ЗАГАЛЬНОКУЛЬТУРНІ ЗАСАДИ СУЧАСНОЇ ЦИВІЛІЗАЦІЇ

Поняття «цивілізація» (від лат. civilis - громадянський, державний) з’яви­лося в середині XVIIIct. у зв’язку з поняттям «культура». Ним активно корис­тувалися французькі просвітителі, називаючи соціально справедливим (тобто цивілізованим) суспільство, що базувалося на засадах розуму, гуманізму й спра­ведливості.

К.Маркс та Ф.Енгельс з поняттям «цивілізація» пов’язували технологічні та організаційні завоювання суспільства. Як відомо, рівень цих надбань у різні істо­ричні періоди був різним. Виходячи з цього, Ф.Енгельс вирізняв такі фази ро­звитку історії: дикість, варварство, цивілізація.

У сучасній світовій літературі це поняття має різне смислове навантаження. Досить поширеними є такі словоутворення, як «антична цивілізація», «цивіліза­ція майя», «буржуазна цивілізація», «світова цивілізація», «соціалістична циві­лізованість» тощо.

Відомий англійський історик та соціолог А.Тойнбі обгрунтував концепцію кру­говороту локальних цивілізацій. На його думку, рушійною силою цього круговоро­ту є творча меншість - носій життєвого пориву. Світ налічує 21 локальну цивіліза­цію, Пізніше дослідник зводить їх кількість до 13. Інший філософ Дж.Неф вважає, що поняття цивілізації охоплює лише матеріальні й технічні цінності та блага. Щодо духовних цінностей, то їх відбиває поняття культури. Його позицію поділяють такі відомі вчені, як Т.Хейзінга, Ж.Лалу, Ж.Марітен та інші західні теоретики. В обгрун­туванні свого підходу вони посилаються, як правило, на Г.Гегеля, вважаючи, що сфе­ра гегелівського об’єктивного духу є не що інше, як цивілізація.

Як бачимо, в інтерпретації поняття цивілізації спостерігаються два основних підходи: позначення певного рівня розвитку суспільства; характеристика його матеріально-технічних досягнень у зіставленні з духовними надбаннями.

Суперечлива єдність зазначених підходів дає змогу виділити ще один аспект змісту цивілізації, пов’язаний з відповідністю того чи іншого предмета (ідеї, проце­су, суспільства) найбільш прогресивним, викристалізованим на основі загально­культурних надбань людства уявлення про нього. У цьому аспекті поняття цивілі­зації коррелюється поняттями «сучасне», «передове», «прогресивне», «нове» як у певних сферах суспільного життя (праця, побут, політика), так і в суспільстві в ці­лому, Є широковживаними словосполучення «цивілізація праці та споживання», «цивілізація побуту», «цивілізація автомобіля» тощо.

Головний критерій якості речі (предмета, відносин, процесу, ідеї) полягає в її завершеності, сучасності, визначеності відповідно до світових стандартів. Незалежно від того, що це за річ, яку функцію в суспільстві має виконувати, кому належить, вона може бути названа цивілізованою, якщо (з боку технологічних характеристик і загальнокультурних надбань) відповідає сучасним вимогам, виконана добротно й надійно. Все це стосується життя тієї чи іншої країни, нації, суспільства.

Суспільство вважається цивілізованим, якщо в ньому на сучасному рівні пе­ребувають усі сфери життєдіяльності людей - виробництво і споживання, нау­ка і освіта, мистецтво і політика, мораль тощо. Поняття «сучасний рівень» озна­чає не що інше, як відповідність світовим зразкам, надбанням загальнолюд­ської культури,

Називаючи суспільство цивілізованим, ми ще мало що можемо сказати про стан і долю людини в нйЪму, про розвиток її як особистості. В оточенні найсу­часніших речей та ідей людина може не знайти себе, втратити себе, почувати дискомфортно, тобто перебувати у стані відчуження. Чи не про це писали свого часу екзистенціалісти, помітивши відчужене становище особистості в суспільстві? Цивілізація може не влаштовувати людину, бути їй чужою. Людина вимушена тікати від речей, цивілізації, від самої себе.

Низький рівень культури заважає цивілізованому суспільству забезпечити добробут і щастя людині, тобто такого взаємозв’язку суб’єкта з предметом, при якому існування останнього повністю підпорядковується розвиткові сутнісних сил людини як особистості. Якщо цього нема, суспільство стає ворожим лю­дині, незважаючи на надбання техніки, технології, науки і освіти. Історія дає багато прикладів, що підтверджують цю думку, серед них - розвиток Німеччи­ни у першій половині ХХст.

Цивілізація, зазначав М.Бердяев, має бути культурною, тобто базуватися на високих духовних надбаннях. Будь-який відхід від гуманістичних загальнолюдсь­ких пріоритетів деформує вигляд суспільства, спрямовує його розвиток у анти- цивілізапійний бік. Прикладом цього є розвиток Китаю в 60-х роках XXct., країн, що називалися соціалістичними. Повернення в русло цивілізації - це гасло лунає сьогодні і з вищих державних трибун, і з вуст збентежених учасників мітингів. Щоправда, кожна із сторін вкладає у нього свій сенс. Тому виникають непоро­зуміння, конфлікти, сутички, хоч, здається, люди прагнуть одного й того ж.

Поєднати людей у спільному творчому русі до цивілізації може лише культу­ра. Саме вона виховує, возвеличує внутрішню творчу енергію кожного, орієн­тує людину на творчість в ім’я гуманізму і добра, єднає громадську самосвідо­мість, розуміння істини та почуття краси. У забезпеченні єдності суспільства на засадах творчих пріоритетів гуманістичної культури людства саме і коріниться глибинна таємниця творчого руху до цивілізації - соціально справедливого сус­пільства, що забезпечує необхідні умови для вільного розвитку особистості.