Методи дослідження в релігієзнавстві

При дослідженні релігії використовують найрізноманіт­ніші методи пізнання: загальнофілософський, соціологічний, спеціальний загальнонауковий, теоретичний, емпіричний. Нерідко вдаються до специфічних методів дослідження.

Генетичний метод. Його мета - відтворити розвиток ре­лігії на всіх її етапах від початкової фази. Велику увагу приді­ляє пошукові, встановленню проміжних ланок в ланцюгу її еволюції. Але чим глибше занурюється дослідник в історичні пласти, тим менше фактичного матеріалу потрапляє в його розпорядження. В такому разі історизм виступає у формі акту­алізму (вивчення минулого через пізнання сучасності).

Історичний метод. Він передбачає вивчення релігійних систем у процесі їх виникнення, становлення та розвитку, а також взаємодію у цьому процесі закономірностей історії та конкретних обставин. Історичний метод може бути реалізо­ваний через генетичний підхід, коли дослідник послідовно вивчає всі, в тому числі й проміжні, стадії розвитку релігії.

Порівняльно-історичний метод. Активно використову­ються у релігієзнавстві й порівняльно-історичні дослідження: порівняння різноманітних етапів розвитку однієї релігії на рі­зних відтинках часу, багатьох релігій, що існують одночасно, але перебувають на різних етапах розвитку, реконструкцію тенденцій розвитку Завдяки цьому стає доступним багатий науковий матеріал через зіставлення різних сторін й етапів розвитку конкретної релігії, конфесій, які існують одночасно, але перебувають на різних етапах розвитку.

Структурно-функціональний метод. Він спрямований на розкриття структури і функціонування релігій, релігійних ор­ганізацій, культів тощо Виділення елементів релігійних сис­тем, порівняння з іншими елементами і системою загалом дає змогу глибше пізнати особливості їх функціонування. Релігія в такому разі є підсистемою.

Соціологічний метод. Передусім він надає широкої можли­вості пізнання релігії як певної соціальної системи, соціальної підсистеми, що є об'єктом зовнішніх впливів і водночас суб'єк­том впливу на різні соціальні інститути, групи, на буття людей. Соціологічний аналіз розкриває механізм функціонування релі­гійних вірувань і вчень у різних соціальних групах віруючих, ви­світлює головні тенденції розвитку релігійних ситуацій з ура­хуванням впливів різноманітних соціальних факторів.

Типологічний метод. Використовуючи його, вдається оха­рактеризувати історичні типи релігій, а також типи вільно­думства. За допомогою процедур розподілу і групування об'є­ктів формуються стійкі статистичні групи ознак. Інваріантність ознак певного об'єкта є підставою для віднесення його до від­повідного типу.

Каузальний метод. Сприяє пізнанню причинно-наслід- кових зв'язків виникнення й еволюції різних релігійних явиш. Головним питанням каузального методу є “Чому релігія не може бути зрозумілою через саму себе, чому вона не є causa sui (причина самої себе)?” Цей метод допомагає пізнати різні ре­лігійні та нерелігійні форми, аналізуючи відносини людей в процесі їх життєдіяльності.

Філософсько-логічний метод. Розглядаючи релігію як об'єкт філософських знань, соціально-духовний феномен су­спільства, він досліджує процес відображення релігії у свідо­мості людини, формування духовних цінностей, релігійних символів і понять. За такого аналізу об'єктом дослідження є не тільки сама релігія, а й природне та соціальне середовище, яке впливає на її формування.

Вчення про релігію поділяють на релігійні (конфесійні) та нерелігійні (неконфесійні); на нормативні, дескриптивні й історичні.

Релігійні (конфесійні) вчення. Це передусім напрями, представлені теологами, а також дослідниками, які, хоч і не є богословами, але перебувають на позиціях релігійного світо­гляду, їх дослідження безпосередньо пов'язані з релігійними інтересами. Вони вважають, що в основі розуміння релігії по­винна бути релігійна віра, а знання сутності релігії можливе лише для віруючої душі. Безсумнівно, особистий релігійний досвід дослідника стає об'єктом внутрішнього спостережен­ня, який може дати унікальний матеріал для розвитку релігіє- знавчого пізнання, але результати самоспостереження вима­гають теоретичної інтерпретації.

Нерелігійні (неконфесійні) вчення. Вони базуються на цілком протилежних світоглядних принципах, використову­ючи досягнення науки, мають змогу успішно пізнавати різні феномени і сутність релігії. А відсутність релігійної віри запо­внюється фундаментальною релігієзнавчою освітою.

Нормативні дослідження. Вони фокусуються навколо істинності постулатів релігії, цінностей, які вона проповідує, тощо.

Дискриптивно-історичні дослідження. Їх предметом є структура релігії, її історичний розвиток та ін. Подібні дослі­дження не оперують оцінними судженнями щодо певних ас­пектів релігійних доктрин. Релігієзнавство сформувалося на основі дескриптивного підходу, тобто має тенденцію до мак­симально допустимої об'єктивності, тоді як дисципліни тео­логічного циклу характеризуються нормативним підходом до предмета. В наш час у вивченні релігії переважає саме дескри­птивний підхід.