«М'яке право» (soft law) у системі джерел адміністративного права

Українська держава, беручи активну участь у міжнародній та єв­ропейській співпраці, будучи членом Організації Об'єднаних Націй, Ради Європи, а також з огляду на євроінтеграційні наміри повинна враховувати також юридичні акти «м'якого права», під якими розу­міються інституційні, рекомендаційні норми, які містяться у відпо­відних джерелах - в документах міжнародних міжурядових органі­зацій.

Безперечно, визначальною у формуванні норм «м'якого права» є діяльність ООН, яка прийняла чимало документів рекомендаційного характеру, які, однак, почасти беруться до уваги окремими державами під час формування національної правотворчої та правозастосовної практики. Як приклад найбільш визначальних джерел «м'якого пра­ва», створених ООН, можна назвати:

• Загальну декларацію прав людини (1948 р.);

• Загальну декларацію про геном людини та права людини (1997 р.);

• Декларацію про клонування людини (2005 р.);

• Декларацію прав корінних народів (2007 р.) тощо.

На рівні Ради Європи актами «м'якого права» необхідно визнати на­самперед рекомендації Парламентської асамблеї Ради Європи, яка є дорадчим органом при Комітеті міністрів та відповідно до ст. 22 Стату­ту Ради Європи обговорює відповідні питання у межах своєї компетен­ції й передає свої висновки Комітету міністрів у формі рекомендацій.

Парламентська асамблея приймає документи, які визначають основ­ні, загальні напрями діяльності Комітету міністрів, національних урядів, парламентів та політичних партій; розробляє різноманітні міжнародні договори - європейські конвенції, які сприяють формуванню основи європейської нормативно-правової системи^{[122] [123].}

Юридичні акти Парламентської асамблеї Ради Європи, хоча і не ма­ють обов'язкової сили, проте ними керуються у своїй діяльності Комі­тет міністрів, національні уряди, парламенти, партії.

Ще одним, не менш важливим актом «м'якого права» у системі права Ради Європи є «стандарти Ради Європи з прав людини», що містять норми права, зафіксовані у Конвенції про захист прав людини і осново­положних свобод, Європейській соціальній хартії, Європейській хартії місцевого самоврядування та інших конвенціях та актах Ради Європи. Тлумачення та конкретизація таких стандартів дістає вияв у рекомен­даціях та резолюціях Комітету міністрів, чимала кількість яких без­посередньо стосуються регулювання відносин, які виникають між пу­блічною адміністрацією та приватними особами. Положення названих актів рекомендуються до застосування (використання) у правотворчій та правозастосовній практиці країн - членів Ради Європи.

Прикладом зазначених вище актів є:

• Резолюція Парламентської асамблеї Ради Європи № 1755 (2010) «Функціонування демократичних інституцій в Україні»;

• Резолюція (77) 31 від 28 вересня 1977 р. Комітету міністрів про за­хист особи стосовно актів адміністративних органів влади;

• Рекомендація № R (80) 2 від 11 березня 1980 р. Комітету міністрів державам-членам стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень;

• Рекомендація № R (84) 15 від 11 вересня 1984 р. Комітету міні­стрів державам-членам стосовно публічно-правової відповідальності за спричинену шкоду;

• Рекомендація № R (87) 16 від 17 вересня 1987 р. Комітету міністрів державам-членам стосовно адміністративних процедур, які зачіпають права великої кількості осіб, тощо.

Суб'єктом видання актів «м'якого права» є і Організація з безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ), яка має своїм завданням забезпе­чення безпеки у світі, врегулювання кризових ситуацій, ліквідацію на­слідків конфліктів тощо. Вирішення названих завдань супроводжується прийняттям відповідних рішень, які, не маючи юридично обов'язкового характеру для країн-членів, мають, однак, важливе політичне значення. Положення рішень ОБСЄ, зрозуміло, можуть діставати подальшого роз­витку на рівні національного законодавства. Прикладом таких рішень є:

• Астанінська пам'ятна декларація: назустріч спільноті безпеки (2010 р.);

• Декларація щодо агресивного націоналізму (1993 р.);

• Едінбурзька декларація (2004 р.) тощо.

4.4.