Методичні особливостіпсихологічного дослідження вчинку.

Будь-яке конкретно-наукове дослідження визначають дві складові: 1) предмет дослідження зі специфікою власної природи, сутнісними ознаками, характерологічними рисами тощо; 2) метод дослідження, що зумовлює певну логіку пізнавально-перетворюючих дій дослідника щодо предмета дослідження, певний змістовий простір виявлення, визначення та висвітлення сутності предмета, а також певні механізми та засоби безпосередньої наукової взваємодії дослідника з явищем, що пізнається.

Як будь-яке психологічне явище, що характеризує людський спосіб існування і має тому багатомірну та багаторівневу структуру, вчинок повинен розглядатися і досліджуватися на всіх сутнісних рівнях. Проте поряд із загальними особливостями, що властиві психологічним явищам як таким, вчинок має специфічні ознаки, зумовлені його синтезованою природою* Своєрідним поєднанням загальних та специфічних ознак психологічної структури вчинку і будуть зумовлені змістові особливості його психологічного дослідження.

Вчинок — це складне, генералізоване утворення, що поєднує в собі сутнісні ознаки багатьох психологічних явищ, у розгортанні змісту яких відбувається життєдіяння особистості. Так, учинок прийнято визначати як певну форму активності індивіда (і тут ідеться про вчинкову активність), певну моральну, ознаку дій індивіда (вчинкових дій), механізм певної форми творчості індивіда (моральної творчості) тощо. Відповідно до вихідного визначення вчинку, яке дається дослідником і в якому відображається рівень узагальнення сутності досліджуваного явища, і буде вибудовуватися подальше дослідження. Якщо досліджується дійовий компонент вчинку, відповідними будуть і процедура дослідження, і методи дослідження, і засоби аналізу та тлумачення його результатів. Якщо ж акцент робиться на творчому змісті вчинку або на його соціально-психологічних характеристиках, відповідно зміниться і процедура дослідження.

Як уже було сказано, вчинок має багатозмістову, синтезовану природу. Тому на рівні теоретизації у психологічному дослідженні необхідно визначити не лише психологічний зміст тієї ознаки чи характеристики вчинку, що досліджується, а й ії філософський, культурологічний, культурно-історичний тощо зміст. Це дасть змогу запобігти в подальшому дослідженні певної редукції, спрощення змісту досліджуваного явища, а отже результати дослідження матимуть вищий статус, забезпечать вищий дослідницький ефект, та й узагальнення результатів здійснюватиметься не в одній, а в декількох змістових площинах існування предмета пізнання.

Вчинок відносять до таких психологічних явищ, що мають не одномоментну, а пролонговану структурну організацію. Змістова і процесуальна сторони вчинку поступово розгортаються у часі індивідуальної історії особистості та у змістовому просторі її життєдіяння і життєтворчості. Час окремої вчинкової дії може бути визначеним, бути більш чи менш коротким, проте, як правило, доступним безпосередньому пізнанню. Час розгортання циклу вчинкових дій також підлягає прямому осягненню з боку дослідника. Проте дослідження етапів вчинкової активності особистості протягом всього життя або рівнів ії життєвої вчинкової творчості не може бути організоване як пряме, безпосереднє споглядання. Ця характеристика вчинку має не лише процесуальний аспект. Змістові складові вчинкової структури мають здатність не тільки поступово розгортатися, а й змінюватися, розвиватися у процесі виявлення. Так само розвивається і сам вчинок, оскільки постійно змінюється і розвивається суб'єкт вчинку — окрема особистість. Отже, пролонгованість вчинку і розуміння закономірностей розгортання змісту вчинкових структурних одиниць та закономірностей їхнього розвитку, як і вчинку в цілому, мають бути відображені дослідником і в процедурі дослідження, і в методах емпіричного пізнання, і в засобах тлумачення отриманих результатів.

Вчинок — це завжди явище, що характеризує спосіб розгортання життєтворчості конкретної особистості, безпосереднього самобуття, а отже має статус ознаки індивідуального буття.

Завжди принциповою в організації дослідження вчинку є необхідність зважати на те, що вчинок постає як механізм певного виду творчості індивіда — моральної творчості. Тому вчинок завжди характеризується полізмістовістю результату, продукту, отриманого внаслідок здійсненого циклу вчинкових дій. Результат, продукт вчинку—це водночас і ціль, і мета, і здійснений поступ, і акт творіння, і створена цінність, і втілений ідеал. Можна продовжувати перелік змістових одиниць учинку, а інтерпретаційна модель зробить даний перелік ще більш різноманітним. Отже, в організації конкретного психологічного дослідження вчинку необхідно чітко визначити змістові межі результату, продукту досліджуваного вчинкового акту, що цікавлять дослідника. Тим самим будуть визначені змістовий рівень тлумачення отриманих даних, а також можливі проекції на невід-творені у здійсненому дослідженні змістові ознаки отриманого продукту, проте відкриті опосередкованому аналізу з боку дослідника.

Змістові особливості психологічного дослідження вчинку зумовлюють певною мірою і його процедурні особливості. Дослідження може відбуватись як у природних (польових) умовах, так і в експериментальних, спеціально створених дослідником. Досить часто експериментальне дослідження вчинку застосовується не лише з власне пізнавальними цілями, а й із метою здійснення "розвиваючого впливу" на особистість, що постає провідним суб'єктом організованої вчинкової взаємодії. Так, відомі техніки "розвитку вчинком" у практиці соціальної психотерапії, індивідуальної психотерапії тощо.

Психологічне дослідження вчинку може здійснюватися шляхом як прямого споглядання чи спостереження, так і опосередкованого.

Дослідження психологічних ознак вчинку може здійснюватися як констатуюче або формуюче — таке, що має викликати розвиток, зміни, ініціювати рух. Якщо в констатуючому дослідженні активність дослідника зумовлена в першу чергу спостереженням, спогляданням, адекватним констатуванню сприйнятого, то у формуючому дослідженні дослідник має виступити активним співтворцем діяння, що відбувається.

Це лише найбільш загальні змістові та процедурні ознаки психологічного дослідження вчинку. Вони лише окреслюють контури можливого дослідження. Актуалізація предметної та процесуальної специфіки психологічного дослідження вчинку ще попереду.

Феноменологічна та реально-практична структура вчинку: побудова методичної моделі.

Психічне як таке має насамперед ідеальну природу. Воно породжується матеріальним субстратом, належить матеріал ьно-об'єктивному носієві, проте лише певними виявами, продуктами, свідченнями проявляє свою сутність, залишаючись прихованим, недоступним безпосередньому спогляданню та чуттєвому контакту, а отже ідеальним. Психологія як наука якраз і покликана знайти засоби об'єктивації ідеального змісту психічного у пізнавальній та перетворюючій взаємодії з ним.

Вчинок має об'єктивно-реальну сторону, через яку стає доступним психологові, а також ідеальну — приховану сторону, зміст якої дослідник має реконструювати, відтворити, відштовхуючись від об'єктивних свідчень та застосовуючи певний арсенал емпіричних, аналітичних та інших засобів. Прийнято говорити про реально-практичнута феноменологічну структуру вчинку.

Побудова методичної моделі є окремим і необхідним етапом будь-якого психологічного дослідження. В ній відображається сутність досліджуваного явища, попередньо розкрита дослідником на етапі теоретизації (або теоретичного дослідження) і сутнісно деталізована у послідовності: "психологічна сутність - властивість характеристика — ознака — емпіричний критерій". Методична модель відображає сутність досліджуваного явища, певною мірою відкритого та доступного дослідницьким діям психолога. Методична модель враховує власне дослідницькі можливості (наявність певних методичних засобів та умов), а також відображає у найбільш узагальненій формі змістовний рівень очікуваного результату. Ця модель відображає вибудуване дослідником у конкретному пізнавальному акті співвідношення його реально-практичної та феноменологічної структури.

За загальноприйнятим визначенням, реально-практичну структуру вчинку складають:

1) ситуативний компонент — своєрідне поєднання зовнішніх та внутрішніх умов, що спричиняють певну форму активності особистості — вчинкової активності; вихідними поняттями психологічного контексту змісту даного компоненту можуть бути: "ситуація", "умови соціальні, індивідуальні, культурно-історичні тощо", "психологічні стани особистості", "властивості особистості", "індивідуальна природа особистості", "темперамент", "спонукальний вплив ситуації", "досвід предметно-дійового орієнтування особистості" тощо;

2) мотиваційний компонент — своєрідно властиве особистості первинне усвідомлення збуджуючого, спонукаючого характеру ситуації, що приводить да актуалізації певних мотивів учинкової активності, до їх протиставлення чи поєднання; в результаті формується мотивація вчинку — складне психологічне утворення, в якому поєднуються певні ідеали, ідеї, смисли особистості щодо прийняття певного рішення відносно змісту ситуації, певного характеру дій, цілей і мети вчинкової дії.

3) дійовий компонент — мається на увазі весь комплекс реально-практичних дій особистості, спрямованих на прийняття нею рішення щодо морального змісту актуальної ситуації та на реалізацію прийнятого рішення; при цьому безпосередньо продукується результат учинкової активності особистості щодо даної ситуації. Психологічній контекст даного компоненту вчинку висвітлюють поняття: "прийняття рішення", "ціль", "мета", "намір", "засіб діяння", "спосіб діяння", "продукт", "результат" тощо;

4) післядійовий компонент — комплекс пізнавально-перетворюючих дій особистості, спрямованих на вторинне, постдійове усвідомлення змісту здійснених нею вчинкових дій, на усвідомлення результатів її вчинкового діяння, на оцінювання, осмислення їх тощо. Психологічний контекст описаних явищ висвітлюють поняття: "рефлексія", "усвідомлення", "цінність", "значення", "смисл",

"ідеал", "взірець", "досвід ціннісної творчості", "розвиток", "самовдосконалення" тощо.

Феноменологічну структуру вчинку також можна подати в єдності змістових компонентів. По-перше, однією з основних складових феноменологічної структури вчинку є логіка спонтанності та смислу в розгортанні циклу вчинкових дій індивіда. Індивідуальний стиль, чи спосіб, вчинкового діяння особистості завжди сутнісно залежить від того, яким спонукам (усвідомлюваним чи несвідомим) надається перевага, або до якого способу прийняття рішення тяжіє індивід (спонтанного чи осмисленого). Феноменологічний зміст учинку постає, по-друге, в логіці чистої та реальної свідомості або в логіці загального та індивідуального досвіду. Взаємоперехід досвіду як такого і досвіду як реального життєвого здобутку особистості, свідомості як такої і свідомості певної людини, феномена як такого і вибудованої певною особою ідеї, смислу, ідеалу — складає ще один змістовий простір вчинкового діяння особистості. По-третє, феноменологічний зміст вчинку розгортається логікою саморозкриття феномена. Йдеться про певну самостійність, самодостатність змісту вчинку, незалежність від реальних цілеспрямованих та усвідомлюваних дій особистості. Іноді логіка вчинку ніби скеровує особистість до здійснення тих чи інших дій — як у певних, незалежних від самої особистості закономірностях відбувається розгортання змісту певного ідеалу, відбувається актуалізація смислу тощо. Поряд з указаними основними можуть бути виявлені й інші — більш деталізовані за змістом — складові феноменологічної структури вчинку.

В методичній моделі психологічного дослідження вчинку завжди відбувається своєрідне поєднання елементів реально-практичної та феноменологічної його структур. Це зумовлене двома факторами: по-перше, завданнями дослідження, по-друге, індивідуальністю самого дослідника, його професійним досвідом, науковим світоглядом, арсеналом індивідуалізованих засобів професійного діяння тощо.