ДУХОВНЕ ВИРОБНИЦТВО ЯК ВИРОБНИЦТВО СВІДОМОСТІ

Духовне виробництво є важливою складовою суспільного виробництва. Воно постає як виробництво свідомості, як вид трудової діяльності, сутністю якої є тво­рення предметів духовних потреб людини.

Найбільш фундаментальні духовні цінності створювалися, як правило, за умов зовнішньої несвободи і дивовижної внутрішньої розкутості. Наприклад, «Місто сонця» Т.Кампанелла написав, перебуваючи у 27-річному ув’язненні; всесвітньо ві­дому «казематну поезію» Т.Шевченко створив на засланні; головні принципи ан­тропологічної філософії Л.Фейербах відточував у селі, далеко від всесвітньо відо­мих центрів науки, культури, філософії, а теорія відносності А.Ейнштейна визріва­ла в голові вченого за умов приходу до влади фашистів.

Внутрішня свобода - гарант самостійності духовної творчості. Проте її буває недостатньо, щоб результат побачив світ, увійшов у первозданному вигляді до духовного життя суспільства. «Якість» духовної продукції завжди контролює цензура, вимоги якої базуються на засадах офіційної ідеології, законодавства, регламентуючих настанов державних інституцій. Цензура може бути більш або менш вимогливою. Вона керує духовною сферою безпосередньо або опосеред­ковано, використовуючи інститут редагування духовної продукції, захисту ди­сертацій, обговорення творів тощо. Вона буде існувати, доки існуватиме держа­ва. Навіть за умов широкого і всебічного плюралізму і толерантності цензура знаходить канали керівного впливу на творчість саме тому, що вона є чи не на­йголовнішою формою забезпечення реалізації в ній державного інтересу, гро­мадянської спільності, соборності, національної злагоди тощо.

Соціальний статус інституції цензури суперечливий. З одного боку, саме вона перешкоджає поширенню духовної продукції низької або сумнівної якості, розго­лошенню державних таємниць; з другого - підточує внутрішню свободу творчості, обмежує її шаблоном чи еталоном, охоплює ідеологічним тиском. Багато оригі­нальних творів - наукових, художніх, публіцистичних - згоріли, нерідко разом з їхніми авторами, у полум’ї середньовічної інквізиції; багато плідних ідей вчених- енциклопедистів так і не побачили світ через жорстоку цензурну політику Франції XVIIIct.; сталінська цензура першої половини ХХст. керувала здебільшого засоба­ми ГУЛАГу; брежнєвсько-сусловська цензура, як правило, дозувала духовну про­дукцію генералізуючою ідеєю спотворено зрозумілої комуністичної моралі.

Унікальність духовного виробництва визначається саме тим, що воно не під­лягає керівному впливу, регламентації, шаблону і разом з тим не може обійтися без їх цивілізаційних форм. Як зрозуміти цю антиномію? Як вирішується вона практично?

У більшості фірм Японії, США, Південної Кореї інженер, вчений, науковець, працівник сфери управління повинні насамперед відтворювати нові ідеї, спря­мовані на вдосконалення виробництва, технології, підвищення конкурентоспро­можності продукції, організації праці й управління. Керівництво фірми «Хітачі» (Японія) не цікавить, де знаходиться, що робить у робочий час інженер-науко- вець. Воно слідкує за тим, які ідеї, пропозиції і вдосконалення він пропонує фірмі, у якому співвідношенні з інтелектуальним досвідом людства перебуває його ду­ховна продукція, яке значення вона має для підвищення авторитету й процві­тання фірми.

Звичайно, наведені приклади зовсім не значать, що в Японії інженер-науко- вець вибирає анархічні щодо фірми форми співпраці, а в нашій країні наукові працівники нічого не роблять. Йдеться про інше: про різні підходи, що забезпе­чують принципово відмінне управління процесом духовного виробництва. Його ефективність безпосередньо зумовлена цивілізаційними формами управління і матеріального забезпечення - від загальноосвітньої підготовки фахівців до від­повідної оплати їхньої праці і захисту інтелектуальної власності.