РЕГІОНИ І КУЛЬТУРА

При дослідженні географічних світів або регіонів ми повинні вивчити їхню природну основу, тобто ЗО загальну фізіографію. Світи і регіони, які ми роз­глядатимемо у наступних розділах, переважно виз­начаються суспільно-географічними критеріями, а один із цих критеріїв — культура — особливо важ­ливий.

Коли культуру визначають антропологи, вони, 31 звичайно, зосереджуються на абстракціях: навчан­ня. знання та їх передання, поведінка і т. ін. Більш ніж півстоліття тому Ральф Лінтон визначив куль­туру як «загальну суму знань, ставлень і моделей звичної (успадкованої) поведінки, які схвалюють­ся і передаються членами суспільства». Мервін Гарріс у 1971 р. писав, що культура — це «до­сліджені моделі уявних і поведінкових характерис­тик населення або суспільства». Існують сотні виз­начень поняття культури. Подібно до регіональних понять у географії такі визначення довільні та сформульовані з певною метою.

Географи найбільше зацікавлені у тому, як культура і моделі поведінки, що з нею асоціюють­ся. відображаються у ландшафті. Ось чому ми дослідимо, як члени суспільства отримують і вико­ристовують свої наявні ресурси, як вони мак- симізують можливості та адаптуються до обмежень свого природного довкілля, а також як вони ор­ганізовують свою частину земної поверхні. Деякі людські витвори залишають незабутні сліди на планеті впродовж тривалого часу: єгипетські піраміди. Велика Китайська стіна, римські дороги і мости все ше на місці — через тисячоліття після того як вони були збудовані. З часом регіони набу­вають визначальних рис. які спільно створюють регіональний характер, індивідуальність, особливу 32 атмосферу. Регіональний характер є головним критерієм, з допомогою якого ми ділимо людсь­кий світ на головні географічні світи і регіони.

Культурні ландшафти

Як ми вже зазначали, географи особливо турбу­ються про те.

Сукупність людських витворів на земній по­верхні називається культурним ландшафтом — 33 терміном, який почали широко використовувати у географії в 1920-х роках. Карл Ортвін Зауер. про­фесор географії в університеті Берклі (штат Ка­ліфорнія), започаткував школу географії культури, яка зосереджувала увагу на понятті культурного

ТЕРЕНОВІ НОТАТКИ

«Видається, що місто Берґен но Атлантичному узбережжі Норвегії репрезентує стороскандинавський куль­турний ландшафт переконливіше, ніж будь-яке інше норвезьке місто, навіть Осло. Горельєф Бергена ство­рює дивовижні перспективи, але також і довгі тіні; вікна великі, щоб впускати всередину максимум світла. Червоні черепичні дахи мають стрімкий нахил для спуску води і зсуву снігу; вулиці вузькі, будинки скупчені для зберігання тепла... Прибережне селище Менкабонґ на о. Борнео у Південнокитайському морі пред­ставляє культурний ландшафт, який можна побачити вздовж берегів острова. Будинки то каное зроблені з дерева, як і багато століть тому. Але можно помітити і деякі ознаки модернізації: вікна, які замінили отвори у стінах, вода, проведена по трубах з найближчого колодязя».

ландшафту. У праці під назвою «Найновіший розвиток географії культури» (V)Tl р.) Зауер запро­понував найлаконічніше визначення культурного ландшафту: форми, накладені на природний ланд­шафт діяльністю людини.

Інколи впливові групи людей не є представни­ками однієї культури. Жителі Африки сьогодні займають поселення, які європейські колоністи збудували близько століття тому: мінарети ісламу все ше височать у деяких східноєвропейських містах, нагадуючи про панування Оттоманської імперії. У 1929 р. Дервент Віттлсей увів термін 34 «наступне освоєння (зайняття)», щоб катетеризува­ти ні успішні стадії в еволюції регіонального куль­турного ландшафту.

Поняття культурного ландшафту було підкріп­лене у 1984 р. Джоном Брінкергоффом Джексо­ном. Його твердження співмірне з визначенням Зауера: композиція створених або модифікованих людиною місць, які слугують інфраструктурою або фоном для нашого колективного існування. Таким чином, культурний ландшафт складається з будівель, шляхів, полів — і значно більшого. До того ж він володіє якоюсь невидимою якістю, ат­мосферою або шармом, сенсом місця, який часто легко відчути, хоча важко визначити. Запахи, виг­ляд і звуки традиційного африканського базару не можна ні з чим сплутати, але спробуйте об'єктив­но позначити ці якості на карті або ше якось для порівняльного дослідження!

Конкретніші властивості легше вивчати й фіксувати. Візьміть, наприклад, урбаністичний міський ландшафт — визначальний елемент за­гального культурного ландшафту — і порівняйте головне місто США, скажімо, з японським. Фо­тографії двох столичних краєвидів, звичайно, швидко виявлять відмінності, так само це зроблять і карти. Американське місто з його квадратно- гратчастими формами центрального ділового району 35 (ПДР) і широко розкиданими, тепер сильно ур- банізованими передмістями гостро контрастує з просторово згрупованою японською столицею, шо економить землю. Візьмемо сільські приклади. Широкоформатне планування американських фермерських володінь виглядає ЦІЛКОМ відмінним від африканської традиційної сільської місцевості з її неправильної форми, часто вузенькими смуж­ками землі, яка оточує село.

Культура і етнічність

Мова, релігія та інші культурні традиції загалом довготривалі та стійкі. Культура не завжди ба- 36 зується на етнічності. Однак оскільки ми вивчаємо суспільно-географічні регіони, нам повинно бути відомо, шо представники різних етнічних груп мо­жуть мати спільний культурний ландшафт, тоді як люди одного етнічного походження можуть бути розділені культурними межами.

Нешодавні події у колишній Югославії — це якраз такий випадок. З часу як стара Югославія розпалася на початку 1990-х років. її складові час­тини були спочатку вражені, а потім втягнуті в те, що часто описувалося як «етнічний конфлікт». Коли криза досягнула Боснії—Герцеговини у сер­цевині Югославії, між трьома групами розпочала­ся жорстока громадянська війна. До цих груп на­лежали боснійські мусульмани, серби і хорвати, але фактично усі вони були етнічними слов'янами (Югославія як термін означає «земля південних слов’ян»). Те, шо відділяло їх один від одного і живило конфлікт, було саме культурними тра­диціями, а не етнічністю. Боснійські мусульмани і серби створили різні суспільства у різних частинах колишньої Югославії. Мусульмани були нащадка­ми слов’ян, які століття тому або близько того бу­ли навернені турками (які колись там панували) від християнства до ісламу. Кожній із цих груп загрожувало панування інших, тому південні слов’яни виступили проти південних слов'ян у конфлікті, що насправді базувався на культурі.

Хоча світ після холодної війни відчутно «помо­лодшав». він уже пережив численні внутрішньо- регіональні конфлікти. У подальших розділах ми дослідимо деякі з цих конфліктів у географічному контексті. Не завжди їхньою причиною була етнічність. Культура об'єднує, але вона також мо­же стати могутнім роз’єднувальним чинником.