Закон достатньої підстави
Наші думки про будь-які факти, явища, подію можуть бути істинними або хибними. Якщо ми висловлюємо певну думку, вважаючи її істинною, то ми повинні обґрунтувати цю істинність. Це значить, що
ми повинні довести її відповідність дійсності.
Наприклад, висуваючи обвинувачення проти якоїсь особи, потрібно мати певні докази, обґрунтувати істинність свого твердження. Інакше, звинувачення буде необгрунтованим. Вимога доведеності, обґрунтованості думок виражається у законі достатньої підстави. Закон формулюється: «Всяка думка визнається істинною, якщо вона має достатню підставу»:Якщо є А, то є і В, або В є тому, що є А.
Достатньою підставою для певної думки може бути особистий досвід людини. Істинність деяких суджень може бути встановлена завдяки їх зіставленню з фактами дійсності. Так, якщо людина з якихось причин була присутньою при скоєні злочину, то для неї підставою істинності судження «Р. скоїв злочин» буде сам факт злочину, свідком якого вона була. Але особистий досвід, обмежений. Тому людині в її діяльності доводиться спиратися на досвід інших людей, наприклад, на свідчення очевидців тієї чи іншої події. Саме до таких підстав звертаються звичайно у слідчій практиці при розслідуванні злочинів.
Для того, щоб підтвердити певний випадок, його потрібно обґрунтувати. Але це не обов’язково робити за допомогою особистого досвіду. Якщо нам, наприклад, відомі певні закони фізики чи хімії, то немає потреби кожен раз наново ставити досліди і доводити їх. Те ж саме стосується перевірених практикою методів, наприклад, криміналістичного дослідження, уже саме знання і правильне застосування яких може бути достатньою підставою для отримання істинних знань.
Таким чином, достатнім обґрунтуванням якоїсь думки може стати будь-яка інша, уже перевірена і визнана за істину думка, з якої з необхідністю випливає істинність даної думки. Якщо з істинності судження А випливає судження В, то А буде підставою для В, а В - наслідком цієї підстави. Зв’язок підстави і наслідку можна показати за допомогою імплікації A → В, де А - підстава. В - наслідок. У деяких випадках підстава сама потребує обгрунтованості своєї істинності. Якщо судження C обгрунтується на підставі В, то В може потребувати у свою чергу підстави А. Перед нами уже ряд суджень, які пов’язані таким чином: А —> В & В —> C
Велике значення закон достатньої підстави має у слідчій та судовій практиці. До того ж це не лише логічна вимога. Дотримання даного закону є юридичною вимогою, воно стає необхідною умовою пізнання об’єктивної істини у слідстві чи судочинстві та дотримання законності.
2.2.