Види мовної діяльності

Мова - це вербальна комунікація, тобто процес спілкування за допомогою язика. Розрізняють наступні види мови:

зовнішня: - усна;

- монологічна;

- діалогічна;

- письмова.

внутрішня

Загальним для всіх видів мовної діяльності є вимовлення слів (вголос чи про себе). Проте, кожен із видів мови має свої особливості. Коли людина промовляє щось про-себе (внутрішня мова), в мовний аналізатор від органів мовлення поступають імпульси. Жодна думка не може бути сформульваною без мови і без матеріальних мовних процесів. В разі підготовки до усного чи писемного мовлення, є фаза внутрішнього промовляння виступу про-себе. Це і є внутрішнє мовлення.

В письмовій мові умови спілкування опосередковані текстом. Письмова мова більше сконцентрована за змістом, ніж усна. Письмова - це мова з використанням письмових знаків. В більшості сучасних мов, окрім мов, в яких використовується ідеографічне письмо,_звуки мови позначаються буквами.

Письмова мова - процес в якому є співвідношення мовних звуків, і букв, що сприймаються зором і слухом та відтворюються людиною за допомогою мовних рухів. Письмова мова повинна з’явитися пізніше усної.

Мова, що чується чи кимось промовляється є усною. В усній мові спілкування обмежено умовами простору і часом. Співрозмовники бачать один одного і знаходяться на такій відстані, що можуть почути слова. Коли змінюються умови (розмова телефоном), характеристика мови змінюється, вона стає коротшою, менше змістовною.

Діалогічне мовлення підтримується взаємними репліками співрозмовників, називається також розмовною мовою. Зазвичай, вона не настільки розгорнута.

Монологічне мовлення продовжується достатньо довго, не перебивається репліками інших і потребує попередньої підготовки. Зазвичай, це розгорнута підготовлена промова (лекція, доповідь, виступ). Під час підготовки таке мовлення неодноразово проговорюється, вибудовується план, окремі слова і вислови.

Передача інформації вимагає використання знаків чи знакових систем.

В комунікативному процесі виділяють вербальну (в якості знакової системи використовується мова) та невербальну (використовуються немовні знакові системи) комунікацію.

Вербальна комунікація - використовує в якості знакової системи мову людини. Мова - звукова мова, система фонетичних знаків, що включає два принципи: лексичний і синтаксичний. Мова - універсальний засіб комунікації, оскільки при передачі інформації не втрачається зміст її, здійснюється кодування і декодування.

В працях чехословацького соціального психолога Я. Яноушека послідовність дій особи, яка говорить і яка слухає досліджена досконально. З точки зору передачі і сприймання змісту повідомлення діє схема: для комунікатора (людини, що говорить) зміст інформації передує процесу кодування (висловлюванню), а для людини, що слухає (реципієнта) зміст інформації розкривається одночасно з декодуванням. Точність розуміння сказаного можна вияснити за умови зміни ролей.

Зміст спілкування - в тому, що в процесі нього відбуваються взаємовідносини людей.

Невербальна комунікація - оптико-кінетична система знаків, що включає в себе жести, міміку, пантоміміку. В цілому, це не що інше, як моторика різних частин тіла ( рук - жестикуляція, обличчя - міміка, пози - пантоміміка). Ця загальна моторика відображає емоційні реакції людини.

Паралінгвістична система знаків - система вокалізації, тобто тембр голосу, його діапазон і тональність.

Екстралінгвістична система знаків - включення в мову пауз, а також інших засобів - покашлювання, плачу, сміху, та темп мовлення.

Проксеміка - галузь, що займається нормами просторової і часової організації спілкування. Засновник проксеміки Е. Холл запропонував особливу методику оцінки інтимності спілкування на основі вивчення організації її простору.

Візуальне спілкування («контакт очей») - нова галузь дослідження.

Спілкування як взаємодія

Інтерактивна сторона спілкування - умовний термін, що означає характеристику компонентів спілкування, пов’язаних із взаємодією людей, безпосередньою організацією їх спільної діяльності. Мета спілкування - потреба спільної діяльності. Спілкування завжди повинно мати результат - зміна поведінки і діяльності інших людей. Тут спілкування і виступає як міжособистісна взаємодія, тобто сукупність зв’язків і взаємовідносин людей, що складаються в результаті їх спільної діяльності.

Міжособистісна взаємодія - послідовність реакцій, що розгорнуті в часі на дії один одного: вчинок індивіда А, що змінює поведінку індивіда В, викликає зі сторони останнього реакцію, що також змінює поведінку А.

Спільна діяльність і спілкування протікають в умовах соціального контролю на основі соціальних норм - прийнятних в суспільстві зразків поведінки, що регламентують взаємодію і відносини людей, і утворюють специфічну систему. Їх порушення включає механізм соціального контролю, що забезпечує корекцію поведінки, яка відхиляється від норми. Про існування і прийняття норм поведінки свідчить однозначне реагування довколишніх на вчинок, що відрізняється від поведінки інших. Діапазон соціальних норм надзвичайно широкий: від зразків поведінки, що відрізняються вимогами трудової дисципліни, патріотизму, статуту, до правил ввічливості.

Звертання людей до соціальних норм робить їх відповідальними за поведінку, дозволяє реагувати дії і вчинки, оцінюючи їх відповідність чи невідповідність до норм. Орієнтуючись до норми людина співвідносить форми своєї поведінки з еталонами, відбирає потрібні і регулює свої відносини з іншими людьми. Соціальний контроль в процесі взаємодії здійснюється у відповідності до ролі.

Роль - зразок поведінки, що очікується від кожного, хто займає певну соціальну позицію (за посадою, віковою чи статевою характеристикою). Кожна роль повинна відповідати певним вимогам і певним очікуванням довколишніх.

Отже, вихідною умовою успішності спілкування є відповідність поведінки людей, що взаємодіють до очікувань один одного. Неможливо уявити собі спілкування, що протікає завжди гладко та немає внутрішніх протиріч. В деяких ситуаціях є антагонізм позицій, що відображає наявність цінностей, що взаємо виключаються, різних завдань і цілей, що повертається взаємною ворожістю - міжособистісним конфліктом.

Соціальна значимість конфлікту залежить від цінностей, що лежать в основі міжособистісних відносин.

У спільній діяльності причинами конфліктів можуть виступати:

- предметно-ділові розходження;

- особистісно-прагматичні розходження інтересів (супроводжуються нагнітанням емоційної напруги)

- непереборні смислові бар’єри в спілкуванні, що перешкоджають налагоджувати взаємодію.

Смисловий бар’єр - смисл вимоги не співпадає, прохання, наказу для партнерів в спілкуванні, що створює перешкоди у спілкуванні.

Важливе значення має поняття особистісного смислу (роботи Леонтьєва А.Н.) Окрім загальноприйнятої системи значень слова, як і інші факти свідомості людини мають деякий особистісний смисл, особливе значення, індивідуальне для кожного. Індивідуальної значимості набуває то, що пов’язує мету діяльності з мотивами її здійснення. Одне і те ж слово, дія, обставини мають для людей різний зміст. Тому в спілкуванні потрібне однакове розуміння ситуації, стратегії і тактики поведінки в ній.

Цікава теорія конфліктного спілкування (психотерапевт Е. Берне). З його точки зору в людині існує три «Я»:

- дитя (залежна і безвідповідальна істота);

- батько (незалежна і відповідальна істота);

- дорослий (рахується з ситуацією і враховує інтереси інших).

«Я» в вигляді «дитини» виникає в дитинстві, за рахунок копіювання (наслідування) старших формується «батьківське» «Я». «Я» в формі дорослого, укладається десятками років, за рахунок життєвого досвіду і життєвої мудрості.

Виступаючи в позиції «Дитя», людина невпевнена в собі, «Батька» - самовпевнено-агресивна, «дорослого» - коректна і стримана. У взаємодії ці позиції поєднуються лише тоді, коли один із партнерів готовий прийняти позицію іншого.

Суть теорії Е. Берне зводиться до того, що коли рольові позиції партнерів по спілкуванню погоджені, їх акт взаємодії приносить задоволення. Якщо позитивна емоція присутня перед спілкуванням і під час нього, то такий тип взаємодії Е. Берне називає «поглажуванням». Коли до співрозмовника звертаються із пропозицією, яка не погоджена, це викликає гнів і може стати причиною конфлікту. Те, яку позицію людина займе в контакті, визначає коло психологічних ролей, які потрібно виконувати.