Сполучене Королівство

Як зазначалося. Британські острови як регіон скла­дається з двох політичних суб’єктів — Сполучено­го Королівства та Ірландії. CK із площею, близь­кою до штату Орегон, і населенням 59,9 млн осіб (Орегон — 3,5 млн) є за європейськими стандарта­ми великою країною.

Сполучене Королівство поділене на графства (регіони у Шотландії), багато з яких має історичні назви, що стали відомі завдяки Промисловій рево­люції, а також емігрантам, які впровадили ці назви у багатьох країнах, особливо Сполучених Штатах та Австралії. У 1990-ті роки карта графств була мо­дифікована для підвищення адміністративної ефективності та більшого пристосування до стан­дартів ЄС. Але багато старих назв — Корнуолл, Девон. Кент, Норфолк — продовжують формувати традиційну географічну схему інформації.

Рисунок 1-17 виявляє важливість ще одного регіону Британії: його морської зони у Північному морі. Небагато карт показують міжнародні кордо­ни на морі так само, як на суші, але тут це важли­во. Осадові шари на дні Північного моря містять значні родовища нафти та природного газу, і не­обхідно визначити, яка прибережна країна чим во­лодіє. Як показує рисунок 1-17. Сполучене Ко­ролівство і Норвегія мають найбільші частки цього величезного енергетичного потенціалу. Нафтові

По великих містах Європи

Лондон

Якщо ви попливете на захід по звивистій Темзі у нап­рямку центру Лондона, то приготуйтесь розчарувати­ся.

Уздовж берегів Темзи Лондон демонструє спад­щину держави та імперії: Tayep і міст Tayep, будинок Парламенту (Вестмінстерський палац), Королівський святковий палац. Пристаньте до берега, зійдіть на сушу, і ви побачите, що Лондон є незабутнім поєднанням історичного і (часто архітектурно по­творного) сучасного, застарілого і діючого, бідного і багатого. Громадський транспорт за світовими стандартами відмінний, однак вуличний рух часто ха­отичний, ускладнений вузькими вуличками. Відновлен­ня культурних принад — десь на другому плані. Ви­дається, що Лондон стоїть на одній нозі у XXI ст., а друга ще у XIX ст. Його аеропорти ультрасучасні. Але коли поїзд «Євростар» із Парижа з'являється з тунелю Ла-Маншу, він повинен сповільнити свій хід протягом останньої години своєї трьохгодинної поїздки, тому що колія до лондонського вокзалу

Ватерлоо не може витримати його на такій великій швидкості.

Лондон залишається однією із найбільш придат­них до життя столиць такого масштабу (7,6 млн осіб) унаслідок далекоглядного міського планування, яке створило і утримує навколо центрального міста так званий Зелений пояс, винесений назовні для відпо­чинку, фермерства та іншого немешкального і неко- мерційного використання.

платформи і підводні трубопроводи роблять Пів­нічне море інтегральною частиною прибережних країн; крім того, відкриваються нові родовища.

Південна Англія є найбільш впливовим суб- регіоном Сполученого Королівства, центром висо­ких технологій і сфери послуг, сфокусованих на величезній столичній території Лондона. Тут зосе­реджуються фінансові, комунікаційні, інженерні та енергетичні галузі. Понад третини населення CK концентрується у цьому економічно і політич­но домінуючому регіоні. Лондон ілюструє темпи розвитку агломерації, забезпечені століттями; навіть коли Промислова революція перемістила економічний фокус Британії на північ, перевага Лондона збереглася. Сьогодні найкращий зв’язок Південної Англії з Європейським материком дає змогу утримувати цей серцевинний субрегіон дале­ко попереду решти.

БРИТАНСЬКІ ОСТРОВИ

IOl

Північна Англія, як показує карта, насправді може бути названа Центральною, Північною та Західною Англією. Центр, відповідно названий Мідлендсом, був ареною Промислової революції та надзвичайного піднесення Манчестера (джерела цієї революції), великого порту Ліверпуля, не­зрівнянного промислового центру Бірмінгема, а також Шеффілда, Лідса та інших промислових міст. Але з роками зношеність фондів переважила те, що колись було ультрасучасним (цю місцевість тепер іноді називають Растбелт — «Іржавий по­яс»), плюс істотні соціальні та економічні пробле­ми. Потужна імміграція з Південної Азії, Карібсь- кого регіону й Африки, обтяжена високим рівнем безробіття, становить велику проблему для міст Мідлендсу. Бірмінгем — друге за величиною місто країни, найбільш багатонаціональне у Британії (понад 20 % його громадян народжені за кордо­ном). Імміграція досягла піку якраз тоді, коли зайнятість в атомобільнііі промисловості та маши­нобудуванні впала наполовину.

Уельс — третій з п’яти субрегіонів Сполученого Королівства, шо лежить на захід від Північної Англії. Це майже прямокутна пересічена тери­торія, де стародавня кельтська людність знайшла захист від завойовників. У його західних графствах більше половини людей ше розмовляють валлійсь­кою мовою, але у графствах на кордоні з Англією її рідко почуєш (рис. 1-17). Завдяки своїм покла­дам високоякісного вугілля Уельс також брав участь у Промисловій революції. Але коли ці пок­лади вичерпалися і видобуток вугілля став доро­гим, фортуна покинула Уельс. Кардіфф — столиця Уельса — колись був провідним світовим експор­тером вугілля; сьогодні місто виявляє ознаки спаду і стагнації. Багато валлійських громадян залишили свою історичну батьківщину в пошуках можливос­тей в інших місцях, але поміж 3 млн осіб, які зали­шилися, полум'я валлійського націоналізму не згасло. У 1997 р. британський уряд дозволив насе­ленню субрегіону голосувати за створення Асамб­леї Уельса для управління сферою громадських державних послуг, шо було першим деволюційним кроком. З невеликою перевагою виборці перемогли.

Як видно з карти, Шотландія набагато більша, ніж Уельс. Її TepiiTopiajTbHe сполучення з Англією відбувається через вузький північний перешийок Британії, там. де римський імператор Адріан збу­дував стіну десь у 120 р. після P. X.. шоб не допус­тити варварів до римської Англії. Шотландія не є малим аванпостом: за розмірами вона майже удвоє перевищує Нідерланди і налічує понад 5 млн меш­канців —приблизно стільки, скільки Данія. Більша частина цього населення сконцентрована у Шот­ландській низовині з центром у Глазго на заході та в Едінбурзі на сході, де вугільні басейни і поклади залізної руди дали змогу шотландцям брати участь у Промисловій революції, створюючи (серед інших галузей промисловості) всесвітньовідому суднобудівну галузь.

ТЕРЕНОВІ НОТАТКИ

«З переправи на річці Мерсі обриси центру Ліверпуля ніби віддзеркалюють проблеми цього міста — ядро сто­лично? території з майже 1 млн мешканців. Головними спорудами у ЦЦР залишаються ті, що збудовані в період розквіту Ліверпуля століття тому, коли кількість доків у ньому перевищувала навіть лондонські, і це місто розви­нулося но торгівлі з Америкою і Африкою, оскільки промислові галузі по всі боки Мерсі процвітали. Після Дру­гої світової війни Ліверпуль занепав унаслідок згортання своїх портових функцій, його промисловість слабшала, а безробіття зростало; цей краєвид відкриває далеко не сучасні скляні будівлі — символи інвестицій і довіри у майбутньому. Колись верхівка того, що називалося Ліверпупьським трикутником, пов'язувала цей порт із Західною Африкою та Східною Америкою. Територія но берегах Мерсі тепер лежить далеко від центрів бри­танської та європейської діяльності. Певні обсяги інвестицій були зроблені у перебудову порту, але стагнація міста очевидна в усьому його історичному центрі (де спогади про відому рок-групу «Бітлз» перетворилися на ок­рему галузь). «В інших частинах Британії можуть бути двоякі думки про ЄС, — сказав мій колега з географічно­го факультету університету Ліверпуля, коли ми прогулювалися вулицями, — але не тут. Ми, щонайменше, може­мо сподіватися но реальніші результати інвестицій ЄС, на які Ліверпуль заслуговує». Але що виведе район Мерсі з депресії?»

Едінбурзький порт Лейт, колись риболовецький порт, а потім суднобудівний центр, тепер став важливим виробником устаткування для нафтових свердловин і трубопроводів. Абердін, також старий риболовецький порт, нині є головним сервісним центром морської нафтової промисловості. Далі на північ місто Інвернесс спеціалізується на вироб­ництві та ремонті нафтових платформ.

Тим часом певний високотехнологічний роз­виток. зокрема у запліччі старого промислового міста Глазго (цей коридор популярно називається Силіконовою Долиною), частково компенсує спад важкої промисловості. Але жоден із цих техно­логічних напрямів не спроможний подолати зрос­таючу впевненість шотландців, що у Сполученому Королівстві та у ширшій сфері ЄС вони є еко­номічно і політично обділеними. Коли британська влада поставила створення шотландського парла­менту на голосування у 1997 р.. 74 % проголосува­ли за, і для багатьох шотландців це було першим етапом процесу, який, на їхнє переконання, при­веде до повної незалежності. Залишається лише по­бачити, чи зможуть лондонські владні органи зу­пинити ті деволюційні сили, які самі запустили у хід.

Північна Ірландія залишається найсерйознішою внутрішньою політичною проблемою Лондона. З населенням 1,8 млн осіб, займаючи шосту частину острова Ірландія на північному сході, вона являє собою британський колоніальний порядок у дії. Понад 55 % мешканців у Північній Ірландії мають своє коріння у Шотландії або Англії і є протестан­тами; близько 44 % є римо-католиками, які по­діляють свій католицизм фактично з усім населен­ням Ірландської Республіки по інший бік кордону. Хоча на рисунку 1-17 показано, що є території у Північній Ірландії, де переважають або протестан­ти, або католики, чіткого поділу не існує; переваж­но вони живуть у компактних поселеннях по всій території, в тому числі по сусідству — в головних містах Белфасті та Лондондеррі. Поділ не є роз­в'язанням конфлікту, який палає понад три деся­тиліття ціною тисяч життів; католики звинувачу­ють Лондон, а також місцеву, переважно проте­стантську. адміністрацію у дискримінації, нато­мість протестанти звинувачують католиків у пошу­ку союзу з Республікою Ірландія. Вартість Північ­ної Ірландії для CK у політичних та економічних вимірах величезна, і до 1998 р. жодних інвестицій не було достатньо для стабілізації ситуації. У наз­ваному році збіг подій, включно з переговорами на чолі з колишнім сенатором США Джорджем Мітчеллом і двома терористичними актами, які послабили обидві сторони конфлікту, привів до складної домовленості, в результаті чого було створено Північноірландську Асамблею, з якою Лондон буде ділитися повноваженнями.

Усі партії Північної Ірландії обрали представ­ників до цієї Асамблеї, і вперше непримиримі опоненти зібралися разом, щоб поділити владу. На додаток, на засіданні створено дві ради, якими охоплено всі партії, крім тих, що є у Північній Ірландії: Британсько-Ірландську раду, яка збере представників Шотландії, Уельсу, а також Белфас­та для обговорення питань з членами бри­танського та ірландського урядів, і Північно- південну раду, яка зосереджується на транскор­донних справах між Північною Ірландією та самою Ірландією.

Лише час покаже, чи зможуть ці домовленості подолати історичну ворожнечу стількох багатьох учасників, але географічні перешкоди великі. Місцева ресурсова база бідна, рівень безробіття за­лишається високим, а економічні перспективи безрадісними — допоки буде гарантована політич­на стабільність. Як на Близькому Сході або ще десь на Землі, декілька озброєних екстремістів мо­жуть зруйнувати мирний процес, який вітає знач­на більшість (у Північній Ірландії понад 3600 лю­дей було вбито протягом того часу, який місцеві називають «неспокоєм»). Утримання деволюцій- них сил Північної Ірландії у мирній колії надалі залишається важкою справою.