Наземні екосистеми

Регіональний клімат, взаємодіючи з регіональною біотою і субстра­том, утворює крупні, чітко окреслені угруповання, які називаються біо- мами. Класифікацію наземних біомів здійснюють, головним чином, за життєвими формами рослинності кліматичного клімаксного угруповання.

Якщо подивитись на клімаграму основних шести біомів, то чітко вид­но, що середньорічна температура і кількість річних опадів значною мірою

визначають тип біому (рис. 9.3).

Рис 9.3. Розташування головних наземних біо­мів нашої планети що­до градієнту темпера­тури і величини річних опадів

9.4.1. Тундра арктична і альпійська

Між лісами на півдні і шапкою полярної криги на півночі циркумпо­лярно розташована смуга, позбавлена лісів площею близько 20000 км².

Головними лімітуючими факторами є низькі температури і короткий вегетаційний сезон. Грунт, за винятком верхнього шару в кілька сантимет­рів, протягом всього літа залишається промерзлим. Ці шари грунта нази­ваються вічною мерзлотою. Тундра, по суті - це вологий арктичний степ з рослинністю, що складається зі злаків, осок, карликових деревних рослин, а на більш сухих ділянках - лишайників.

9.4.2. Біоми північних хвойних лісів

пролягли широким паском через всю Північну Америку і Евразію. Гірські райони, зайняті таким лісом, зустрічаються навіть в тропіках. Домінуюча життєва форма рослин представлена тут хвойними вічнозеленими дерева­ми, особливо ялиною, ялицею і сосною. Протягом усього року тут панує тінь. Проте суцільний покрив хлорофілу зберігається протягом всього ро­ку. Тому, не дивлячись на низькі температури протягом половини року, цей біом характеризується досить високим рівнем річної продукції. Хвойні ліси - найкрупніші у світі постачальники лісоматеріалів. У грунті мешкає численне населення дрібних тварин, проте, на відміну від грунтів листопа­дних лісів, мало крупних форм. Насіння хвойних - важливе джерело жив­лення багатьох тварин (білки, чижі, шишкарі тощо). Як і в тундрі, тут яск­раво виражена сезонна періодичність і коливання чисельності популяцій.

В Україні найпоширенішими є 6 видів сосни (звичайна, кримська, Станкевича, кедрова європейська, гірська та гачкувата), які складають бли­зько 35,9% всіх лісів. Найбільш поширена сосна звичайна, яка є головною лісоутворюючою породою на Поліссі, в лісостепу і частково степу (на пі­щаних терасах) і два види ялини - звичайна, або європейська, і гірська. Смерека біла поширена в Карпатах, в окремих районах Передкарпаття й Розточчя. У карпатських лісах зустрічаються також модрина європейська і польська.

9.4.3. Листопадні ліси помірної зони

Ліси займають ділянки з великою кількістю рівномірно розподілених опадів (750-1500 мм) і помірною температурою, для якої характерні чіткі сезонні коливання.

Трав’янистий і чагарниковий яруси добре розвинені, так же, як і грун­това біота. Велика кількість рослин дає м’ясисті плоди і горіхи. Серед тва­рин, що населяють первинний ліс Північної Америки, зустрічається віргін- ський олень, ведмідь, сіра і чорна білки, сіра лисиця, американська рись, дика індичка. Характерні дрібні птахи - лісовий дрізд, чубата синиця, кі­лька видів дятлів тощо.

Листопадні ліси помірної зони є найбільш важливими біотичними об­ластями світу, оскільки саме тут цивілізація досягла свого максимального розвитку. В результаті цей біом істотно змінився під впливом людської ді­яльності, більша його частина заміщена культурними угрупованнями.

Як і для більшості лісових екосистем, чітко виражена як надземна, так і підземна ярусність (рис. 9.4).

Рис. 9.4. Ярусність у мішаному лісі, цифрами показані відповідні яруси

Географічне положення і особливості природних умов України спри­ятливі для формування різноманітного природного складу лісів. Тут рос­туть понад 25 видів листяних і хвойних дерев, які в різних поєднаннях пе­реважають у насадженнях. Найпоширенішими видами є: дуб звичайний (черешчатий), скельний і пухнатий (27,0% площі всіх лісів); бук (9,0%); береза (4,8%); вільха (3,8%); граб звичайний (2,6%), який входить до скла­ду дубових, дубово-букових і букових лісів, утворюючи в них другий ярус. У Криму поширений граб кавказький та граб східний, або грабинник. У лі­сах України поширена звичайна липа серцелиста, в західних областях рос­те липа широколиста, в придністровських лісах зустрічається липа пухнас­та, а в лісах Гірського Криму - липа кавказька. Ясен звичайний можна зу­стріти в усіх лісових районах України. В лісах України росте чотири види клена: явір - в Карпатах і західному лісостепу, клени польовий і татарсь­кий поширені в лісостепових і байрачних степових лісах.

Загальна площа лісового фонду (хвойних, мішаних і листопадних) України становить 10,8 млн га (2006), лісистість території - 15,7%.

За часів Київської Русі територія Полісся була майже суцільно вкрита лісом. Господарська діяльність людини на цій території за останнє тисячо­ліття призвела до того, що нині тут переважають сільськогосподарські угіддя, а площа лісів зменшилася до 23-35%.

Значно більше лісу було раніше і в лісостепу. Ще в XVI-XVII ст. на Правобережжі лісові масиви простягалися від Дністра до середньої течії Південного Бугу і Росі. На Лівобережжі ліси простягались від Києва до Переяслава, а також займали значні площі у верхів’ях Супою, Сули, Псла, Хоролу, Ворскли, в басейні Сіверського Дінця.

Однак з XVI ст. з України в Західну Європу почали вивозити будіве­льний ліс, клепку, деревний попіл для виготовлення поташу. Тому ліси ма­сово вирубувалися і спалювалися аж до припинення виробництва поташу в кінці ХІХ ст. Винищення лісів набуло небачених розмірів з побудовою за­лізниць. По-варварському знищувалися ліси, продані на зруб. За 1861-1914 рр. площа лісів на Україні зменшилась майже на третину. Фауна Полісся України представлена лосем, козулею, кабаном, благородним оленем, біл­кою, лісовою куницею, борсуком, лісовою полівкою, лисицею, вовком, лі­совими і польовими мишами, звичайною і малою бурозубками, кутовою, кротом; з птахів характерні тетерук, рябчик, глухар, шпаки, синиці (моско­вка, блакитна й велика), дрізд, дятли, великий підорлик, качки, кулики, де­ркач, журавель сірий, валюшень (вальдшнеп); з плазунів - гадюка звичай­на, веретільниця, вуж звичайний, ящірка прутка, болотяна черепаха; зем­новодні: тритони, ропухи, жаби. З комах поширені шовкопряди, вусачі, ко­роїди, комарі, ґедзі тощо [91].

9.4.4. Степи помірної зони

Степи розташовані там, де випадає проміжна між пустелями і лісами кількість опадів (250-750 мм на рік). Існування степів у цих умовах зале- 186

жить від температури, сезонного розподілу опадів і вологоємності грунту. Корені більшості видів глибоко (до 2 м) проникають в грунт, і їхня маса в кілька разів перевищує масу надземних частин рослин (рис.

Рис. 9.5. Надземна і підземна ярусність у трав’янистих фітоценозах

Пожежі допомагають степовій рослинності конкурувати з лісовою в теплих чи вологих районах. Характерна особливість степів - наявність крупних травоїдних тварин.

В Україні степи як зональний тип рослинності до нашого часу зберег­лися фрагментарно на схилах балок, у передгірних районах Криму, на пі­щаних косах Азово-Чорноморського узбережжя, островах. Ділянки цілин­них степів збереглися й охороняються в заповідниках (Михайлівська ціли­на, Стрільцівський степ, Хомутівський степ, Провальський степ, Асканія- Нова та ін.). Типові (справжні) степи характеризуються переважанням ксе- рофітних дернинних злаків - ковили (Лессінга, українська, Залеського), типчака тощо. Різнотравно-типчаково-ковилові степи мають густий трав’янистий покрив, у ньому поширені ковила (довголиста, пухнатолиста, найкрасивіша, піскова), тонконіг вузьколистий, стоколос безостий і прибе­режний, з бобових - вика тонколиста, конюшина гірська, з різнотрав’я - горицвіт весняний, молочай степовий, шавлія поникла, астрагал пухнато- квітковий. Чагарникові зарості утворюють мигдаль низький, карагана ку­щова. Поширені петрофітний та псамофітний варіанти цих степів. Типча­ково-ковилові степи займали простори Причорноморської низовини. Ці­линні типчаково-ковилові степи збереглися в заповіднику Асканія-Нова на площі 11 тис. га.

Фауна: сірий ховрах, степова полівка, сірий хом’ячок, сліпаки, степо­вий тхір, мишівка степова, кам’яна куниця, дикий кролик. У південно схі­дних районах зустрічається бабак, тхір-перегузня, вухатий їжак. У ниж­ньодніпровських пісках живе трипалий тушканчик. З птахів характерні степовий і польовий жайворонки, перепілка, очеретяна вівсянка, рожевий шпак, сіра куріпка. Зрідка зустрічається стрепет, дрохва, степовий жура-

18 7

вель, степовий орел, канюк. Типовими плазунами є жовточеревий полоз і степова гадюка.

9.4.5. Тропічні степи і савани

Савани (степи з рідкими деревами чи групами дерев) розташовані в теплих областях, де за рік випадає значна кількість опадів (1000-1500 мм), проте має місце один чи два тривалих посушливих сезони, коли виникають пожежі, які відіграють істотну екологічну роль. Найбільша область цього типу знаходиться в Центральній і Східній Африці, а також в Південній Америці і Австралії. Часто на значних просторах домінує один вид дерев і злаків. Африканська савана не має собі рівних за чисельністю і розмаїттям копитних.

9.4.6. Чапараль і жорстколистяні ліси

Поширені в областях з м’яким помірним кліматом, значними зимови­ми дощами, сухим літом. Рослинність складається з дерев чи чагарників (або тих і інших) з жорстким товстим вічнозеленим листям. У Каліфорнії чапараль вкриває схили і каньони на площі 2-3 млн. га.

9.4.7. Пустелі

Зустрічаються в областях, де за рік випадає менше 250 мм опадів. Ін­коли до пустель відносять області із значною кількістю опадів, проте роз­поділених вкрай нерівномірно. У більшості пустель протягом року випадає певна кількість опадів у вигляді дощу. Чи не єдиним місцем, де дощів ви­падає дуже мало або вони не випадають взагалі - це центральна Сахара і пустеля на півночі Чилі.

Існує три життєві форми рослин, пристосованих до життя в пустелі: 1) однорічники, які ростуть лише за достатньої вологи; 2) сукуленти, такі як кактуси; 3) пустельні чагарники, у яких численні гілки несуть дрібні товсті листочки.

Тварини пустелі по-різному адаптовані до нестачі води, зокрема, реп­тилії і деякі комахи не випаровують воду поверхнею тіла і мають економ­ний тип виділення.

9.4.8. Напіввічнозелені сезонні тропічні ліси

Ростуть в областях з вологим тропічним кліматом, де є сухий сезон, під час якого частина чи всі дерева втрачають листя. Провідним фактором тут є регулярні сезонні коливання у випаданні рясних опадів. За видовим багатством сезонні тропічні ліси займають друге після дощових лісів міс­це.

9.4.9. Тропічні дощові ліси

Тут розмаїття життя досягає максимуму. Вони розташовані на малих висотах полосою вздовж екватора. Опадів випадає від 2000 до 2250 мм за рік. Протягом року має місце один чи кілька сезонів з опадами 120-130 мм чи менше на місяць. Ці ліси поширені в басейні Амазонки і Оріноко (най­більший суцільний лісовий масив) і Центральноамериканському переший­ку; в басейні Конго, Нігеру і Замбезі в Центральній і Західній Африці і Мадагаскарі; в Індо-Малайській області і на островах Борнео і Нова Гві­нея.

Дощовий ліс характеризується яскраво вираженою ярусністю. Дерева формують три яруси. Багато лазячих рослин, зокрема деревних ліан і епі­фітів. Більша частина тварин мешкає у верхніх ярусах рослинності.

Специфіка біогеохімічних колообігів у дощових тропічних лісах по­лягає в мінімізації абіогенного компонента: біогени рухаються від живого до живого. Саме завдяки цьому на бідних грунтах ліси ростуть так рясно. Наслідком цього є те, що в місцях, де дощовий ліс знищено, розвивається вторинний ліс, до складу якого входять хвойні дерева. Повернення ж до вихідного клімаксного угруповання відбувається вкрай повільно. Саме ця особливість вологих тропічних лісів призводить до того, що вони дуже уразливі до антропогенного навантаження.

9.4.10. Тропічний скреб, чи колюче рідколісся

Поширений там, де умови вологості проміжні між пустелею і саваною з одного боку, сезонним і дощовим лісом - з іншого. Значні території ці екосистеми займають в центрі Південної Африки, в південно-західній Аф­риці і частині південно-західної Азії. Провідний кліматичний фактор тут - несприятливий розподіл опадів, річна величина яких цілком достатня. Ко­лючі ліси в Африці і в Австралії називають “бушами”, в Бразилії - “каати- нгами”. Вони складаються з невеликих листяних дерев, які часто бувають колючими і чудернацьки закрученими.

9.5.