Основні положення теорії Конституції

Теорія конституції виникла задовго до появи самої конституції як нормативно-правового акту чи фактичних правових відносин владарю­вання. В її основі лежали передові ідеї відомі як: 1) теорії: а) народного

суверенітету; б) розподілу влад; в) суспільного договору; г) верховенства права; д) правової держави і громадянського суспільства тощо; 2) вчення про: а) природні права; б) право приватної власності; в) право народу на повстання; г) право на протидію тирану; д) право на участь в управ­лінні державними справами; е) право на вибори і референдуми тощо.

Вперше теорія народного суверенітету була обґрунтована Ж. Руссо. Він стверджував, що суверенітет, який є здійсненням тільки загальної волі, не може відчужуватися. Народний суверенітет не може бути по­ділений і складатися з частин, взятих з різних місць. Критикуючи при­хильників поділу влади Ж. Руссо, він вважав, що поділити можна тільки компетенцію, а не суверенну владу. Суверенна влада належить лише народові і здійснювати він її може лише приймаючи закони.

Важливою конституційною теорією слід вважати розподіл влад. Од­ним із засновників цієї теорії був Ш. Монтеск’є. Він вважав, що в де­мократичній державі має існувати три влади: законодавча, виконавча і судова. Аби не допустити узурпації будь-якою гілкою влади повноважень іншої гілки Ш. Монтеск’є пропонує систему стримувань і противаг (наявність конституційної юстиції, діяльність контролюючих і нагля­дових структур, конституційне визначення та закріплення повноважень кожної з гілок влади, право будь-якої гілки влади робити те, що дозво­лено законом). Саме ідеї теорії поділу влад стали основою ліберальних і конституційних держав у європейських країнах та були втілені діячами американської революції при розробці Конституції США 1787 р.

Теорія суспільного договору була досліджена Ж. Руссо у трактаті «Про суспільний договір або принципи політичного права» у 1762 р.

Отже, Ж. Руссо був прихильник збереження приватної власності але не занадто великих розмірів, таким чином, щоб не було ні злидарів ні мільйонерів.

Верховенство права є одним з елементів правової держави. Ця тео­рія була сформульована задовго до появи теорії правової держави. Ще

Платон, підкреслюючи верховенство правового закону говорив, що він бачить близьку загибель тієї держави, де закони не мають сили і пере­бувають під чиєюсь владою. Під правовим законом він розумів такий, що відповідає природному праву.

Теорії правової держави і громадянського суспільства остаточно були сформульовані в капіталістичний період розвитку суспільства і держави. В основу правової держави було покладено принципи: верховенства права, розподілу влад, забезпечення прав і свобод людини, взаємної відповідальності, дозвільний порядок діяльності держави і її органів і посадових осіб, органів і посадових осіб місцевого самоврядування та можливість людини робити все, що не заборонено законом, ефективну діяльність правоохоронних органів по забезпеченню прав і свобод лю­дини та громадянина. Основними ідеями громадянського суспільства було забезпечення вільного розвитку людини, соціальних спільнот та об’єднань, забезпечення реалізації усіх форм власності, забезпечення діяльності справедливого і неупередженого суду, незалежних засобів масової інформації та ін. В основу конституції було покладено вчен­ня про природні права. Наприклад, ще до появи Конституції США в одній з колоній Англії Род-Айленд було установлено самоуправління за формою правління близьке до республіканської. В основу утворення державності було покладено теорію суспільного договору, обґрунтову­валися принципи рівності, свободи у всіх сферах життєдіяльності, за­безпечувалися права: власності на землю, приватної власності, народу на повстання, на протидію тирану, на участь в управлінні державними справами, на вибори і референдуми тощо.

Отже, вже до початку Американської революції колонії мали зна­чний політичний досвід, що вимагав розриву з метрополією і створення власної незалежної держави. До скарбниці такого досвіду слід віднести принципи народного суверенітету, договірної теорії утворення держа­ви, розподіл влад, природні права людини, вибори усіх посадових осіб, свобода підприємництва, рівноправність, свобода совісті та ін.

Таким чином, сутність формальної кодифікованої конституцій по­лягає в тому, що вона є: а) стрижнем національної правової системи; б) основним законом держави; в) має вищу юридичну силу. Всі інші закони в державі повинні відповідати принципам конституції. Вона характеризується особливим механізмом внесення змін і доповнень. Характеризуючи сутність конституції, як стрижень національної пра­вової системи слід погодитися з позицією тих авторів котрі виділяють конституцію юридичну і фактичну. Саме юридичну конституцію можна розглядати як основний законом держави (хоча існують і інші думки, наприклад, В. Кравченка). Більшість юридичних конституцій мають вищу юридичну силу. Їх можна розглядатися як формальні і матеріальні. Фактична ж конституція не завжди вписується в її ідеальну юридичну модель і має певні відмінності, що дає змогу розглядати її як «живу конституцію».

2.2.