Юридична конституція

Поняття «юридична конституція» виникло як результат протистав­лення поняттю «фактична конституція». Під юридичною конституцією розуміють систему правових норм, які закріплюють основи конститу­ційного ладу, правовий статус особи, основи функціонування громадян­ського суспільства і правової держави, безпосередні і представницькі форми реалізації влади, форму і механізм держави, територіальний устрій держави та порядок утворення і функціонування місцевого са­моврядування.

Юридичні конституції — це система правових норм. Правові норми можуть мати різну юридичну силу але усі вони мають регулювати кон­ституційні відносини. Визначаючи юридичну конституцію В. Крав­ченко звертає увагу на такі обставини: а) практично усі держави світу мають нормативні акти, що називаються конституціями; б) не можна ототожнювати терміни «конституція» і «основний закон». Аналізуючи нормативні акти, що називаються конституціями він приходить ви- сновку, що не всі нормативні акти які називаються конституціями є такими насправді. В якості таких актів він приводить приклад «радян­ських конституцій» вважаючи їх «квазі конституціями». Хоча з такою його позицією не можна повністю погодитися. Стосовно ототожнення термінів «конституція» і «основний закон» слід погодитися з В. Крав­ченко у тому, що не усі конституції мають вищу юридичну силу (Ве­ликої Британії, Ізраїлю). В той же час більшість сучасних конституцій у їх формальному розумінні мають вищу юридичну силу в державі і є основними законами цих держав (Конституція Російської Федерації, Конституція України тощо).

Чи усі юридичні конституції закріплюють народний суверенітет, форму народовладдя, верховенство права, символіку держави, статусу особи, територіального устрою і системи місцевого самоврядування? Відповідь має бути однозначна, не всі. Наприклад, Конституція Швеції складається з чотирьох актів: а) Акт про престолонаслідування; б) Форма правління; в) Акт про свободу друку; г) Основний закон про свободу висловлювань. Названі акти не охоплюють регулюванням усі елементи, що складають предмет конституційного регулювання. Однак, більшість конституцій, які складаються з одного нормативно-правового акту, за­кріплюють, регулюють і охороняють вищезгадані суспільні відносини, що є предметом конституційного правового регулювання.

Більшість конституцій країн світу передбачають особливий порядок дії, внесення змін і припинення дії конституції. Особливий порядок дії конституцій передбачає можливість прямої дії окремих норм. В той же час, значна кількість норм і принципів конституції потребують при­йняття окремих законів в яких деталізуються положення конституції. Щодо внесення змін до конституції існують різні положення. Напри­клад, до Конституції США зміни може внести Конгрес США, якщо за це проголосує дві третини конгресменів кожної палати або національний Конвент, скликаний Конгресом за вимогою законодавчих органів двох третин штатів. Для надання чинності поправка має бути схвалена трьома четвертями штатів. За Конституцією Естонської Республіки право по­рушувати питання про зміни Конституції має не менше ніж одна п’ята членів Державних Зборів та Президент Республіки. Глави «Загальні по­ложення» та «Зміна Конституції» можуть бути змінені тільки в результаті референдуму. Конституція може бути змінена законом, прийнятим: а) в результаті референдуму; б) двома підряд складами державних збо­рів; в) Державними зборами як термінове питання. Припинити дію конституції (окремих її норм) можливо шляхом прийняття і введення в дію нової конституції чи її окремих положень.

Отже, юридична конституція це завжди правові норми, що встановлю­ють, регулюють і охороняють конституційні правовідносини. За формою юридичну конституцію можна розглядати як формальну і матеріальну.

2.3.