Закон виключеного третього

Закон несуперечності діє стосовно усіх несумісних одне з двох суджень - і противних, і суперечних. Він встановлює, одне з них обов’язково хибне. Щодо іншого судження, то воно може бути істинним, але може бути і хибним.

Два суперечних судження не можуть бути одночасно хибними одне з них обов’язково стине. Або: А є або В або не В.

З двох суперечних суджень про один і той же предмет, в один і той же час і у одному і тому ж відношенні одне обов’язково стине, а друге хибне; третього бути не може. У символічній логіці він записується за допомогою диз’юнкції:

де А - будь-яке судження, -A - заперечення судження А. Обидва судження об’єднанні знаком диз’юнкції. Об’єднавши закон виключеного третього з законом несуперечності, отримаємо таке положення: два суперечних судження не можуть бути разом істинними і не можуть бути разом хибними.

Так, якщо хибним є судження «Усі вироки суду є обвинувальними», то істинним є судження «Деякі вироки суду не є обвинувальними». Те ж саме стосується і загальнозаперечіих і частковостверджуючих суджень. З істинності судження «Рішення суду є законним і обґрунтованим» випливає хибність судження «Рішення суду не є законним і обґрунтованим».

Як і закон суперечності, закон виключеного третього відбиває послідовність, несуперечність мислення. Разом з тим, він вказує, що не лише двоє з суперечних суджень не можуть бути одночасно істинними але й одночасно хибними: якщо одне з них хибне, то інше обов’язково істинне, і третього не дано.

Якщо закон несуперечності стосується як контрарних так і контрадикторних суджень, то закон виключеного третього лише контрадикторних.

2.1.4.