Демократичний політичний режим

Поняття "демократія" багатогранне. Його використовують на позначення типу політичної культури, певних політичних цінностей, політичного режиму. У вузькому розумінні "демократія" має тільки політичну спрямованість, а в широкому — це форма внутрішнього устрою будь-якої суспільної організації.

Характерною особливістю демократичного політичного режиму є децентралізація, розосередження влади між громадянами держави з метою надання їм можливості рівномірного впливу на функціонування владних органів.

Демократичний режим - це форма організації суспільно-політичного життя, заснованого на принципах рівноправності його членів, періодичної виборності органів державного управління і прийняття рішень у відповідності з волею більшості.

Основними ознаками демократичного політичного режиму є:

• наявність конституції, яка закріплює

повноваження органів влади й управління, механізм їх формування;

• визначено правовий статус особистості на основі принципу рівності перед законом;

• поділ влади на законодавчу, виконавчу та судову з визначенням функціональних прерогатив кожної з них;

• вільна діяльність політичних і громадських організацій;

• обов'язкова виборність органів влади;

• розмежування державної сфери та сфери громадянського суспільства;

• економічний та політичний, ідеологічний плюралізм (заборони торкаються лише анти- людських ідеологій).

За демократії політичні рішення завжди альтернативні, законодавча процедура чітка й

збалансована, а владні функції є допоміжними. Демократії властива зміна лідерів. Лідерство може бути як індивідуальним, так і колективним, але завжди має раціональний характер.

Демократичний режим характеризують високий рівень суспільного самоврядування, переважаючий консенсус у відносинах між владою й суспільством.

Одним із головних принципів демократії є багатопартійність. У політичному процесі завжди бере участь і опозиція, яка виробляє альтернативні політичні програми й рішення, висуває своїх Претендентів на роль лідера. Головна функція опозиції за демократичного політичного режиму — визначати альтернативні напрями розвитку суспільства та складати постійну конкуренцію правлячій еліті.

Сутнісними ознаками демократії є електоральні (лат. elector — виборець) змагання, можливість розподілу інтересів, націленість на консолідацію суспільства. За демократії держава функціонує заради громадян, а не навпаки, існують умови для подальшого розвитку громадянського суспільства. Демократія і в політичному, і в загальнолюдському розумінні е магістральним шляхом, своєрідним ідеалом майбутнього розвитку суспільства та людської цивілізації загалом.

У зарубіжній та вітчизняній політичній науці багато теорій та моделей демократичного розвитку. В. Парето створив модель "елітарної"

демократії, стверджуючи, що перехід суспільства до індустріальної стадії розвитку потребує створення спеціального професійного

управлінського апарату, без якого демократія неможлива. Актуальність цієї моделі було доведено історичним розвитком суспільства, а відкинуто лише в 40—50-х роках XX ст., коли в політичній діяльності запанував лібералізм. Згідно з плюралістичною теорією демократії (теорією заінтересованих груп) А. Бентлі, будь -які групи, що переслідують власні інтереси, впливають на владу, намагаючись досягти своїх цілей через політичну діяльність.

Чимало сучасних учених пов'язують зміст демократії з елітами і доводять, що демократія завдяки виборам має дати дорогу найгіднішим представникам еліти, має оберігати суспільство від людей, які довго перебувають при владі, запобігати надмірній концентрації влади. Дехто з сучасних практичних політиків активно критикує тлумачення демократії як влади народу, застерігає від тотальної політизації суспільного організму, не сумніваючись, однак, що саме демократія постійно підтримує в середовищі правлячої верхівки стан пошуку й самовдосконалення.

Перед країнами, які віддали перевагу демократичному розвиткові, постає багато не лише економічних, соціальних, а й політичних проблем.

Насамперед це проблеми модернізації політичної системи, пристосування її до функціонування за умов демократії, створення демократичних політичних інститутів, вирішення гуманітарних проблем, входження в міжнародні політичні організації тощо.

Сама демократія, як зазначає К. Гаджієв, не може сприйматися однозначно, особливо в перехідний період. Досить слушним є попередження А. Токвіля про те, що тиранія більшості може бути ще жорстокішою, ніж тиранія меншості, на що теж слід зважити під час побудови демократичної моделі суспільного розвитку.

Серед проблем утвердження демократії, пов'язаних з економікою і політикою, — відставання інфраструктури ринкової економіки від розвитку власності. Саме демократія мусить забезпечити легітимізацію ринку. Ринок і капіталізм не можуть бути самодостатніми умовами утвердження демократії. Прикладом цього є піночетівський режим у Чилі. Співвідношення понять "лібералізм" і "демократія" теж неоднозначне. Лібералізм віддає перевагу волі людини перед рівністю, а демократія — рівності перед волею.

Найраціональніше розуміти демократію як форму політичної самоорганізації суспільства, що означає певну дистанцію між державою та суспільством. Вона е не лише технічним аспектом певних реформ, а й шкалою цінностей, системою життя, основні постулати якого — рівність і права людини. За демократії немає місця застою, ідеологія не заступає демократичні цінності, плюралізм є джерелом влади, забезпечений абсолютний примат суверенітету народу.

Конституція держави, що стала на шлях демократії, повинна виконувати три основні завдання:

• фіксувати певну форму правління;

• закріплювати й виражати згоду народу;

• регламентувати повноваження урядових структур.

Щоб стати демократом, людина, з огляду на психологію, має вирости й соціалізуватися в демократичному середовищі.

Саме збереження традиційних цінностей японської ментальності дало змогу Японії ефективно справитися із завданнями модернізації, стати однією із найрозвинутіших демократичних країн. Тобто модель модернізації мусить бути оригінальною для кожної країни. Для пострадянських країн особливо важливим є віднайдення способів органічного поєднання правової держави, ринкової економіки та

історичних традицій державності.

Демократія, в сучасному розумінні, покликана забезпечити оптимальне поєднання економічної ефективності, соціальної справедливості, свободи підприємництва, соціальної рівності тощо. Важливими є стабілізація законодавства, легітимний розподіл функцій влади та формування сильного центру (як політичного, так і духовного), утвердження демократичної політичної свідомості та культури, переосмислення власного досвіду державотворення тощо.

СЕМІНАРСЬКЕ ЗАНЯТТЯ Тема №8: Політичні режими

Мета заняття: ознайомитись і підготуватись з теоретичних питань плану семінару, засвоїти терміни і поняття, скласти реферат, дати відповіді на питання для самоконтролю, опрацювати ре­комендовану літературу.

План

1. Визначення політичного режиму.

2. Антидемократичні режими: тоталітаризм і авторитаризм.

3. Демократія класична та сучасна.

4. Особливості розвитку демократичних інститутів в Україні.

Теми рефератів

1. Сутність і типологія політичних режимів.

2. Фашизм і комунізм як різновиди тоталітаризму у XX столітті.

3. Тоталітаризм як політичний та соціальний феномен.

4. Авторитаризм: сутність, риси, типологія.

5. Характеристика політичного режиму в сучасній Україні.

6. Сучасні концепції демократії.

7. Тоталітаризм у Європі ХХ століття.

8. Демократія як форма політичного життя.

9. Різновиди авторитарного режиму.

10. Двоїстий потенціал авторитарних систем.

Питання для самостійного контролю

1. З'ясуйте наукові підходи до поняття «політичний режим».

2. Які головні ознаки тоталітарного політичного режиму.

3. Назвіть різновиди авторитарних режимів.

4. Чим відрізняється авторитаризм від тоталітаризму?

5. Назвіть дослідників політичних режимів?

6. Яким, на вашу думку, є політичний режим сучасної України?

7. Головні ознаки політичного режиму.

8. Сучасні форми політичного авторитаризму.

Тести до теми №8 Політичні режими

1. Яка з перерахованих ознак властива тоталітаризму?

а) надання прав і свобод людині;

б) вільні вибори;

в) загальний поліцейський контроль і нагляд;

г) багатопартійність

2. Яка з перерахованих ознак властива демократичному режиму?

а) домінування командних, адміністративних методів здійснення влади;

б) терор, насильство, примус як методи управління;

в) існування тільки однієї політичної партії;

г) політичні права й свободи людини проголошуються, але реально не забезпечуються

3. Яка з перерахованих ознак властива авторитарному режиму?

а) домінування командних, адміністративних методів здійснення влади;

б) терор, насильство, примус як методи управління;

в) існування тільки однієї політичної партії;

г) загальний поліцейський контроль і нагляд

4. Яка з наведених оцінок не відноситься до демократичних політичних режимів?

а) всі демократичні режими дотримують права людини;

б) всі демократичні режими припускають існування опозиції правлячим партіям;

в) всі демократичні режими характеризуються поділом влади;

г) всі демократичні режими ґрунтуються на президентській формі правління

5. Які з перерахованих елементів не відносяться до політичної системи?

а) політичні й правові норми;

б) політичні партії;

в) міжнародне співтовариство;

г) політичні відносини

6. Яка із зазначених структур формує норми й правила політичної системи?

а) політичні партії;

б) суд;

в) прокуратура;

г) законодавчі органи

7.

а) виборність органів місцевого самоврядування;

б) наявність політичних партій;

в) обмежений у часі мандат на перебування у владі;

г) вибори, які гарантують реальну можливість вибирати серед багатьох кандидатів

8. Сукупність способів і методів реалізації політичної влади - це:

а) політичний плюралізм;

б) політична система;

в) політичний режим;

г) поділ влади

9. Для якого політичного режиму характерне проникнення держави в усі сфери громадського життя?

а) авторитарного;

б) тоталітарного;

в) авторитарно-демократичного;

г) демократичного

10. Система поділу влади в більшій мірі властива:

а) демократії;

б) авторитаризму;

в) тоталітаризму;

г) всім однаково

Література:

1. Конституція України. - Суми: ТОВ «ВВП Нотіс», 2017. 56 с.

2. Актуальні питання сучасної політики: словник-довідник для

працівників ОВС / за ред. проф. М. П. Гетьманчука. Львів: ЛьвДУВС, 2010. 188 с.

3. Політологія: навч. посібник / М. П. Гетьманчук, В. К. Грищук, Я. Б. Турчин та ін.; за заг. ред. М. П. Гетьманчука. - К.: Знання, 2011. С. 242­262.

4. Політологія: хрестоматія / [Гетьманчук М. П., Грищук О. В., Ти­таренко Д. М., Сусліков В. Є.] / за ред. Гетьманчука М. П. - Львів: ЛьвДУВС, 2011. С. 239-292.

5. Теорія політики: підручник / Денисенко В. М., Бліхар В. С., Требін Н. П., та ін. Львів: Ліга-Прес, 2015. 668 с.

Додаткова:

1. Історія політичної думки: підручник / за заг. ред. Н. М. Хоми. Львів: Новий Світ-2000, 2016. 1000 с.