Предметом вивчення логіки в тому числі і класиченої є закони вивідного знання.
Серед них виділяються чотири основних. Це закон тотожності, закон несуперечності, закон виключеного третього закон і достатньої підстави.
Формально-логічні закони не є законами «чистої думки», незалежними від зовнішнього світу.
Вони виражають корінні властивості мислення: визначеність, несуперечність, послідовність і обгрунтованість. Вони склалися на базі багатовікової практики людського пізнання як своєрідне відображення певних властивостей і відношень предметів дійсності: їх якісної визначеності, відносної стійкості, обумовленості іншими предметами. Кожен предмет, незважаючи на зміни, що з ним відбуваються, залишається відносно стійким, якісно визначеним предметом з притаманними йому властивостями, що дає змогу відрізняти його від інших предметів. Разом з тим, він існує не сам по собі, його існування обумовлено іншими предметами. Якісна визначеністю предметів та їх властивостей, їх відносна стійкість, їх взаємна обумовленість - об’єктивна основа формально-логічних законів.Закони логіки є загальнолюдськими законами. Вони діють у всякому мисленнєвому акті, в усіх областях знань, на усіх рівнях мислення, як у сфері побутового мислення, так і у сфері мислення, що пізнає найскладніші наукові проблеми.
Закони логіки є знаряддям пізнання дійсності, необхідною умовою адекватного відображення дійсності мисленням. Щоб мислення вело нас до істинних знань, воно повинно відповідати вимогам формально- логічних законів. Вони виступають своєрідними принципами міркування, дотримання яких забезпечує визначеність, послідовність, доказовість, тобто правильність мислення. Особливо це стосується правової діяльності, основна мета якої - досягнення істинного знання.
2.1.1.