§ 1.1. Міграція: причини, сучасний стан, поняття, види.

Прагнення до зміни місця, є однією з основних характерних особливостей людини. Більше півстоліття тому, з прийняттям Загальної декларації людини право на свободу пересування отримало міжнародне визнання.

З того часу міжнародна міграція набрала величезних обертів, а кінець ХХ і початок ХХІ століть, на думку багатьох дослідників, можна назвати "ерою міграції". Нині міжнародна міграція стала глобальним процесом і, охопивши практично всі континенти й країни, а також усі соціальні верстви, перетворилася на суттєвий економічний, соціальний і гуманітарний чинник розвитку.

Розвиток сучасного світу вже неможливо уявити без процесів міграції населення. Являючись одним із проявів процесу глобалізації, міграція в цілому позитивно впливає на соціально-економічний і політичний розвиток держав, сприяє інтеграції міжнародної спільноти, культурному зближенню народів, розвитку виробничих сил.

За невеликий історичний період, за який міграція населення вивчалася й розглядалася як самостійний науковий напрямок виникла велика кількість наукових підходів і теорій у вивченні цього суспільно- економічного явища.

Розвиток наукових поглядів відбувався в рамках різних наукових підходів, що в кожному випадку виправдане й справедливо: демографічного, географічного, історичного, економічного, політичного. Вибір підходу, як відомо, залежить від тих завдань, які ставить перед собою дослідник.

Ґрунтуючись на аналізі зарубіжної й вітчизняної літератури, найбільш повна класифікація була розроблена В. Іонцевим і включає 17 підходів до вивчення міграції населення, які об'єднали, за його оцінкою, 45 наукових напрямків, теорій і концепцій.

Кожен з них відобразив складну природу міграції та її багатофакторну залежність від усього комплексу умов, що існують у суспільстві. У зв'язку з цим міграція населення може бути позначена як найбільш багатоплановий і всебічний соціальний процес.

Історична ретроспектива дозволяє свідчити про те, що раніше міграція в значній мірі була викликана регіональною незбалансованістю трудових ресурсів, територіальними різницями в рівні життя, нерівномірним розміщенням робочих місць і навчальних закладів.

Глобалізаційний характер міграції викликав принципово нових підходів до усвідомлення міграційної реальності. У зарубіжній літературі з'явились концепції, присвячені дослідженню міграційних процесів як частині глобальної соціальної трансформації. До них можна віднести роботи американських і західноєвропейських професорів Д. Массея, Ш. Глік, С. Каслза, Т. Файста і інших.

Розманітність теоретичних підходів до вивчення міграції населення є доказом того, що міграційні процеси залежать і впливають на всі сторони соціально-економічного і політичного розвитку.

Сучасні практичні проблеми соціально-економічного розвитку у світі багато в чому обумовлені міграційними процесами. Вплив міграції на стан практично всіх сфер громадського життя завжди був суттєвим. Однак приблизно до кінця XX в. міграційні процеси не мали такої самостійної основи, як сьогодні, не були сталими. На рубежі XIX - XX ст. руйнація традиційних інститутів суспільства здобуває глобальні масштаби. Індустріалізація, що охопила, у зазначений період світ, спричинила низку інтенсифікацію соціально-економічних процесів у різних державах. Постійним супутником індустріального суспільства стала міграція. До початку XX ст. міграція найчастіше могла бути викликана або зупинена владними розпорядженнями, вона була керованою (головними формами міграції були завойовницькі походи, що забезпечували колонізацію територій, і работоргівля, що переміщували в просторі значні маси людей.

Відсутність транспортних можливостей, які дав світу технічний прогрес кінця XIX - початку XX ст., обмежувало самостійний міграційний рух людей у просторі. Географічне місце перебування людини майже завжди збігалося з певним соціальним простором), тому це явище практично не враховувалося під час прийняття державних рішень.

Внутрішні й зовнішні міграційні потоки в державах набули сили й сьогодні впливають практично на всі елементи соціуму (від сфери зайнятості й економіки до соціокультурних чинників і способу життя). Історія показує, як міграція приводила до зміни цивілізацій, до загибелі і народженню етносів, соціального освоєнню невідомого раніше географічного простору.

За даними інтернет сайту ООН (www.un.org), UN Statistics Division - спеціальний підрозділ ООН, що займається збиранням та обробкою статистичної інформації та координує міжнародні статистичні програми, провів дослідження кількості мігрантів в різних країнах світу. Результат для України не втішній. За станом на 2005 рік, Україна входить до першої п’ятірки країн із найбільшою кількістю іммігрантів (посідає четверте сходинку після США, РФ та Німеччини). Приблизна кількість мігрантів в Україні, за даними ООН, становить 6 947 тис. осіб. За часткою іммігрантів серед населення, Україна посідає 19 місце в світі (14%).

Сучасна міграція по значенню впливу на світовий соціально - економічний, соціокультурний і політичний простір порівнянна з "великим переселенням народів". Однак на відміну від колишніх історичних епох змінилася не тільки природа (нерівномірність поширення населення на планеті, різні природні й соціальні умови життя людей) і умови (можливості переміщення: швидкість, інтенсивність міграційних потоків) міграцій, але і її спрямованість - міграція набула доцентровий характер. Якщо традиційні міграційні потоки були завжди спрямовані від центру до периферії (ідея "завоювання", "дифузії"), то в індустріальну епоху напрямки міграцій діаметрально змінилися (переважає ідея "збирання", "концентрування").

Ще ніколи люди не міняли місце свого проживання у такій кількості і так інтенсивно, як зараз. Сучасна міграція являє похідне соціальне явище, що обумовлене дією комплексу соціально-економічних (міграція трудовий, професійна і ін.), демографічних (статево-вікова диференціація міграційних потоків), політичних (біженці), етнокультурних (депортація, геноцид, етноцид або національної єдності, повернення на Батьківщину) факторів. Міграція активно впливає на темпи й характер розвитку країн і регіонів. На значимість міграційної проблематики постійно наголошує ООН. За її офіційною оцінкою ООН в даний час в світі налічується близько 200 млн. зовнішніх мігрантів, що складає 3% від загальної чисельності населення планети, а внутрішніх - близько 1 млрд. осіб (майже кожен шостий житель планети). Крім того, у світі нараховується близько 16 млн біженців.

Втім, якщо зважити, що переважна їх більшість зосереджена у країнах Європи, США, Канаді та Австралії і що це істотно перевищує чисельність жителів такої країни, як Бразилія, то слід погодитися, що вплив прибульців на процеси, що відбуваються у світі, є значно вагомішим, ніж це може здаватися.

Міграційні процеси і проблеми їх регулювання знаходяться у сфері уваги зарубіжних і вітчизняних вчених вже з кінця XIX століття, хоча слід зазначити, що феномен міграції з'явився набагато раніше, виступаючи, головним чином, у формах кочування та військових переселень.

Міграція населення - настільки ж давнє явище, як і людина. До появи людини територіально переміщалися його людиноподібні попередники. Але ці переміщення припускали пошук даних природою предметів споживання, а не умов праці для їх виробництва. У цьому принципова різниця між міграціями будь-яких популяцій тваринного світу та міграцією населення.

Міграція як просторове рух населення властива всім людським суспільствам. Однак інтенсивність, спрямованість і склад міграційних потоків, їх соціальні, економічні та демографічні наслідки істотно розрізняються не тільки в різні історичні епохи, а й у країнах з різним рівнем економічного розвитку, різними природно-географічними умовами і структурами населення.

Міграція населення - це складний за своєю природою, формами прояву і наслідків процес. Чим інтенсивніше протікають міграційні процеси, тим більш суттєві зміни вносяться в різні зрізи соціальної структури населення, тим в більшій мірі змінюється його територіальне розміщення. Міграція сприяє обміну трудовими навичками та виробничим досвідом, сприяє розвитку особистості, впливає на сімейний склад і статевікову структуру, безпосередньо пов'язана з соціальною, галузевою та професійною мобільністю населення.

Вперше поняття "міграція" вводиться в науковий обіг в кінці XIX століття англійським вченим Е.Равенштейном у роботі "Закони міграції" (1885р.), який розглядає міграцію як безперервний процес, обумовлений взаємодією чотирьох основних груп чинників: що діють у початковому місці проживання мігранта, на стадії його переміщення, в місці в'їзду і чинників особистого характеру. Також Е. Равенштейн сформулював одинадцять міграційних законів, які він вивів розглядаючи міграції у Великобританії й Північній Америці, що не втратили свого значення й донині.

Ці закони справедливі й сьогодні, що свідчить про їх об'єктивний характер, а значить і можливість впливу на їх перебіг. Саме тому на них базуються багато теорій в міграціології. Основними з них є наступні:

- найбільше міграцій здійснюється на короткі відстані;

- чим крупніше територіальний центр, тим він більше привабливий для мігрантів;

- кожному міграційному потоку відповідає свій контрпоток;

- зростання великих міст більшою мірою обумовлений міграцією населення, ніж природним приростом;

- масштаби міграції зростають із розвитком промисловості й торгівлі й особливо з розвитком транспорту;

- економічні причини міграції є визначальними.

Термін "міграція" відбувається від латинського migratio, от migro - (переходжу, переселяюсь) тобто визначається як переміщення, переселення. Існуючі словники пояснюють даний термін:

- як переселення, переміщення людей, етносів, їхніх частин або окремих представників, пов'язане із зміною постійного місця проживання або з поверненням до нього;

- як переміщення, переселення населення в середині країни або з однієї країни в іншу;

- як соціально-економічний і демографічний процес, що представляє собою сукупність переміщень, що здійснюється людьми між країнами, районами, поселеннями;

- як переміщення людей через територіальні межі або інші території із зміною місця проживання назавжди або на тривалий період часу;

- як переселення, переміщення населення, в середині країни - внутрішні міграції населення, з однієї країни в іншу - зовнішні міграції населення: еміграція, імміграція;

- як переміщення людей, пов’язане, як правило, із зміною місця проживання;

- як переміщення людей, працівників, пов’язане, переважно, із зміною місця проживання і місця роботи;

- міграція людей є процесом їх переселення з метою облаштування та працевлаштування.

Вільна енциклопедія "Вікіпедія" визначає міграцію населення як переміщення населення, пов’язане з зміною місця проживання.

У сучасній науковій літературі існує близько 40 визначень міграції. Найбільш поширеним є визначення Л.Л. Рибаківського, який пропонує розуміти під міграцією будь-яке територіальне переміщення (переселення), що відбувається між різними населеними пунктами однієї або кількох адміністративно-територіальних одиниць, незалежно від тривалості, регулярності і цільової спрямованості.

Однак, на його думку, переміщення і переселення не синоніми: один з цих термінів дає можливість визначити міграцію в широкому сенсі слова, а інший-у вузькому сенсі слова.

У широкому розумінні міграція - територіальні переміщення, що відбуваються між різними населеними пунктами однієї або кількох адміністративно-територіальних одиниць, незалежно від тривалості, регулярності і цільової спрямованості. До них відносяться епізодичні (ділові, туристичні та інші поїздки, які мають не постійні маршрути і не є систематичними), маятникові (переміщення, регулярно з'єднують місця проживання та зайнятості) і тимчасові (сезонні) (зазвичай пов'язані з сезонною зайнятістю) міграції населення.

У вузькому розумінні міграція - це закінчений вид територіального переміщення (переселення), тобто це безповоротний вид міграції, що супроводжується зміною постійного місця проживання, при якому відбувається з'єднання місця проживання з місцем докладання праці, навчання чи іншої діяльності в одному населеному пункті.

Загалом дослідження показує, що відносно трактування визначення терміну "міграція" не існує єдність думок ні серед науковців, ні серед правників.

Наприклад, законодавство Російської Федерації, а саме Федеральна міграційна програма на 1998-2000 роки визначила міграцію населення як "переміщення з різних причин осіб через кордони тих або інших територіальних утворень в цілях постійної або тимчасової зміни місця проживання".

В свою чергу, проект Закону України "Про основні засади державної міграційної політики України" розкривав поняття міграції як переміщення особи з метою зміни місця проживання/перебування, пов’язане з перетинанням державного кордону (зовнішня міграція) або меж адміністративно-територіальних одиниць (внутрішня міграція).

На думку Сошенко М.М. під міграцією населення слід розуміти будь-яке територіальне переміщення населення, яке пов'язане з пересіченням як зовнішніх, так і внутрішніх кордонів адміністративно- територіальних утворень з метою зміни постійного місця проживання або тимчасового перебування на іншій території для певної мети, незалежно від того, під впливом яких чинників вона відбувається.

Зазначимо, що законодавче закріплення терміну "міграція" міститься тільки у Рішенні Ради міністрів закордонних справ держав-учасниць Співдружності про проект Рішення про Концепцію співробітництва держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в протидії незаконній міграції (Астана, 15 вересня 2004 року). Зокрема, міграція населення розуміється як сукупність переміщень людей. У вузькому розумінні - як сукупність переселень людей тих чи інших держав, пов’язаних із зміною ними місця проживання на відносно тривалий термін (тимчасово чи постійно). Під переміщенням же слід розуміти в’їзд, транзитний проїзд та виїзд, що здійснюються в межах правил та у порядку, встановленому нормативно-правовими документами або з їх недотриманням.

Виявлення відмінностей міграції від інших видів руху населення дозволило вітчизняним ученим прийти до виводу, що під міграцією доцільно розуміти будь-яке територіальне переміщення, що здійснюється між різними населеними пунктами одній або декілька адміністративно-територіальних одиниць, незалежно від тривалості, регулярності і цільової спрямованості.

На думку О.О. Бандурки, основними ознаками, що дозволяють ідентифікувати міграцію серед інших переміщень населення є:

а) переміщення людей, переселення, пересування, тобто - процес;

б) перетинання в процесі рухів як державних, так і адміністративних меж територій;

в) тимчасова або постійна зміна місця проживання або роботи;

г) метою міграції переважно є поліпшення соціально - економічного стану.

У вітчизняній науці розробка причин міграції займає ключове місце. Так, А.А. Кауфман, що дослідив феномен переміщень населення на рубежі XIX, - початку XX ст, назвав однією з найважливіших причин міграції малоземелля селян.

За радянських часів аналіз міграції був вперше зроблений Т.І. Заславськой, що розробила концепцію функцій і причин міграції сільського населення, де основними причинами міграція населення є територіальні, галузеві, соціальні, географічні відмінності в рівні матеріального добробуту, умовах праці і побуту людей. У концепції міграційної рухливості населення вітчизняних учених другої половини XX ст, причиною міграції виступає протиріччя між потребами особи і можливостями їх задоволення в місці постійного проживання індивідів, при цьому міграції властиве протиріччя між економічною і соціальною функціями.

На думку російської дослідниці М.С. Блінової до основних причин міграції можна віднести географічні відмінності в пропозиції і попиті на робочу силу, відмінності в рівнях економічного розвитку окремих країн і регіонів світу, рівнях заробітної плати і доходів, структурне безробіття, поширення глобального капіталізму, міжнародна економічна інтеграція.

Загальний аналіз причин міграції дозволяє виокремити основні з них, якими на нашу думку слід вважати:

- різний економічний рівень розвитку регіонів;

- різниця рівня життя між регіоном донором та регіоном реципієнтом;

- погіршення криміногенної обстановки;

- збройні конфлікти;

- бажання об'єднатись з родиною;

- прийняття небажаних для особи законів, що звужує її права;

- бажання переїхати на історичну батьківщину;

- незадоволення політичною ситуацією в країні, тощо.

Важливо відзначити, що будь-яке спонукання до переселення є наслідком дії сукупних "переваг" в умовах життя в регіоні вселення в порівнянні з регіоном виїзду. У розрахунок береться все навколишнє середовище людини - природне й соціальне. Під факторами розуміється лише частина умов, які впливають на процес міграції. Чи стає той або інший компонент навколишніх умов фактором міграції, залежить від природи конкретних явищ і процесів. Але не всі фактори, у підсумку, перетворюються в безпосередні причини міграції певної людини або групи.

Вибір напрямку міграції та її кінцевого пункту залежить і від сформованого в певної групі населення життєвого стандарту, тобто від розуміння того, що є нормою, і які відхилення від неї є перевагами в порівнянні з існуючими умовами життя. На формування життєвого стандарту накладає відбиток культура, традиції, сприйнятливість до змін, тобто етнічні особливості груп населення.

Найважливішою функцією міграції є соціальна - у більшості випадків вона підвищує життєвий рівень мігруючого населення. Основна частина мігрантів на нових місцях забезпечує собі більш високий рівень життя, порівняно з місцем виходу. Це закономірно, інакше міграція була б безглуздою для тих, хто прагне поліпшити добробут. Але справджується це лише у випадках до добровільних міграцій.

Вплив міграції на соціально-економічний розвиток країни може бути різним - позитивним і негативним. До її позитивному впливу слід віднести те, що мобільність трудових ресурсів в процесі міграції сприяє економічному зростанню, вільному пересуванню людей не тільки всередині країни, а й за її межами, пошуку найбільш вигідного застосування професії, знань, досвіду. Якщо серед іммігрантів переважають люди, що знаходяться в працездатному віці, і вони знаходять роботу, то змінюється співвідношення між працюючим і непрацюючим населенням. Разом з тим міграція викликає негативні наслідки. Вона може створити соціальну напруженість в країні або в окремому її регіоні. Міграція може призвести до зростання безробіття, загострення житлової проблеми, збільшення вартості житла, значного збільшення навантаження на об'єкти соціальної інфраструктури, насамперед на державні дошкільні, шкільні та медичні установи, зростанню цін на товари та послуги, розвитку тіньової економіки. Міграція може сприяти проникненню наркотиків, торгівлі зброєю і наркотиками, ведення нелегальної діяльності, росту злочинності. Виникають злочинні етнічні угруповання. До негативних наслідків слід віднести незаконну міграцію, в основі якої лежить порушення міграційного законодавства. Наслідки міграції можуть бути одночасно позитивними і негативними. Так, еміграція сприяє скороченню російського населення. З іншого боку, імміграція частково компенсує його природне зменшення. Імміграція може привести до більш щільному заселення російської території, що виявиться сприятливим фактором економічного розвитку країни або регіону. Одночасно компактне розселення іммігрантів, корінні представники яких не проживали в Росії, може привести до поступового витіснення корінного населення з прикордонних районів.

Розглядаючи сучасну міграцію, як важливий об'єкт управління, виокремимо сукупність стійких факторів, які спричиняють міграцію.

Провідним фактором, що визначає сучасні міграції, залишається фактор економічний, тому що в основі всіх переміщень лежить прагнення людей поліпшити умови життя. Серед економічних факторів виокремлюються такі, як наявність робочих місць, умови зайнятості, рівень доходів, перспективи рішення житлової проблеми, переваги в задоволенні потреб соціального характеру.

Відомо, що циклічність економічного розвитку в XX - ХХІ ст. збігається із циклічністю міграційного коливання населення, що залежить від диверсифікованого розвитку виробництва й власності, ринків праці й застосування капіталу, поляризації держав по рівнях багатства, глобалізація інформаційно-технологічних процесів.

Всі інші фактори сьогодні є вторинними стосовно економічного. Навіть такі об'єктивні, постійно діючі фактори, як природний, у великому ступені визначають економічні умови, а значить можуть бути включені в різноманіття економічних факторів. Так екологічні проблеми, що підсилюють міграцію, на багато є наслідком індустріального розвитку. Активізація міграції під впливом екологічних умов веде до того, що в багатьох випадках самі мігранти створюють надмірне навантаження на природне середовище того простору, у яке вони попадають. Щодо цього, досить яскравим є приклад мегаполісів, які приваблюють багато мігрантів. Стихійні процеси урбанізації, виробництво токсичних відходів, що прогресує, збідніння ґрунту та ін. форми екологічного дисбалансу у світі стають похідними факторами, які детермінують міграцію.

Аналізуючи систему факторів, що визначили високу значимість міграційних проблем у теорії й практиці управління, слід зазначити етнокультурні передумови. Останні варто віднести до суб'єктивної групи факторів, які визначаються наявністю життєвого стандарту, від кого залежить оцінки умов життя в потенційному регіоні вселення. Часто саме сукупність факторів, що становлять життєвий стандарт, дорівнюють до етнічних факторів міграції.

Крім того, етнокультурний фактор у міграційній сфері визначає й результати міграційного процесу, якість взаємодії мігрантів з новим суспільством. Потрапляючи в нове суспільство, мігранти іншого етнічного походження й культури взаємодіють із місцевим населенням враховуючи свої етнічні особливості, особливості приймаючої сторони й політики приймаючої держави. Міграції, що підсилюються під впливом етнокультурного фактору, самі впливають на етнокультурне середовище приймаючого соціуму. Врахування цих моментів ускладнює вимоги до сучасної державної політики.

Важливим похідним фактором, що продовжує впливати на якість і форми міграцій, є демографічний. Розбіжність стадій демографічного переходу в різних частинах світу приводить до перерозподілу населення усередині й між державами. Процес демографічного переходу супроводжується ростом продуктивних сил і переміщенням великих мас населення в міста. В розвинених країнах демографічний перехід уже завершений, там установився новий режим відтворення населення, для якого характерний фактично нульовий приріст чисельності населення. На цьому тлі імміграційні потоки в розвинених країнах зменшують частку титульних націй, оскільки іммігрант мають більш високий рівень народжуваності. У світі відбуваються процеси на зразок "арабізації" Франції, "тюркізації" Німеччині й Голландії. Для України характерна тенденція до збільшення частки неслов'янського населення.

Сьогодні демографічний ресурс характеризується не стільки кількісно, скільки якісно, тому що є чинником, який визначає соціальну стабільність суспільства. Соціальні передумови актуалізації міграції в практиці управління здобувають більше значення, оскільки зростає роль соціальних відносин між групами мігрантів і приймаючого суспільства, помітним стає соціальний ефект міграційних процесів.

Сьогодні до групи суб'єктивних факторів, здатних провокувати виникнення потужних міграційних потоків варто додати політичні процеси й політико-правове регулювання. Явні приховані конфлікти, які викликані політичними протиріччями, визначають потоки змушеної міграції. Політичні фактори нерозривно пов'язані з факторами правовими. Міграції, що виникають як наслідок політичних процесів, вимагають особливого підходу в рамках правового регулювання. Разом з тим міграційні процеси самі можуть змінювати політичну ситуацію в країні і регіонах, викликаючи необхідність коректування всієї нормативно-правової системи приймаючої держави. Подібне зараз відбувається в багатьох країнах: США й країнах Європи, де представники іммігрантських груп наполегливо заявляють про свої права й висувають вимоги до зміни положень чинного законодавства.

Зазначені фактори сприяють актуалізації міграційної проблематики в області практики державного управління. Сучасні держави зацікавлені в активному пошуку шляхів регулювання міграції, що сприяє, з одного боку, припиненню (мінімізації) нелегальної міграції, а з іншого боку - використанню міграційного потенціалу для власного розвитку, стабілізації соціально-економічної й демографічної обстановки.

Г оворячи про різноманіття факторів, слід зазначити, що дії їх мають різне значення для міграції (спонукачі, що виштовхують, посилюють міграцію й ін.) і різну тривалість впливу (постійно діючі, тимчасові). Групи факторів можуть розглядатися як керовані (регульовані) і некеровані (умови).

Фактори що притягають, що спонукують населення переселятися в ті регіони, де якість життя, завдяки ряду природних і економічних умов буде вище, ніж у регіоні попереднього проживання. Дана група факторів може бути підрозділена на постійно діючі й такі, що змінюються у часі. Ці зміни можуть відбуватися як безпосередньо в процесі ухвалення рішення з метою управління міграційним процесом, так і виступати як наслідок рішення, не спрямованого на вплив на міграційні процеси, тобто опосередковано.

Фактори, що виштовхують, склалися в регіонах постійного проживання - обставини природного, економічного соціально-політичного характеру, їх вплив унеможливлює подальше проживання в даному регіоні, незалежно від того, чи існують умови в регіоні переселення для успішної адаптації.

Як правило, діють одночасно обидві групи факторів, але вирішальне значення мають ті, що віднесені до першої групи. І тільки у випадку, якщо визначальними стають фактори, віднесені до другої групи, міграція здобуває характер змушеної. При впливі першої групи факторів міграційний процес протікає планомірно, прогнозовано, а при впливі другої групи факторів, міграційний процес здобуває характер стихійності, особливо яскраво це проявляється на його вихідній стадії.

У науковій літературі існує різноманітна класифікація чинників (часто взаємозалежних), під впливом яких формуються напрямки та масштаби міграційних процесів. Переміщення у просторі відбувається внаслідок дії економічних, соціальних, демографічних, політичних, етнічних, освітніх, морально-психологічних, військових, екологічних та

інших факторів, але ці чинники діють одночасно, вони певною мірою взаємозалежні, тож виявити окремі компоненти міграційного процесу, сформовані під впливом одного чи двох факторів, як правило, складно.

Будь-який міграційний акт відбувається під дією комплексу мотивів. Вони залежать від суб’єктивних та об’єктивних причин: з одного боку, міграції відбуваються за особистим бажанням - кожен громадянин має право і можливість вибирати для себе місце проживання та праці, тобто задовольнити свої різноманітні потреби матеріального, професійно- кваліфікаційного і духовного характеру.

Поділяють також фактори міграції на некеровані і керовані суспільством, іншими словами - умови (природні умови різних регіонів і поселень, ступінь їх розвитку, обжитості і благоустрою, географічне положення) і фактори-регулятори (демографічні - інтенсивність природного зростання населення, його склад за віком і статтю, співвідношення корінного населення та приїжджого, старожилів і новоселів, етнічні відмінності між групами в мові, духовній культурі, побуті, національних обрядах, звичаях тощо; соціально-психологічні - інтенсивність соціального спілкування людей, соціально-психологічний клімат, соціальні умови життя людей).

Виділяють також чинники міграції за сферою їх прояву: народногосподарські, територіальні, галузеві та внутрівиробничі, а також постійні, тимчасові і змінні залежно від їх використання в регулюванні міграційних процесів. Міграція значною мірою впливає на формування, функціонування й розвиток ринку праці. Міграція як чинник розвитку ринку виконує прискорювальну, розподільчу та селективну функції

Забезпечення певного рівня географічної мобільності робочої сили, змінність складу працеактивного населення регіону та збільшення місць проживання індивіда протягом життя є результатами здійснення прискорювальної функції. Розподільча функція міграції виявляється у перерозподілі населення між регіонами за рахунок чого досягається більша 24

відповідність між попитом на робочу силу та її пропозицією. Селективна функція міграції полягає у зміні якісного складу населення і робочої сили регіонів унаслідок нерівномірної участі у міграційних процесах представників різних соціально-демографічних груп.

Види міграційних процесів. Особливості напрямків і методів регулювання міграційних процесів на території України умовно визначаються характером міграційних потоків. В даний час є декілька підстав для класифікації міграційних процесів.

Територіальне переміщення населення може відбуватися як

усередині країни, так і між країнами.

Найбільш загальні класифікації міграційних процесів грунтуються саме на просторово-часових складових, в яких основним критерієм вважається зміна постійного місця проживання з урахуванням тимчасових термінів. Найбільш точною, враховує все різноманіття форм, причин і факторів міграцій населення, є класифікація, проведена В. А. Іонцева. Вона базується на основних категоріях, обумовлених тимчасовим фактором. До них відносяться - тип, вид, форма, причина і стадія міграційного процесу.

По відношенню до конкретної країни зовнішня міграція поділяється на еміграцію, імміграцію та рееміграцію (репатріацію).

Так, за типом переміщення виділяють внутрішню і зовнішню міграцію. Внутрішня міграція є переміщенням людей в межах території держави з метою постійної або тимчасової зміни місця проживання. Зовнішня міграція - переміщення людей з України в іншу державу (еміграція, ) та з інших держав в Україну (імміграція) з метою зміни постійного або тимчасового проживання.

Зовнішня міграція може супроводжуватися зміною громадянства. Іноді мігранти, які прибули в країну, тривалий час зберігають своє громадянство або навіть ставляться до осіб без громадянства. За визначенням, прийнятим ООН, мігранти, які виїжджають на термін більше одного року, вважаються постійними або "довгостроковими".

Внутрішньодержавна міграція - це процес переміщення населення всередині однієї і тієї ж країни. У них беруть участь громадяни цієї держави, які не міняють свого громадянства (підданства). Саме тому внутрішні міграції не впливають на загальну чисельність населення країни, хоча і вносять зміни в його територіальне розміщення. Внутрішні міграції впливають на зміну демографічної структури, на етнічні процеси, відтворення населення, соціальний рух і інші сторони життєдіяльності населення різних регіонів.

Зовнішні і внутрішні міграції або відбуваються як добровільні переселення, або мають вимушений (біженці, вимушені переселенці, особи, що шукають притулку, переміщені особи) або примусовий (депортація тощо) характер.

Причини вимушених міграцій - міжнаціональні конфлікти, збройні зіткнення, екологічні катастрофи та ін. В свою чергу, добровільні міграції населення є переважаючими як в міграційному обороті, так і в сальдо міграції.

За часовими критеріями міграція може характеризуватися як епізодична; маятникова; сезона; поворотна та безповоротна; постійна або тимчасова тощо.

Епізодичні міграції (їх значення з переходом до ринкової економіки істотно зросла) представляють собою ділові, рекреаційні та інші поїздки, що відбуваються не тільки нерегулярно по часу, але і необов'язково з одних і тих же напрямах. Якщо в ділових поїздках беруть участь працездатні контингенту, то в рекреаційних - і решта населення. За своїми масштабами цей вид міграції, мабуть, перевершує всі інші.

В свою чергу маятниковою міграцією вважається періодичне тимчасове переміщення особи з постійного місця проживання в інше і відразу безкомпромісне повернення назад до первинного місця (наприклад у випадку коли особа живе в одному місці, а кожен день, з ранку, їздить до місця роботи в інше місті та й у вечорі повертається до дому).

Маятникові (човникові) міграції представляють собою щоденні або щотижневі поїздки населення від місць проживання до місць роботи (навчання) і назад, розташованих в різних населених пунктах. У найбільш істотних масштабах вони відбуваються в тих агломераціях, центрами яких є найбільші міста. У нинішніх умовах масштаби маятникових міграцій виросли, відтіснивши безповоротну міграцію.

Сезонні міграції - це переміщення, головним чином, економічно активного населення до місць тимчасової роботи і проживання на термін в декілька місяців, зі збереженням можливості повернення в місця постійного проживання. Подібні міграції пов'язані з тим, що в економіці ряду районів домінуюче становище належить галузям (сільського, лісового, рибного господарства), в яких потреба у праці нерівномірна в часі. У результаті в сезони найбільшого обсягу робіт ці галузі відчувають перевищує звичайні розміри потреба в робочій силі.

Основна характеристика сезонної міграціє визначається тимчасовим виїздом осіб з певною метою (робота, відпочинок, навчання тощо) з однієї адміністративно-територіальної одиниці в іншу. Сезонні міграції тому називаються сезонними, що їх обсяги та частота залежать від пори року (виїзд на збір врожаю або ловлі риби), а тимчасовий період перебування в іншому місці - від домовленості про виконання того чи іншого виду трудової діяльності.

Безповоротна міграція - це розуміння міграції у вузькому сенсі, як переселення, на відміну від уявлення міграції як будь-якого просторового переміщення населення. Обсяги та інтенсивність безповоротних міграцій залежать від багатьох умов, насамперед від чинників міграції, в числі яких економічні, соціальні, політичні та ін.

Види міграції населення розрізняються не лише за формальними ознаками, а й по суті. Так, безповоротна міграція на відміну від інших є найважливішим джерелом формування постійного населення в заселених місцевостях. Природно, пише Л. Л. Рибаківський, що між безповоротної міграцією та іншими її видами немає "китайської стіни". Один вид міграції може перетворюватися в інший або виступати його вихідним пунктом. Зокрема, епізодична, маятникова і сезонна міграції часом бувають попередниками безповоротної міграції, оскільки вони створюють умови для вибору можливого постійного місця проживання.

Очевидно, що серед всіх видів міграції найбільш важливе значення для соціального, економічного та демографічного розвитку має безповоротна міграція, яку в статистичній практиці називають механічним рухом населення (на відміну від його природного руху).

За способом реалізації прийнято виділяти організовану міграцію та неорганізовану. В першому випадку переміщення здійснюються з допомогою та за участю держави, відповідних компетентних органів, в другому - силами й коштом самих мігрантів без організаційної та матеріальної їх підтримки з боку певних установ. В свою чергу організовану міграцію поділяються на два види: в добровільному та примусовому порядку.

Примусові організовані міграції забезпечуються за допомогою примусових методів, що характеризує їх назва. Їх можливо класифікувати на три виду. До першого виду примусових міграцій слід віднести ті, що пов'язані з депортацією і ре депортацією. Треба відмітити, що депортація це примусове переміщення населення з території за реальними чи припущенними причинами, такими як погроза військовими діями, природними катастрофами, ядерними іспитами чи терористичними актами. Депортація також здійснюється державою проти громадського населення з приводу того, що їх діяльність приносити шкоду державі, чи їм загрожує небезпека по якимось причинах, чи їх праця потрібна іншим країнам.

Другим видом є організовані міграції, пов'язані з екологічними чи виробничими катастрофами. Як приклад - програма обов'язкової евакуації з зони зараження, після вибуху на ЧАЕС.

Третім видом є міграція, яка пов’язана з відвідуванням держави з офіційними візитами, організацією зустрічі, різних міждержавних симпозіумів та конференцій.

Неорганізована міграція, тобто стихійна, буває груповою та індивідуальною, вона характеризуються тим, що організовані силами й коштами самих мігрантів без організаційної та матеріальної їх підтримки з бокові певних установ. Групові неорганізовані міграції здійснюються групою осіб, які об'єднані однією метою.

Залежно від тих чинників, що впливають на мотивацію до переміщення прийнято відрізняти добровільну і вимушену міграцію. Найбільш важкою як для особи, так і для суспільства є вимушена міграція. Вона може мати різні характеристики, може бути зовнішньою (переміщення у пошуках притулку, у тому числі біженцями) і внутрішня (здійснюється вимушеними переселенцями).

Як різновид добровільної міграції насамперед слід виділити туристичну, економічну та трудову міграцію, які, у свою чергу, можуть також бути зовнішньою і внутрішньо.

Трудова міграція являє собою добровільне переміщення на законній підставі громадян, що постійно проживають на території України, за кордон, а також іноземних громадян і осіб без громадянства, що постійно проживають поза межами України, на її територію з метою здійснення ними оплатної трудової діяльності.

І в решті решт, за ступенем контрольованості або ступеням законності можна виділити міграцію легальну та міграцію нелегальну. Відповідно до своєї назви, перший вид міграційних процесів відбувається виключно на підставі та в порядку встановленому законодавством, з дотриманням всіх вимог щодо в'їзду-виїзду, перетинання державних кордонів, візових вимог, порядку перебування на території держави тощо. В свою чергу нелегальна міграція завжди відбувається з порушенням міграційних правил. Слід звернути увагу на відсутності законодавчо закріпленого визначення поняття "нелегальна міграція" в національному законодавстві. Відсутність єдиного підходу дає поштовхи щодо різноманітного тлумачення даної дефініції.

На наш погляд, під нелегальною міграцією слід розуміти переміщення через державний кордон України осіб, що не є її громадянами або не мешкають постійно на її території, без дотримання ними вимог для законного в’їзду, а також перебування таких осіб на території країни без офіційного дозволу або з порушенням правил перебування.

Детальніше питання нелегальної міграції буде розглянуто нами в наступних розділах.

За цілями в'їзду до держави можна виділити:

- службова (виконання службових функцій у складі дипломатичного корпусу, реалізація міждержавних (міжурядових) угод, обмін досвідом і тому подібне);

- приватна (туризм, ділові або гуманітарні цілі, освітня діяльність, охорона здоров'я);

- пошук притулку або захисту (біженці або особи, що

потребують допоміжного захисту);

- тимчасова трудова діяльність (працевлаштування);

- транзит;

- отримання дозволу на постійне проживання в Україні

(імміграція).