хоокеанською платформою, на якій лежить більша частина Південного острова, та Австралійською плат­формою (див. рис. 1-4). Субдукція вздовж цих зон створює один із нойдивовижніших світових пейзажів по мірі того, як кора стрімко зіштовхується вниз, щоб рециркулювати нижче в мантії... По діагоналі через Ти­хий океан від Нової Зеландії лежить вулканічно і сейсмічно активна Аляска. Гора Еджкамб, на 16 миль (26 км) західніше Сітки, домінує у цьому ландшафті. Якось я пішов через міст до старого вулкана, розмов­ляючи по дорозі з місцевими жителями. Еджкамб вважався згаслим вулканом, але Сітконс викликав сумніви. В усних переказах розповідається про страшне виверження, яке поховало усе поселення під гли­боким шаром попелу. 'Поштовхи землі на цій території свідчать про те, що ще зорано вважати його згас­лим, — сказав один із жителів. — Декілька століть це нічого, коли він повертається до геологічної актив­ності. Я б сказав, що стара леді дрімає*. Сліди ерозії, позначені літнім снігом на фотографії, виявляють тривалу бездіяльність, але край кратера ще виступає но 3300 футів (1000 м) над рівнем моря».

РИСУНОК 1-6

чому глобальне потепління стало важливим чин­ником на міжнароднії! арені.

«Зернові вже більше не дозрівали в Ісландії....у Європі низькі врожаї спостерігалися в кінці три­надцятого і на початку чотирнадцятого сто­ліття... крайнощі погоди ставали більшими, з суворими зимами і незвичайно спекотним або вогким літом».

Тому останній цикл потепління дійшов турбу­лентного кінця щонайменше у тих місцевостях, для яких маємо дані. Ми знаємо набагато менше про те, що могло трапитися з китайською ци­вілізацією. яка також лежала на шляху раптових кліматичних змін, або про урагани в Атлантиці чи Ель-Ніньо у Тихому океані. Але дані вказують на те, який тип циклу потепління світ переживає те­пер; після нього буде протилежний — разом з екстремальним станом довкілля і, якщо ми не підготуємося до цього. — з непередбачуваними соціальними і політичними змінами.

Кліматичні регіони

Тепер з'ясуємо кліматичні характеристики гео­графічних світів і регіонів Землі. Незважаючи на сучасні технологічні вдосконалення, клімат віді­грає суттєву роль у житті мільярдів людей. Зру­шення у системі, такі як Ель-Ніньо або посуха.

можуть справити значний вплив на економіку і навіть політику.

Узагальнити знання про клімат не легше, ніж про природні ландшафти. Регіональний клімат є усередненням незліченних спостережень за пого­дою, серед яких головними є вимірювання опадів і температури. Також беруть до уваги сезонні відхилення та екстремуми. Щодо опадів, то на планеті спостерігаються величезні просторові відхилення (рис. 1-7). Екваторіальні й тропічні те­риторії характеризуються великими опадами, 28 найбільше підлягаючи впливові гідрологічного циклу. Такий цикл передбачає підйом випаруваної та знесоленої океанської води і переміщення її над суходолом, де вона випадає у вигляді лоту або снігу, — це дуже ефективно за великої спеки та невеликих відхилень вологості. Але в Африці це благо швидко призводить до субтропічної посуш­ливості. Від 80 дюймів (2000 мм) дощу в Конго біля екватора щорічний загальний рівень падає до 4 дюймів (100 мм) або менше у Сахарі на північ і у Калагарі на південь. У вищих широтах лише певні території (зокрема Західна Європа) отримують цілком достатню кількість опадів.

Середні температури знижуються від еква­торіальних до полярних широт, але градація не­рівномірна, залежно від висоти над рівнем моря (гори справляють охолоджувальний ефект) і розта­шування стосовно узбережжя (внутрішня частина континентів тепліша влітку й холодніша взимку). Розміри, форма і грунти земної суші ускладнюють карту середніх температур. Океанічні течії також впливають на цю схему. Теплі води узбережжя, поєднані з континснта^іьними вітрами, постачають більшій частині Європи тепло, якого нема ніде на подібних широтах.

Як ми можемо визначити якісь регіональні тенденції з такого розмаїття даних? Зусилля ство­рити порівняно просту світову кліматичну карту дрібного масштабу тривають майже протягом століття. Рис. 1-8 базується на системі, розроб­леній Владіміром Кеппеном, а потім модифіко­ваній Рудольфом Гайгером. Ця система, перевагою якої є простота, представлена набором буквених символів. Перша (заголовна) літера найважливіша: клімат А — гумідний (вологий) і тропічний, клімат В — сухий, клімат C — м’який та гумідний, літера D свідчить про посилення екстремумів сезонної спеки й холоду, a E відображає холодно-арктичні умови на полюсах і поблизу них.

Рисунок 1-8 заслуговує на увагу: знайомство з ним допоможе зрозуміти багато з того, про що йти­меться у цій книзі. Він також має практичну цін­ність. Хоча тут зображено кліматичні регіони, що- 29 денна погода у кожному зафарбованому регіоні від­носно стандартна. Якщо, наприклад, ви знайомі з погодою на великій території, позначеній як Cfa у південно-східній частині США, ви почуватиме­теся як удома в Уругваї (Південна Америка). Ква- зулу-Наталі (Південна Африка). Новому Півден­ному Уельсі (Австралія) та провінції Фуцзянь (Китай). Отож розглянемо кліматичні регіони світу детальніше.

РИСУНОК 1-8

Гумідний (вологий) екваторіальний клімат (А)

Bononiii екваторіальний, або тропічний, клімат ха­рактеризується високими температурами протягом усього року і великими опадами. У субтипі Af опа­ди випадають у значних кількостях кожного міся­ця: але на території Am прихід щорічного вологого мусону (по-арабському — сезон) позначається рап­товим значним приростом кількості опадів. Суб­тип Af названий за рослинністю, яка там розви­вається, а саме кліматом вологих тропічних лісів. Субтип Am, що переважає у частині Індійського півострова, у прибережній частині Західної Афри­ки і в частині Південно-Східної Азії, відповідно стосується мусонного клімату. Третій тропічний клімат — саванний (∕bv) — характеризується шир­шим діапазоном денних та річних температур та має жорсткіший сезонний розподіл опадів. Як по­казує рисунок 1-7, загальна кількість саванних опадів має тенденцію до зниження порівняно із зоною тропічних лісів, а саванна сезонність часто виражається у «подвійному максимумі». Кожного року є два періоди підвищених опадів, розмежо­вані значним сухим проміжком. У багатьох саван­них зонах жителі апелюють до «довгих дощів» і «коротких дощів» для визначення цих сезонів; постійною проблемою є непередбачуваність при­ходу дощів. Грунти савани не належать до найро- дючіших. Регіони савани набагато більше заселені людьми, ніж території тропічних лісів, і мільйони мешканців савани живуть із того, що вони виро-

шують. Непостійність опадів є їхньою головною проблемою довкілля.

Аридний (сухий) клімат (В)

Сухий клімат спостерігається як у низьких, так і високих широтах. Різниця між BlV (справжньою пустелею) і вогким BS (напівпосушливим степом) коливається, але можна припустити, шо вона дорівнює десь 10 дюіімам (250 мм) річної кількості опадів. Частина Центральної Сахари у Північній Африці отримує менш ніж 4 дюйми (100 мм) дошів. Для більшості світових посушливих тери­торій характерна значна добова амплітуда темпе­ратур. особливо у субтропічних пустелях. У Сахарі максимальна денна температура в тіні перевищила 120° F (49° С). а нічна не опускалася нижче 48° F (9° С). Грунти у цих посушливих зонах, як прави­ло. бідні та погано культивуються; вчені-грунто- знавці мають для них відповідну назву — аридні (безплідні, неродючі) грунти.

Гумідний (вологий) помірний клімат (C)

Як показує карта, майже всі кліматичні території середніх широт лежать якраз поза тропіками Рака і Козорога — Північним і Південним (23,5° північної та південної широти відповідно). Це домінуючий клімат у Південно-Східних США від Кентуккі до Центральної Флоріди, на північно­американському західному узбережжі, у більшій

ТЕРЕНОВІ НОТАТКИ

«Прогулянки по гористій місцевості в Індонезії не залишають сумніву стосовно властивостей клімату Af Па­люче сонце, спекотливе вологе повітря, щоденні післяобідні дощі й жодного відпочинку навіть тоді, коли сон­це заходить, — нерухома атмосфера лежить, як важка ковдра, над землею, роблячи неможливою прогулян­ку. На вулканічних скелях швидко з'являються потужні родючі ґрунти, а навколишній ландшафт зелений, прикрашений рисовими полями і терасами. Фермер, чию ділянку я тут сфотографував, розказав мені, що на своїй землі він вирощує три урожаї но рік. Уявіть собі: острів Яво, за розмірами співмірний з Луїзіаною, моє населення понод 125 млн осіб, — його приріст можливий завдяки цьому поєднанню екваторіальних умов... А от Аляска, майже у дванадцять разів більша від Яви, має населення близько трьох чвертей мільйо­на. Тут клімат коливається від Cfc до Е, ґрунти бідні, і їм потрібні тисячі років для розвитку, а повітря арктич­не. Ми повільно пливли до Льодовикової затоки, відчуваючи благоговійний трепет перед дивовижною незіпсованою природою, і повернули у затоку, заповнену плавучими крижинами; деякі з яких слугують пло­тами для сплячих тюленів. У затоці розколовся Великий тихоокеанський льодовик, уламки якого плавають навкруги. Менш ніж 300 років тому вся Льодовикова затоко була заповнена льодом; а сьогодні ви можете пливти милями аж до гори Джонс Гопкінс (но фото). Глобальне потепління у дії — це нагадує про те, що будь-яка кліматична карта все ще змінюється».

частині Європи і Середземномор'я, у Південній Бразілії та Північній Аргентині, на узбережжі Південної Африки, у Східній Австралії. Східному Китаї та Південній Японії. Для жодної з цих тери­торій не характерні кліматичні екстремуми або су­ворість, але зима може бути холодною, особливо на відстані від морів, які роблять температуру помірною. Ці території лежать посередині між позбавленим зими екваторіальним кліматом і поз­бавленими літа полярними зонами. За такого ре­жиму сформувалися родючі та продуктивні грунти, про що ми згадаємо при розгляді Північноамери­канського та Європейського світів.

Вологий помірний клімат змінюється від сиро­го — на густо залісненому узбережжі Орегону, Ва­шингтону і Британської Колумбії — до порівняно сухого — на так званих середземноморських тери­торіях (з сухим літом), які охоплюють не лише прибережну Південну Європу і Північно-Західну Африку, а й також південно-західні частини Австралії та Африки, центральну частину Чілі та Південну Каліфорнію. У такому середовищі низь­коросла. що затримує вологу, рослинність створює природний ландшафт, відмінний від ряснозеленої Західної Європи.

Вологий холодний клімат (D)

Вологий холодний (або «сніжний») клімат може бути названий континентальним, оскільки він формується на внутрішніх величезних територіях, як у центрі Євразії або Північної Америки. Не існує жодної подібної території на відповідних широтах Південної півкулі: отже, там не може бу­ти і D клімату.

Характерною рисою цього вологого континен­тального клімату є велика річна амплітуда темпе­ратур. холодна зима і порівняно прохолодне літо. За клімату Dfa, наприклад, у найтеплішому літньо­му місяці (липні) середня температура може бути 70° F (2Г Є), але у найхолоднішому місяці (січні) — лише 12° F (— 11° Є). Загальна кількість опадів, здебільшого снігу, невелика, коливаючись від ЗО дюймів (750 мм) до подібних до степових 10 дюймів (250 мм). Компенсацією цієї нестачі опадів є прохолодна температура, яка попереджує втрату

вологості від випаровування і транспірації (пере­ходу вологи в атмосферу з грунтів і рослин).

Деякі зі світових найродючіших грунтів лежать на територіях вологого холодного клімату, в тому числі Середнього Заходу США, частини Південної Росії та України, а також Північно-Східного Ки­таю. Зимова «сплячка» (коли уся волога замерзає) і нагромадження рослинних решток протягом осені збалансовують формування грунтів і процес їхньо­го збагачення. Грунт відокремлюється у чітко виз­начені, багаті на поживні речовини шари, в ре­зультаті чого акумулюється значний органічний гумус. Навіть там, де річні опади невеликі, це се­редовище сприятливе для густих хвойних лісів.

Холодний полярний (E) і високогірний (H) клімат

Холодний полярний клімат (£) підрозділяється на справжні крижані умови, де постійний лід і сніг позбавляють рослинність основи, і тундру, для якої середня температура замерзання характерна для чотирьох місяців на рік. Подібно до понять во­логого тропічного лісу, савани та степу термін тундра є як вегетаційним, так і кліматичним. А межа між кліматом D і E на рисунку 1-8 загалом збігається з північною межею тайги з тундрою.

Насамкінець, клімат H — некласифіковані гір­ські місцевості, замальовані у сірий колір (рис. 1-8) — нагадує клімат E. Значна висота над рівнем мо­ря і складна топографія головних гірських систем часто зумовлюють близький до арктичного клімат понад верхньою межею лісів навіть на низьких широтах, таких як екваторіальна частина високих Анд Південної Америки.

Не забудьмо важливої характеристики рисун­ка 1-8: це застигла картина змінного вигляду, один кадр із прокрученого фільму. Клімат усе ще змінюється, і видається, шо за менш ніж століття відтепер кліматологи змінять свої карти, щоб відобразити нові дані. Хто знає: можливо, нам до­ведеться перерисувати навіть такі знайомі конту­ри. Зміна довкілля є викликом, який ніколи не за­вершується.