Поняття про екологічне нормування

Для визначення ступеня забрудненості довкілля та впливу того чи іншого забруднювача (полютанта) на біоту і здоров’я лю­дини, оцінки шкідливості забруднювачів, проведення екологіч­них експертиз стану середовища або окремих об’єктів чи районів нині в усьому світі користуються такими поняттями:

- гранично-допустимі концентрації (ГДК) шкідливих речовин;

- гранично-допустимі викиди/скиди (ГДВ/ГДС) забруд­нювачів;

- тимчасово погоджені викиди/скиди (ТПВ/ТПС);

- гранично-допустимі екологічні навантаження (ГДЕН);

- максимально допустимий рівень (МДР);

- кризисні екологічні ситуації (КЕС);

- санітарно-захисні зони (СЗЗ);

- орієнтовно безпечні рівні впливу (ОБРВ) забруднюючих речовин у різних середовищах.

Охарактеризуємо кожен тип екологічних норм.

Гранично-допустимі концентрації (ГДК). Гранично-до­пустимі концентрації встановлюються головними санітарними інспекціями у законодавчому порядку або рекомендуються від­повідними установами, комісіями на основі результатів комплек­сних наукових досліджень, лабораторних експериментів, а також відомостей, одержаних до під час і після аварій на виробництвах, воєнних дій, природних катастроф із використанням тривалих медичних обстежень людей на шкідливих виробництвах (хімічні підприємства, АЕС, шахти, кар’єри, ливарні цехи тощо).

Ще у колишньому СРСР Головною санітарною інспекцією МОЗ СРСР були встановлені 2 нормативи ГДК, якими ми корис­туємось і нині;

- максимально разова ГДК, яка викликає рефлекторні реак­ції у людини (запах, тепло, світло тощо) внаслідок 20-хвилинної дії на людину;

- середньодобова ГДК, яка не має шкідливого впливу на людину у разі тривалої дії.

Доки існують шкідливі види антропогенної діяльності, щоб обмежити їх вплив на природне середовище, ми мусимо норму­вати кількість шкідливих речовин, що викидаються у повітря, ґрунти, води всіма типами забруднювачів, постійно контролюва­ти викиди різного типу об’єктів, прогнозуючи стан довкілля та приймаючи відповідні санкції і рішення щодо порушників зако­нів про охорону природи.

В основу нормування всіх забруднювачів у нормативах різ­них країн покладено визначення ГДК у різних середовищах. За основу приймається найнижчий рівень забруднення, що ґрунту­ється на санітарно-гігієнічних нормах. Необхідно зазначити, що ГДК забруднювачів у нормативах різних країн часто різняться. Вважається, що ГДК полютанта - це такий його вміст у природ­ному середовищі, який не знижує працездатності та самопочуття людини, не шкодить її здоров’ю в разі постійного контакту, а та­кож не викликає небажаних (негативних) наслідків у нащадків. Під час визначення ГДК враховують не лише ступінь впливу на здоров’я людини, але й їх дію на диких та свійських тварин, рос­лини, гриби, мікроорганізми й природні угруповання в цілому.

Нижче подані значення ГДК шкідливих речовин в атмосфері населених пунктів, у питних водах, у ґрунтах (таблиці 3.4.1-3.4.3)

ГДК шкідливих речовин у атмосфері населених пунктів

ГДК полютантів у питних водах

Таблиця 3.4.3

ГДК полютантів у ґрунтах

(ГОСТ 3034-84, 3210-85, 42-128-4433-87)

Результати найновіших досліджень свідчать, що нижніх безпечних меж впливів канцерогенів і іонізуючої радіації не іс­нує. Будь-які дози, що перевищують звичайний природний фон, є шкідливими.

За наявності в повітрі чи воді кількох забруднювачів їх су­марна концентрація не повинна перевищувати 1. Приблизний ро­зрахунок санітарно-гігієнічного стану середовища (СГС) здійс­нюють за формулою:

С1/ГДК1 + С2/ГДК2 + С3/ГДК3 +................... + Сі/ГДКі = СГС,

де С₁, С₂, С₃....Сі - фактичні концентрації забруднювачів;

ГДК₁, ГДК₂, ГДК₃....ГДКі - гранично-допустимі концентра­ції відповідних шкідливих речовин.

Якщо сумарна концентрація забруднювачів більша за 1, то прийнято вважати, що санітарний стан не задовольняє норматив­ним вимогам.

Досить шкідливою є сумарна дія таких полютантів, як сір­чистий газ, двоокис нітрогену, гідроксибензен (фенол), аерозолі, H2SO4 та HF.

Для визначення максимальної разової ГДК використову­ються різні високочутливі тести, за допомогою яких виявляють мінімальні впливи забруднювачів на здоров’я людини у разі ко­роткочасних контактів (виміри біопотенціалів головного мозку, реакція ока тощо). Під час визначення тривалих впливів забруд­нювачів (токсикантів) проводять експерименти на тваринах, ви­користовують дані спостережень під час епідемій, аварій, додаю­чи до певного порогового впливу коефіцієнт запасу, що знижує дію ще в декілька разів. Для різних середовищ ГДК одних і тих же самих токсикантів різняться.

Для природних вод встановлено:

- ГДК полютантів для вод господарсько-питного харчування;

- ГДК полютантів для водойм рибного господарства (ГДК тих самих речовин мають різне значення, оскільки для розведен­ня риби необхідна вода високої якості).

У ґрунтах ГДК речовин визначають переважно для орного шару. Речовини не повинні шкідливо впливати на якість вирощу­ваної людиною для споживання продукції, а також на здатність 100

ґрунту самоочищуватись, нормально функціонувати. Останнім часом дедалі більше робиться розрахунків ГДК для продуктів ха­рчування.

Гранично-допустимі викиди/скиди (ГДВ/ГДС). Для усіх об’єктів, що забруднюють атмосферу, розраховують і встановлю­ють норми на ГДВ.

Гранично-допустимі скиди - це маса речовин у стічних во­дах, що є максимально допустимою до відведення з установле­ним режимом у даному пункті водного об’єкта за одиницю часу з метою забезпечення норм якості води у контрольному пункті (контрольному створі). ГДС встановлюються з урахуванням ГДК у місцях водоспоживання, асиміляційних властивостей водного об’єкта й оптимального розподілу маси речовин, що скидаються, між водокористувачами, які скидають стічні води.

Тимчасово погоджені викиди/скиди (ТПВ/ТПС). Тимча­сово погоджені викиди або скиди - це кількість забруднюючих речовин, що викидається або скидається в навколишнє середо­вище з окремого джерела забруднення за одиницю часу, яка вста­новлюється на відповідний строк - до досягнення гранично-до­пустимих викидів або скидів.

Гранично-допустимі екологічні навантаження (ГДЕН). Гранично-допустимі екологічні навантаження - це сумарні обся­ги забруднень, що може витримати екосистема без порушення стану природної динамічної рівноваги екосистем. Встановлюєть­ся для невеликих екосистем або для певних ділянок.

Максимально допустимий рівень (МДР) встановлюється для обмеження рівня шуму, вібрації тощо.

Санітарно-захисні зони (СЗЗ). СЗЗ - це ділянки землі нав­коло підприємств, що створюють з метою зменшення шкідливого впливу цих підприємств на здоров’я людей. Їх розташовують з підвітряного боку підприємства і засаджують деревами і чагар­никами.

- 1-й клас - підприємства хімічні, нафтопереробні, паперо­во-целюлозні, металургійні комбінати, алюмінієві і виплавильні заводи;

- 2-й клас - підприємства цементні, акумуляторні, гіпсові, вапнякові, азбестові заводи;

- 3-й клас - керамзитові, скловатові заводи, ТЕЦ, заводи залізобетонних виробів, асфальтобетонні, кабельні, брикетні;

- 4-й клас - металообробна промисловість, машинобудівні заводи, електропромисловість;

- 5-й клас - підприємства легкої промисловості, консервні заводи тощо.

У межах СЗЗ не повинні розташовуватися школи, зони від­починку, лікарні. Ці зони повинні бути озеленені й упорядковані, їм повинна приділятися велика увага.

Кризисні екологічні ситуації (КЕС). Після обстеження екосистеми (місцевості, регіону) надається статус певної кризис- ної екологічної ситуації.

Розрізняють 4 типи екологічних ситуацій: критичні, складні, перехідні, прості (початково-негативні).

Прикладом критичної екологічної ситуації є, наприклад, си­туації, що склалися у 30 км зоні ЧАЕС, Донецьку, Луганську, Дніпродзержинську. Складні екологічні ситуації склалися, на­приклад, у Києві, Кривому Розі, Чернівцях, Одесі, Ялті, Львові тощо.

Для районів критичних і складних екологічних ситуацій ха­рактерний досить високий рівень індустріалізації, велика щіль­ність населення, інтенсивність транспортних засобів, близько 70 % забрудненості навколишнього природного середовища, що межує зі смертельними для біосфери та є загрозливими для здо­ров’я людини.

Перехідні екологічні ситуації - ситуації, що характерні для районів зі ступенем забрудненості 40-70 %, з напіввиснаженими природними ресурсами. Такі екологічні ситуації характерні для Придніпров’я, Харківщини, Кіровоградщини. Райони мають стан до загрозливого.

Прості екологічні ситуації характерні для районів зі ступе­нем забрудненості 20-40 %, з напіввиснаженими природними ре­сурсами (наприклад, Полісся, Карпати тощо).

Ступінь забрудненості довкілля розраховують, виходячи з даних про стан забруднення атмосфери, ґрунтів і природних вод, стан здоров’я людей, здатність екосистем до самовідтворення, особливості біопродукції тощо.

Орієнтовно безпечні рівні впливу (ОБРВ) забруднюючих речовин у різних середовищах встановлюють для тих шкідли­вих речовин, вплив яких недостатньо вивчений.

Або люди зроблять так, щоб на Землі було менше димів, або дими зроблять так, щоб на Землі було менше людей...

Л. Баттон