<<
>>

ТЕОРІЯ ПОЛІТИЧНИХ КОНФЛІКТІВ

Ключові слова і поняття: політичний конфлікт, конфліктоло- гія, конфліктна ситуація, інцидент, ескалація.

Резюме: визначення сутності політичних конфліктів як особ­ливого різновиду політичної взаємодії, розгляд впливу політич­них конфліктів на суспільство, з’ясування значення сукупності різних факторів на специфіку виникнення, перебігу та можливі способи вирішення політичних конфліктів.

Знання та вміння: формування у студентів знань про сутність, зміст та механізми розгортання політичних конфліктів у сучасному суспільстві; сприяння формуванню у студентів умінь самостійно аналізувати перебіг політичних конфліктів як у світі загалом, так і в Україні зокрема; надання рекомендацій щодо запобігання ескалації конфліктів як на міжособистісному, так і на міжгруповому рівні.

Рекомендована література

Основна:

1. Прикладна політологія: Навчальний посібник / За ред. В. П. Гор- батенка. — K.: Академія, 2008. — 472 с.

2. Ііценко Μ. П. Політологія: питання теорії і методики: Навчально- методичний посібник / Μ. П. Іщенко. — Черкаси: Черкаський універси­тет ім. Б. Хмельницького, 2006. — 320 с.

Додаткова:

1. Ішмуратов А. Т. Конфлікт і згода: Основи когнітивної теорії конфліктів: Навчальний посібник / А. Т. Ішмуратов. — K.: Наукова ду­мка, 1996. — 191 с.

2. Здравомыслов А. Г. Социология конфликта: Учебное пособие / А. Г. Здравомыслов. — M.: Аспект Пресс, 1995. — 317 с.

3. Калакура О. Четверті Kypaci вські читання «Політичні конфлікти в сучасній Україні: сутність, витоки, шляхи подолання» / О. Калакура // Історичний журнал. — 2008. — № 6. — С. 120—123.

Що являє собою політичний конфлікт?

Політичний конфлікт — це різновид і результат конку­рентної взаємодії двох і більше сторін (окремих осіб, соціаль­них груп, держав), які сперечаються з приводу отримання та реалізації владних повноважень і ресурсів. Політичний кон­флікт являє собою один з можливих варіантів взаємодії полі­тичних суб’єктів.

У сучасній політології політичні конфлікти розглядають передусім у рамках теорії конфліктології.

Які є базові виміри та елементи політичного конфлікту?

Основні виміри політичного конфлікту: J особа — група;

-J група — група;

-J група — держава;

J держава — держава.

Політичний конфлікт — це завжди конкурентна взаємодія сторін. Конфлікт може виявлятися у відкритій формі або у латен­тному (прихованому) протистоянні.

Які типи політичних конфліктів можна виокремити

Типологія політичних конфліктів за різними критеріями

♦ За ступенем і характером нормативної регуляції (Л. Козер) — інституціалізовані (здатні підпорядковуватися діючим чинним політичної гри) та неінституціалізовані (відбуваються поза ме­жами встановлених правил).

♦ За глибиною суперечностей і ступенем протистояння (К. Маркс) — антагоністичні (вирішення конфлікту пов’язане зі знищенням однієї з сторін конфлікту) та неантагоністичні (ви­рішення конфлікту передбачає збереження сторін конфлікту).

♦ За ступенем інтенсивності — ескаловані (конфлікти екска- лації, наприклад, із застосуванням збройної сили) та конфлікти низької інтенсивності (затяжний характер, менш виражений сту­пінь протистояння сторін).

♦ За темпоральними (часовими) характеристиками — довго­тривалі (мають затяжний характер, можуть відбуватися впро­довж життя кількох поколінь) та короткотривалі (відбуваються швидко, вирішуються протягом украй короткого часу).

♦ За специфікою побудови й організації — вертикальні (ха­рактеризують взаємини суб’єктів, що належать до різних рівнів влади) та горизонтальні (розкривають зв’язки однопорядкових суб’єктів політики).

Y чому полягає специфіка причин політичних конфліктів?

Основні причини політичних конфліктів'.

J соціальна нерівність;

J дефіцит життєвих благ;

J боротьба за кращі позиції у суспільстві;

J розбіжність цінностей індивідів та суспільства;

J несумісність інтересів людей;

егоїстичні інтереси окремих осіб або соціальних груп;

S погана інформованість і непорозуміння;

J недосконалість людської психіки.

Що таке джерела політичних конфліктів?

ОСНОВНІ ФУНКЦІЇ ПОЛІТИЧНИХ КОНФЛІКТІВ

Позитивні функції Негативні функції
Виявляють назрілі проблеми суспільства. Стимулюють виправлення вад. Слугують оновленню суспільства (модернізація соціального простору). Знімають напругу у суспільстві. Слугують об’єднанню людей. Утверджують нову систему розподі­лу ресурсів суспільства.

Знімають суперечностей між соціаль­ними суб’єктами

Можуть створювати стресові ситуації. Можуть дезорганізувати життя лю­дей.

Можуть руйнувати соціальні зв’язки.

Можуть спричинити розкол суспіль­ства.

Можуть каталізувати агресивність усередині суспільства.

Формують вороже ставлення до пе­реможених

Які стратегії використовують для керування конфліктами?

Основні стадії керування конфліктами:

♦ ініціація конфлікту — перманентне загострення суспільних суперечностей, посилення ескалації конфліктів;

♦ рутинізація конфлікту — свідома підтримка напруженості у відносинах сторін конфлікту для використання її у своїх інтересах;

♦ запобігання конфліктові — недопущення переходу конфлік­ту у відкриту фазу протиборства;

♦ врегулювання конфлікту — зняття (повне або часткове) гос­троти протиборства сторін;

♦ вирішення конфлікту — ліквідація причини конфлікту, ви­черпання предмета суперечки;

♦ витіснення конфлікту — перенесення відповідальності за різноманітні способи завершення конфлікту на інший рівень по­літичної системи.

Як назрівають І як розгортаються політичні конфлікти?

ОСНОВНІ СТАДІЇ РОЗВИТКУ ПОЛІТИЧНОГО КОНФЛІКТУ

Мотиваційні основи Стадії розгортання конфлікту Стадії ескалації конфлікту Стадії вирішення конфлікту
Політичні інтере­си сторін конф­лікту Формування сто­рін, які протисто­ять одна одній Практичні дії сто­рін конфлікту Пошуки способів розв’язання
Мотиваційні основи Стадії розгортання конфлікту Стадії ескалації конфлікту Стадії вирішення конфлікту
Політичні цілі сто- рін конфлікту Актуалізація полі­тичних інтересів Демонстрація си- ли, загроза її ви­користати Тимчасове роз­в’язання (комп­роміс)
Виокремлення прі­оритетних цілей
Економічні, полі­тичні, соціальні та інші суперечності Розробка стратегії і тактики, визна­чення методів та засобів боротьби Застосування сили Остаточне роз­в’язання
Пошук союзників Збройне насилля

Процедура розвитку конфліктної ситуації

Які основні елементи характеризують розви- ток політичного конфлікту?

Складові розвитку політичного конфлікту:

♦ Конфліктна ситуація — нагромадження суперечностей, пов’язане з діяльністю суб’єктів соціально-політичної взаємодії, що об’єктивно створює підґрунтя для розгортання реального протиборства між ними.

♦ Інцидент — активізація діяльності однієї зі сторін конфлікту, яка утискує інтереси інших суб’єктів соціально-політичної взаємодії.

♦ Неподільність об 'єкта конфлікту — це те, на що претендує кожна із сторін конфлікту і що спричиняє їхню протидію.

♦ Предмет конфлікту — об’єктивна проблема, яка потребує вирішення і є причиною розбрату сторін конфлікту.

♦ Розгортання безпосередньо конфлікту — може характери­зуватися як етапами посилення агресії сторін, так і відступами та уникненням конфлікту.

♦ Вирішення конфлікту — завершення інциденту. Ліквідація об’єкта і предмета конфлікту.

♦ Післяконфліктна стадія — остаточне усунення суперечно­стей сторін конфлікту.

Що являють собою параметри політичного конфлікту?

Які умови розв'язання політичних конфліктів можна назвати?

Умови розв’язання політичного конфлікту

Якими способами можна досягти завершен- ня політичного конфлікту?

Завершення конфлікту у формі примирення сторін можна до­сягти двома способами.

1. Мирним урегулюванням конфлікту в результаті:

S досягнення компромісу на основі збереження вихідних по­зицій сторін конфлікту;

J укладання асиметричної угоди, яка передбачає нерівні по­ступки сторін;

J виснаження ресурсів сторін конфлікту;

J досягнення взаємоповаги між сторонами конфлікту;

≠ віднайдення принципово нового рішення.

2. Примиренням на основі примусу через:

≠ явну перевагу сил і ресурсів однієї із сторін конфлікту;

J ізоляцію однієї зі сторін конфлікту;

S знищення однієї із сторін конфлікту.

Поміркуйте! Kai

1. Згідно з визначенням відомого німецького соціолога Г. Зім- меля, «певний рівень конфлікту не обов’язково дисфункціональ- ний, але є суттєвою складовою як процесу становлення групи, так і її стійкого існування». У чому полягають «групотвірні функ­ції» конфлікту? Чи можливо розглядати в такому розумінні полі­тичні конфлікти у сучасній Україні?

2.

За словами продовжувача зіммілівської традиції Л. Козера, «безконфліктність не можна розглядати як показник міцності та стабільності відносин. Для стабільних відносин може бути харак­терна саме конфліктна поведінка». Як пояснити такий парадокс? Наведіть приклади зі світової або вітчизняної політики.

3. Багато представників конфліктології помічають, суспільстві «перекрещиваются расколы», які можуть стати «засобом зміц­нення і підтримки почуття спільності». Як можна пояснити такий ефект політичних конфліктів? Які подібні розколи в Україні ви можете назвати? Проаналізуйте їх.

4. За визначенням Г. Зіммеля, «найефективніша передумова запобігання конфліктові — точне знання порівняльної сили обох сторін — найчастіше вона виявляється тільки у ході реального конфлікту». «Розшифруйте» сенс зазначеного парадоксу. Як він виявляється у поточному політичному житті сучасної України?

5. На інтенсивність конфліктів, за словами авторитетного ні­мецького конфліктолога Р. Дарендорфа, впливає ступінь того, що можна визначити як «нашарування або розподіл соціальних структурних сфер», у яких ці конфлікти розгортаються. Як ви ро­зумієте зазначений висновок. Наведіть приклади.

6. За словами авторитетного французького дослідника А. Ту­рена, сила демократичних інституцій — у їхній здатності транс­формувати соціальні конфлікти в інституціональні правила. Які механізми такого «трансформування» ви можете назвати? Чи розвинені вони у сучасній Україні?

7. На думку відомого ліберального мислителя І. Берліна, на­віть у найбільш гідному суспільстві політичні зіткнення будуть повторюватися, адже «сам конфлікт позитивних цінностей ро­бить це неминучим». Проаналізуйте наведене твердження, ви- словіть власні міркування з цього приводу.

8. Розглядаючи засади варіабельності соціально-політичних конфліктів, Р. Дарендорф виокремив як «особливо важливі» дві змінні — інтенсивність та насилля. Проаналізуйте взаємозалеж­ність цих змінних на прикладі політичних конфліктів в Україні та в будь-якій іншій країні світу.

9. Заповніть таблицю.

Тип ПОЛІТИЧНОГО режиму Характеристика типового політичного конфлікту Динаміка конфлікту Основні варіанти розгортання конфлікту Основні способи розв’язання конфлікту
Демократичний
Авторитарний
Тоталітарний

Запитання до теми

1. Дайте визначення політичного конфлікту.

2. Які причини розгортання політичних конфліктів ви можете на­звати?

3. Що таке джерела політичних конфліктів? Охарактеризуйте їх.

4. Назвіть механізми розгортання політичного конфлікту.

5. Які стадії політичного конфлікту виокремлюють у сучасній полі­тології?

6. Які типи політичних конфліктів ви знаєте?

7. Які функції політичних конфліктів ви можете назвати?

8. У чому полягає специфіка розгортання політичних конфліктів?

9. Які умови розв’язання політичних конфліктів ви знаєте?

10. Які наслідки політичних конфліктів можна назвати?

<< | >>
Источник: Політологія у запитаннях і відповідях : навч. посіб. / С.С. Бульбенюк, Н.Ю. Іванова. — К.: КНЕУ,2010. — 242, [6] с.. 2010

Еще по теме ТЕОРІЯ ПОЛІТИЧНИХ КОНФЛІКТІВ:

  1. Параметри розвитку та види політичних конфліктів. Політична криза і політична катастрофа
  2. Шляхи і методи розв'язання політичних конфліктів
  3. Тема 2. історія світових політичних теорій
  4. Теорія соціальної поведінки Вільфредо Пареро. Теорія еліт. Циркуляція еліт як елемент підтримки соціальної рівноваги.
  5. Вивчення конфліктів є одним із головних завдань політології
  6. 3. ОСНОВНІ ПІДХОДИ І МЕТОДИ ВРЕГУЛЮВАННЯ КОНФЛІКТІВ
  7. Теорія функціональної системи П.К.Анохіна.
  8. 14.3 Особливості конфліктів в Україні
  9. 14.1 Закономірність виникнення і функції конфліктів
  10. Теорія стратифікації
  11. Природні права і свободи особистості: теорія та практика
  12. § 7. Врегулювання трудових спорів (конфліктів)
  13. 14.2 Етапи конфліктів і методи їх вирішення та врегулювання
  14. Теорія бюрократії Макса Вебера
  15. Політична участь і політичне функціонування як особливі сфери політичної діяльності людини