Сучасні екосистеми знаходяться в умовах значного антропогенного навантаження.

Це знаходить свій прояв як у зміні фізико-хімічних умов звичайних екофакторів (термального режиму, зміни швидкості течії у зв’язку з зарегулюванням річкового стоку, зміни турбулентності тощо), так і у забрудненні (З) середовища різними забруднюючими речовинами.

Згідно з визначенням, даним у словнику з екології та охорони приро­ди (Мусієнко, Серебряков, Брайон, 2002) [15], забруднення - 1) привне­сення або утворення у середовищі звичайно не характерних для нього фі­зичних, хімічних, інформаційних чи біологічних агентів; перевищення в досліджуваний період часу природного середньобагаторічного рівня (у межах його граничних коливань) концентрації перелічених агентів у сере­довищі, що нерідко призводить до негативних наслідків; 2) збільшення концентрації фізичних, хімічних, інформаційних та біологічних агентів понад кількості, яка спостерігалася нещодавно (наприклад, покаламутнін- ня річкової води після дощу). В найзагальнішому вигляді забруднення - це все те, що не в тому місці, не в той час і не в тій кількості виявляється у природі і порушує в її системах рівновагу, відхиляється від звичайних та звичних для людини норм. Забруднення може викликатися будь-яким аге­нтом, у т.ч. й “найчистішим” (наприклад, зайва відносно природної норми вода в екосистемі суходолу - забрудник). У кібернетичному тлумаченні З. - це постійний чи змінний шум, що збільшує ентропію системи. Забруд­нення може зумовлюватись природними причинами (З. природне) і під впливом діяльності людини - З. антропогенне (про останнє звичайно йдеться в разі обговорення проблем З.). Рівень забруднення оцінюється ГДК (гранично допустимими концентраціями), ГДВ (гранично допустимі викиди) та іншими Нормативними показниками.

Виходячи з відомої тези Парацельса «Ніщо не позбавлено отруйнос­ті», (Paracelsus, він же Філіпп Теофаст Бомбаст фон Гогенгейм, 1493­1541, - лікар і основоположник ятрохімії - напрямку в медицині, який розглядає всі хвороби як результат порушення хімічної рівноваги), варто завжди мати на увазі, що одні й ті самі речовини, конче необхідні в мікро- кількостях, спричинюють отруєння за відносно невисокого їх вмісту. Так, багато які мікроелементи, абсолютно необхідні для життя, є типовими то­ксикантами за певної їх концентрації.

Оскільки розбіжності у тлумаченні різних термінів, які стосуються проблеми забруднення довкілля і оцінки стану екосистем досить істотні, доцільно навести загальноприйняті у Європейському Союзі основні термі­ни та їх визначення згідно Водної рамкової директиви ЄС 200/60/ЕС [44].

Після 5-річного процесу реструктуризації європейської водної політики була прийнята нова Директива 2000/60/ЕС Європейського Парламенту та Ради від 23 жовтня 2000 року, яка встановлює рамки дії Співтовариства у сфері водної політики. Вона стала керівним документом для встановлення цілей охорони води в цьому столітті. Водна Рамкова Директива передба­чає:

-Комплексний підхід до захисту усіх вод - річок, озер, прибережних і підземних вод;

- Досягнення «доброго» стану для всіх вод до 2015 року (цілеспря­мований менеджмент);

- Управління водними ресурсами за басейновим принципом;

- Посилення транскордонного співробітництва прибережних країн (один річковий басейн - єдиний план управління);

- Ефективне використання водних ресурсів за принципом «забруд­нювач платить»;

- Широкомасштабне залучення громадян, зацікавлених сторін, НГО;

- Удосконалення законодавства.

Водна Рамкова Директива надає країнам-членам Європейського союзу та країнам, що мають на меті приєднання до нього нові масштабні можли­вості співпраці у сфері покращення екологічного стану річок і озер. Це відповідає цілям міжнародної співпраці у рамках процесу «Довкілля для Європи» та «Екологічній програмі для Центральної і Східної Європи».

10.1.