Політична думка в Україні доби Відродження та Просвітництва

У XVZ-XVH ст. на тлі боротьби проти церковної унії стають відо­мими такі памфлетисти і полемісти, як Ст. Оріховський, І. Вишенський, Христофор Філалет, П. Могила та інші. Станіслав Оріховський-Роксолан (1513-1566) - гуманіст, учений із європейською освітою - відстоював пріоритет світської влади над церковною, був прихильником теорії суспі­льного договору, при цьому головну мету держави вбачав у гарантіях прав та майна кожного індивіда (зі свого боку, громадяни повинні спрямовувати свою діяльність перш за все на інтереси держави).

У XVII ст. ідея політичної незалежності України набуває практич­ного змісту в національно-визвольній боротьбі під проводом Б. Хмельниць­кого та у створенні Гетьманщини - автономного державного утворення, основою політичної організації якого став устрій козацької Запорозької Січі. До важливих політико-правових документів того часу можна віднести «Березневі статті» (1654), «Гадяцький трактат», розроблений Ю. Неми- ричем (1658). Слід відзначити значне місце в історії політичної думки України «Пактів і конституцій законів та вольностей війська Запорозько­го», складених гетьманом Пилипом Орликом у 1710 р. Цікавими виявля­ються також трактати С. Климовського «О правосудью началствуючих, правді и бодрости их» і «О смиреніh височайших», подаровані Петру І.

Значний поштовх розвитку науки в Україні, зокрема філософської та політичної думки, дало створення Києво-Могилянської академії (1632 р.), у якій викладались зокрема політичні вчення Арістотеля, Томи Аквінського та нових європейських учених.

Феофан Прокопович (1677-1736) - філософ та ідеолог петровських реформ у Росії. Відстоював ідею верховенства світської держави над вла­дою церкви, підкорення церкви державою, в цьому дусі й розробив проект церковної реформи, яка була здійснена Петром І у 1720 р. Прихильник те­орії освіченого абсолютизму. Державна влада виникає внаслідок суспіль­ного договору і є захисником та оборонцем закону. Народ не має права виступати проти монарха (з його точки зору «влада черні» - наприклад, Запорозька Січ - «огидна»). Кожний народ має вибрати відповідну держа­вну форму, для Росії такою формою є монархія.

Мануїл (Михайло) Козачинський (1699-1755), розвиваючи ідеї Гобб­са та Локка, вважав природним станом людини саме суспільний стан, де можуть проявитись і бути захищені його природні права. Вони не відчу­жуються повністю на користь держави при укладанні суспільного договору (як вважав Гоббс). Найважливішими з них є право на життя, свобода совіс­ті, право приватної власності й право вибору. М. Козачинський довгий час працював у Сербії, де сприяв розвитку освіти та літератури.

Григорію Сковороді (1722-1794) притаманна увага переважно до питань морального вдосконалення людини. Суспільство регулюється за природними, точніше - Божими законами, зокрема законами нерівної рів­ності та «сродної» праці, тому роль держави його мало цікавила. Втім, ідея «сродності» формулювалася Сковородою як освячення ієрархічного поділу суспільства на керуючих та керованих («народ должен обладателям своим служить и кормить»). Він учить лояльності існуючій владі як волі Божій («дТлай то, к чему рожден, будь справедливый и миролюбный гражданин и довлеет»), але різко осуджує деспотизм («всяк обожившій волю свою, враг есть божіей волТ и не может внійти во царствіе божіе»).

Таким чином, у ХУШ ст. Україна позбулась останніх проявів авто­номії, що примушувало українських мислителів або ставати на службу іс­нуючій державі, як Феофан Прокопович, або опинятись в еміграції, як Пи­лип Орлик, або зовсім відсторонюватись від політичної діяльності та роз­гляду політичних питань, як Григорій Сковорода.