Екологічне право. Законодавчі та нормативні акти про охорону довкілля

Суспільні відносини у сфері взаємодії суспільства та приро­ди регулюються відповідними нормативно-правовими актами різ­ної юридичної сили - Конституцією, законами, урядовими підза- конними актами, відомчими нормативними актами та норматив­ними актами місцевих органів влади.

- Конституція України;

- Комплексний Закон України «Про охорону навколишньо­го природного середовища» (1991 р.);

- Закон України «Про пестициди і агрохімікати» (1995 р.);

- Закон України «Про природно-заповідний фонд» (1992 р.);

- Закон України «Про охорону атмосферного повітря» (1992 р.);

- Закон України «Про тваринний світ» (1993 р.);

- Закон України «Про екологічну експертизу» (1995 р.);

- Закон України «Про використання ядерної енергії та ра­діаційну безпеку» (1995 р.);

- Закон України «Про поводження з радіоактивними відхо­дами» (1995 р.);

- Закон України «Про видобування і переробку уранових руд» (1997 р.);

- Закон України «Про відходи» (1998 р.);

- Закон України «Про захист рослин» (1998 р.);

- Закон України «Про рослинний світ» (1999 р.);

- Закон України «Про загальнодержавну програму пово­дження з токсичними відходами» (2000 р.);

- Земельний кодекс України;

- Лісовий кодекс України;

- Водний кодекс України;

- Кодекс про надра України;

- Податковий кодекс України;

- Постанова Верховної Ради «Про основні напрями держав­ної політики в галузі охорони НПС, використання природних ре­сурсів та забезпечення екологічної безпеки» (1998 р.);

- нормативно-правові акти ДПА України в галузі природо­користування;

- Державні стандарти України (13. Навколишнє середови­ще. Захист довкілля та здоров’я людини. Безпека);

- рішення місцевих рад народних депутатів тощо.

Крім того, Україна є Стороною у понад 70 міжнародних дво- та багатосторонніх угод. Основні:

- Конвенція про водно-болотні угіддя (1971 р.);

- Конвенція про охорону всесвітньої культурної і природ­ної спадщини (1972 р.);

- Конвенція про міжнародну торгівлю рідкісними видами дикої фауни і флори (1973 р.);

- Конвенція про запобігання та контроль професійного ризи­ку, викликаного канцерогенними речовинами й агентами (1974 р.);

- Конвенція про запобігання професійному ризику робіт­ників у зв’язку з небезпекою забруднення робочих місць шумом, вібрацією і забрудненням повітря (1977 р.);

- Конвенція про охорону дикої флори і фауни та природ­них середовищ їх існування в Європі (1979 р.);

- Конвенція про збереження мігруючих видів диких тварин (1979 р.);

- Конвенція про захист Чорного моря від забруднення (1992 р.);

- Конвенція про захист озонової оболонки (1985 р.);

- Конвенція про раннє повідомлення про ядерні аварії (1986 р.);

- Конвенція про допомогу у випадку ядерної аварії або ви­току радіоактивних речовин (1986 р.);

- Конвенція про контроль над трансграничним переміщен­ням небезпечних відходів і їх розміщенням (1989 р.);

- Конвенція про охорону біологічного різноманіття (1994 р.)

Земельний кодекс України.

ню земель із сільськогосподарського обігу, захист від шкідливих антропогенних впливів, а також на відтворення і підвищення ро­дючості ґрунтів, продуктивності земель лісового фонду, забезпе­чення режиму земель природоохоронного, оздоровчого, рекреа­ційного та історико-культурного призначення.

Система раціонального використання земель повинна мати природоохоронний, ресурсозберігаючий, відтворювальний харак­тер і передбачати збереження ґрунтів, обмеження негативного впливу на них, а також на рослинний і тваринний світи, гірські породи, водні джерела та інші компоненти навколишнього сере­довища.

Власники землі і землекористувачі (в тому числі орендарі) повинні здійснювати раціональну організацію території, захист земель від водної та вітрової ерозії, підтоплення, заболочення, за­солення, забруднення відходами виробництва, хімічними та ра­діоактивними речовинами та інших процесів руйнування; рекуль­тивації порушених земель, зняття, використання і збереження ро­дючого шару ґрунту при проведенні робіт, пов’язаних з пору­шенням земель; тимчасову консервацію деградованих сільськогос­подарських угідь, якщо іншими способами неможливо відновити родючість ґрунтів.

Кодекс про надра України. Надра повинні продуктивно ви­користовуватись відповідно до цілей, для яких вони надані. Ко­ристувачі надр зобов’язані забезпечити повноту вивчення надр, їх раціональне, комплексне використання і охорону, а також безпеч­не для людей, майна та навколишнього природного середовища ведення робіт, пов’язаних з використанням надр. Вони повинні піклуватись про охорону атмосферного повітря, земель, лісів, вод, заповідників, пам’яток природи, а також будинків і споруд від шкідливого впливу гірничих робіт. При порушенні надрокорис- тувачем його обов’язків раціонального використання надр та їх охорони право користування надрами може бути повністю або частково припинене.

До основних вимог щодо охорони надр належать:

- забезпечення повного і комплексного геологічного ви­вчення надр;

- раціональне вилучення і використання корисних копалин і наявних у них компонентів;

- недопущення шкідливого впливу робіт, пов’язаних з ко­ристуванням надрами;

- охорона родовищ корисних копалин від затоплення, об­воднення, пожеж та інших факторів, що впливають на якість ко­рисних копалин і промислову цінність родовищ або ускладнюють їх розробку;

- запобігання необгрунтованій і самовільній забудові площ залягання корисних копалин;

- недопущення шкідливого впливу робіт, пов’язаних з ко­ристуванням надрами;

- запобігання забрудненню надр при підземному зберіганні нафти, газу та інших родовищ;

- захоронення шкідливих речовин і відходів виробництва, скидання стічних вод без шкідливого впливу на НПС.

Водний кодекс України. З метою охорони вод законодав­ство України обмежує скидання у водні об’єкти виробничих і по­бутових відходів, забороняє забруднення вод отрутохімікатами та мінеральними добривами, передбачає необхідність встановлення округів і зон санітарної охорони та проведення інших водоохо­ронних заходів. На водокористувачів покладається обов’язок дбати про економне використання вод, відновлення та поліпшен­ня їх якості. Вони повинні вживати заходи до повного припинен­ня скидання у водні об’єкти неочищених і незнешкоджених стіч­них вод, ефективно використовувати очисні споруди.

Усі води підлягають охороні від забруднення, засмічення і виснаження, бо ці процеси можуть заподіяти шкоду здоров’ю на­селення, зумовити зменшення рибних запасів, погіршення умов водокористування та інші шкідливі наслідки. 3 цією метою вста­новлюються зони (смуги) санітарної охорони зі спеціальним ре­жимом, тобто території, на яких суворо обмежене господарюван­ня, що може шкідливо впливати на стан водних процесів та вод­них ресурсів.

Водне законодавство забороняє введення в експлуатацію нових і реконструйованих підприємств та інших об’єктів, не за- 190

безпечених очисними пристроями, що попереджують забруднен­ня і засмічення вод та шкідливу їх дію.

Лісовий кодекс України.

В особливо цінних лісах першої групи (лісах заповідників, національних парків, рекреаційних зон, зон округів санітарної охорони курортів, джерел водопостачання, населених пунктів та інших) можуть проводитися тільки санітарні рубки. В інших лі­сах першої групи та у лісах другої групи проводяться усі види рубок способами, що спрямовані на поліпшення природного складу і продуктивності лісів, поліпшення лісового середовища, збереження природоохоронних властивостей лісів та ефективне використання їх деревних ресурсів.

Усі ліси підлягають охороні від пожеж, незаконних пору­бок, порушення встановленого порядку лісокористування, а та­кож інших діянь, що завдають шкоду лісу. Усі лісокористувачі зобов’язані забезпечувати відтворення, охорону, захист і підви­щення продуктивності лісових насаджень і посилення їх корис­них властивостей; дотримуватись науково обґрунтованих норм і порядку спеціального використання лісових ресурсів; вести лісо­ве господарство способами, які б забезпечували збереження оздо­ровчих і захисних властивостей лісу, сприятливих умов для їх охорони, використання і відтворення.

Закон України «Про тваринний світ». Охорона тваринно­го світу здійснюється в правовому, організаційному, економічно­му, освітньому напрямі. Забезпечується вона шляхом встанов­лення правил і норм охорони, раціонального використання і відт­ворення об’єктів тваринного світу, заборон та обмеження у корис­туванні, охорони середовища перебування, умов розмноження, шляхів міграції тварин, створення охоронних територій з відповід­ним охоронним режимом, розведення в неволі рідкісних та зни­каючих видів, створення центрів та «банків» для збереження їх генетичного матеріалу.

Закон України «Про охорону атмосферного повітря». За­кон передбачає, що підприємства, установи і організації, діяль­ність яких пов’язана з викидами полютантів в атмосферу, повинні бути оснащені устаткуванням і апаратурою для очищення вики­дів в атмосферу, а також приладами контролю. Викиди забруд­нюючих речовин стаціонарними джерелами забруднення допус­каються на підставі дозволів, які видаються спеціальними упов­новаженими органами. У разі порушення умов, встановлених ци­ми дозволами, а також у випадках, що загрожують здоров’ю на­селення, викид забруднюючих речовин може бути обмежений або припинений. Введення в експлуатацію нових і реконструйованих підприємств та об’єктів, що не підлягають вимогам до охорони атмосферного повітря, забороняється. Забороняється також впро­вадження відкриттів, винаходів, раціоналізаторських пропозицій, нових технічних систем, речовин і матеріалів, а також придбання за кордоном технологічного обладнання, якщо вони не відпові­дають встановленим в Україні вимогам до охорони атмосферного повітря і не забезпечені технічними засобами контролю за вики­дами в атмосферне повітря.

Стан атмосферного повітря, прогноз його змін і завдання його охорони повинні враховуватись при розміщенні і розвитку міст та інших населених пунктів. Проектування, забудова, рекон­струкція міст та інших населених пунктів провадяться відповідно до санітарно-гігієнічних норм і правил охорони атмосферного 192

повітря.

Закон України «Про природно-заповідний фонд». Природ­но-заповідний фонд становлять ділянки суші і водного простору, природні комплекси та об’єкти, які мають особливу природоохо­ронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, які пов­ністю або частково вилучаються з господарського вжитку для збереження природної різноманітності ландшафтів, генофонду тваринного і рослинного світів, підтримання загального екологіч­ного балансу і фонового забезпечення моніторингу НПС.

Природно-заповідний фонд України використовується у при­родоохоронних, науково-дослідних, оздоровчих, рекреаційних та освітньо-виховних цілях. Природно-заповідний фонд України охороняється законодавством як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення і використання. До території і об’єктів природно-заповідного фон­ду належать: природні заповідники, біосферні заповідники, націо­нальні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам’ятки природи, заповідні урочища, а також штучно створені об’єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва).

На землях природно-заповідного призначення забороняєть­ся будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може впливати негативно на стан природних та історико-культурних комплексів і об’єктів, чи перешкоджає використанню їх за цільовим призна­ченням.

Збереження територій та об’єктів природно-заповідного фонду забезпечується шляхом:

- встановлення заповідного режиму;

- організація систематичних спостережень за їх станом;

- проведення комплексних досліджень з метою розробки наукових основ збереження та ефективного їх використання;

- дотримання вимог щодо охорони територій та об’єктів при­родно-заповідного фонду під час здійснення будь-якої діяльності;

- запровадження економічних важелів стимулювання при­родоохоронних заходів;

- здійснення державного та громадського контролю за дот­риманням режиму охорони і їх використання;

- встановлення підвищеної кримінальної, адміністративної та цивільної відповідальності за порушення режиму охорони та їх використання, а також за знищення та пошкодження заповідних природних комплексів або об’єктів.

Управління в галузі організації, охорони та використання природно-заповідного фонду покладено на Мінекології та природ­них ресурсів України, спеціальні адміністрації територій, що охо­роняються, та служби охорони, які створюються у складі адмі - ністрацій.

9.3.