Політична система сучасної України

Політична система сучасної України перебуває на перехідному етапі свого розвитку, від адміністративно- командної до плюралістично-демократичної, змагальної. Позитивними здобутками цього процесу стало утвердження парламентсько-президентської форми державного правління, політичного плюралізму, пропорційної виборчої системи, вільних, демократичних виборів, поділу влади, ринкового статусу економіки, прогресивних зрушень у зовнішній політиці.

Таким чином, більшість українських вчених з упевненістю стверджують, що етап становлення незалежної української держави завершився. Ті політичні реформи, які проводяться в нашій державі, повинні були закріпити здобутки демократії й прискорити реформування політичної системи України. Але при всіх позитивних зрушеннях, які відбулися в останні роки, існують проблеми, котрі істотно гальмують реформування політичної системи нашої держави.

Це зумовлено тим, що істотною ознакою владно- політичної функції політичної системи України є недостатня розвинутість форм політичної конкуренції і конструктивної співпраці внаслідок збереження рецидивів тоталітарної політичної культури, незрілих елементів громадянського суспільства, яке нині перебуває лише на стадії формування, недосконалого розподілу ресурсів на базі державного монополізму в економіці.

Незважаючи на складнощі, в яких нині перебуває політична система України вона здатна забезпечити проведення реформування всіх сфер суспільного життя. Це підсилюється й тією обставиною, що на реформістській платформі нині перебуває як більшість політичної еліти, так і представники великого капіталу, які вбачають у випадку відсутності реформ загрозу своєму існуванню.

Однак процес комплексного реформування суспільства ще не завершений у зв’язку з тим, що:

- Україна ще остаточно не сформувала власної моделі національної економіки, яка є базою для всіх реформ;

- остаточно ще не сформований середній клас, як суб’єкт модерних національних пріоритетів;

- не створено політичний механізм консолідації національних цінностей;

- не освоєні в повному обсязі сучасні процедури культуротворчості у всіх сферах суспільного життя.

Негативною тенденцією розвитку сучасної політичної системи України є наявність дестабілізаційних процесів, що знаходять свій вияв через конфлікти між гілками влади, політичними партіями і блоками (особливо парламентськими), центром і регіонами, а також через різку майнову диференціацію суспільства, є свідченням про недостатню стабілізаційну спроможність політичної системи.

Політична система України визначається низькою здатністю до соціальних інновацій, і як наслідок цього, реформи в державі проходять повільно, незбалансовано і супроводжуються невиправданими соціальними втратами. Органи державної влади та політичні структури неодноразово ставали заручниками реалізації власних інтересів потужних номенклатурних угруповань, які звикли до соціального паразитизму.

Одночасно з цим політична система може забезпечити вільний розвиток суспільства й особи, проведення ефективних реформ лише тоді, коли її інститути функціонують у межах правової системи. До недоліків правової системи України відносять:

- повільне і суперечливе втілення Конституції в законодавчі акти;

- повільний процес реформування судової влади як основного механізму захисту конституційних прав громадян;

- відсутність чіткої субординації між правовими актами, законами і підзаконними актами;

- відсутність цілісної концепції реформування правової системи;

- надмірне поширення відомчих підзаконних актів, як джерел права, причому значна частина з них носять суперечливий характер;

- нерівномірна урегульованість законодавством різних сфер суспільного життя;

- введення в дію реформаторських законодавчих актів без урахування національних особливостей соціального розвитку ряду сфер суспільного життя країни;

- недосконалість і незавершеність конституційної реформи, яка великою мірою розбалансувала діяльність органів влади і управління тощо.

Однією з важливих причин недосконалості політичної системи України є те, що політичні сили, які знаходяться у парламенті, часто керуються у своїй діяльності не нормами права, а власними інтересами.

Паралельно з новими демократичними елементами у нашій політичній системі присутні також і залишки старої командно-адміністративної системи, що знайшло свій вияв у наступному:

- було збережено структуру і функції старого адміністративного апарату;

- пристосування ряду форм і процедур старої системи права до ринкових умов;

- модифікація ряду ознак тоталітарної політичної культури, що знайшло свій вияв у догматизмі, наявності подвійних стандартів щодо прихильників влади й її опонентів, політичної нетерпимості до ідеологічних противників тощо.

До ознак нової демократичної політичної системи слід віднести:

- конституційні принципи формування і функціонування органів влади та управління;

- створення дієвого механізму стримувань і противаг;

- розвиток громадських і політичних громадських організацій;

- становлення пропорційної виборчої системи;

- наявність механізму правового забезпечення можливості судового захисту прав громадян.

З погляду масштабу і характеру реалізації основних функцій у суспільстві політична система України є перехідною, яка поєднує елементи змагальної і соціопримирливої систем. Конституція України закріпила принципи соціопримирливої політичної системи, але на практиці це за нинішніх умов реалізувати надзвичайно складно, оскільки затягнувся процес ринкових трансформацій.

Основні категорії та поняття

Політична система суспільства - це сукупність інститутів, які формують і розподіляють державну владу та здійснюють управління суспільними процесами, а також репрезентують інтереси певних соціальних груп у рамках відповідного типу політичної культури.

Політична поведінка - практична взаємодія людини з політичним середовищем, що проявляється у політичній участі.

Політичні інститути - формалізовані явища і процеси політичного життя суспільства, до яких належать як самі політичні установи - держава та її структурні елементи, так і процеси їх упорядкованого функціонування.

Політичні відносини - це зв’язки між соціальними спільностями (класами, націями тощо), політичними інститутами, державами, громадянами з приводу влади та вироблення і реалізації політичних рішень.

Політичний процес - це практична діяльність, метою якої визначається досягнення певного політичного результату. Найважливішим елементом політичного процесу є прийняття політичних рішень і практична реалізація політико- управлінських рішень, що передбачає здійснення таких дій, як збирання й систематизація необхідної інформації, розробка на цій основі відповідних пропозицій і рішень, їх формалізація, тобто надання їм обов’язкового характеру, втілення їх у практику й контроль за їх виконанням.

Запитання для перевірки знань

1. Чому політична влада є системоутворюючим чинником політичної системи?

2. Охарактеризуйте структуру політичної системи.

3. З’ясуйте у чому полягає суть владно-політичної функції політичної системи суспільства?

4. Які чинники впливають на стабільність політичної системи?

5. Яку роль відіграє функція національної інтеграції?

6. Чому політична влада є системо утворюючим чинником політичної системи?

7. Охарактеризуйте командно-адміністративну політичну систему.

8. Що спільного і, що відмінного у змагальній і соціопримирливій політичних системах?

9. Який тип політичної системи притаманний політичній системі сучасної України?

10. Що позитивного і, що негативного присутнє у сучасній політичній системі України?

Контрольно-тестові завдання

1. Обов’язковою умовою реалізації влади є:

а) здатність впливати на розвиток суспільно-політичних процесів; б) здатність і можливість справляти вольовий вплив на об’єкт влади; в) можливість керувати політичними силами; г) визначати пріоритети розвитку суспільства.

2. Політична система виконує багато функцій. Суть якої з них зводиться до того, що політична система повинна з’ясовувати причини різноманітних конфліктів (класових, групових, міжетнічних, міжпартійних і міждержавних), попереджати їх поглиблення й знаходити вихід з будь-яких конфліктних ситуацій, шляхом досягнення компромісу, становлення консенсусу: а) владно-політичної інтеграції; б) правової; в) стабілізації суспільно-політичного життя; г) дистрибутивної.

3. Яка з функцій політичної системи націлена на розподіл матеріальних і духовних благ, послуг, статусів і привілеїв? а) дистрибутивна; б) владно-політичної інтеграції; в) мобілізаційна; г) соціально-політичної модернізації.

4) Основу якої з підсистем політичної системи суспільства становлять політичний процес і політичний режим? а) інституціональної; б) регулятивної;

в) функціональної; д) комунікативної.

5. Згідно типології політичних систем запропонованої Г. Алмонодом виділяють такі політичні системи: а) англо-американську, континентально- європейську, доіндустріальну або частково індустріальну, тоталітарну; б) англо-американську, континентально- європейську, змагальну, тоталітарну; в) англо-американську, континентально-європейську, соціопримирливу, тоталітарну;

г) англо-американську, континентально-європейську,

змагальну, тоталітарну, соціопримирливу;

6. Який тип політичної системи характеризується наявністю політичного плюралізму, впливу на державну владу різних соціальних сил, жорсткою конкуренцією політичних сил в боротьбі за владу, наявністю різних центрів прийняття політичних рішень, дотриманням конституційних гарантій прав і свобод особи?

а) соціопримирлива; б) адміністративно-командна;

в) змагальна; г) англо-американська.

7. Якій політичній системі притаманні такі риси як пріоритет розв’язання соціальних проблем перед політичними завданнями, заміна політичної конкуренції політичною співпрацею, розподіл політико-владних повноважень шляхом колегіальності і консенсусу, врахуванні більшістю потреб меншості, переважання рішень прийнятих шляхом прямої демократії над представницькою, - прагнення владних структур до

утвердження соціального миру, соціальної

справедливості? а) соціопримирливій політичній системі;

б) змагальній політичній системі; в) адміністративно- командній політичній системі; г) доіндустріальній або частково індустріальній політичній системі.

8. У будь-якій політичній системі центральна роль належить: а) політичним партіям; б) громадським організаціям; в) державі; г) профспілковим організаціям.

9. Сучасна політична система України є:

а) перехідною, змагальною з елементами соціопримирливої; б) адміністративно-командною; в) змагальною;

г) соціопримирливою.

10. Дестабілізаційні процеси, які відбуваються у політичній системі України зумовлені наявністю:

а) низького рівня політичної культури громадян;

б) виникненням конфліктів між гілками влади, політичними партіями і блоками (особливо парламентськими), центром і регіонами, а також через різку майнову диференціацію суспільства, що є свідченням про недостатню стабілізаційну спроможність політичної системи; в) міжконфесійними суперечностями; г) недосконалою правовою культурою громадян.

Рекомендована література

1. Політологія: Навчальний посібник для студентів всіх напрямів підготовки НУВГП / Ткаченко Г. І., Новічков Г. В., Циганчук A. C., Когут О. В., Шевчук Т. Є., Сталовєрова Г. В., Давидович C. H., Цецик Я. П. - Рівне: НУВГП. - 2008.

2. Політологія: Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів / Μ. І. Панов, Л. М. Герасіна, В. С. Журавський. - К. : 2008.

3. Романюк А. Порівняльний аналіз політичних систем країн Західної Європи: інституційний вимір. - Львів, 2004.

4. Демократія: Антологія / Упорядник О. Проценко. - К: Смолоскип, 2005.

5. Шанько В. І., Чорна Н. В. та ін.. Політологія. - K,, ZOOS.

6. Логвина В. Л. Політологія. - K., 2006.

7. Основи політології / За ред. Ф. Кирилюка. - K., 2005.

8. Політологія / За ред. В. Кременя, М. Горлача. - Харків, 2007.

9. Погорілий Д. Є. Політологія: кредитно-модульний курс. - К. : Центр учбової літератури, 2008.

10. Горлач М. І., Кремень В. Г. Політологія: наука про політику - К. : Центр учбової літератури, 2009.

11. Юрій Μ. Ф. Основи політології. - К. : Кондор, 2009.

12. Політологія: лекційний курс і практикум / За ред. Т. В. Гончарук. - Тернопіль : Астон, 2009.

13. Дегтярёв А. А. Прикладная политология // Политические исследования. - 1997. - № 3. - С. 169-176.