Деонтична логіка

Назва «деонтична логіка» походить від грецького слова deon, що в перекладі означає «обов’язок», «прави­льність».

Д е о н т и ч н у логіку можна визначити як розділ модальної логіки, що досліджує природу, властивості, відношення деонтичних висловлювань та їх функціону­вання в структурі міркування.

До деонтичних висловлювань ми відносимо ті вислов­лювання, які є носіями різноманітних норм. Зовнішньою ознакою деонтичного висловлювання є терміни «дозво­лено», «заборонено», «обов’язково» та їх різновиди.

Наприклад: «Заборонено їхати на червоне світло», «Середній термін повинен бути розподіленим у простому категоричному силогізмі», «Дозволено користуватися

кредитною карткою».

У повсякденному житті, в теоретичних дослідженнях, у практиці міркувань ми стикаємося з різноманітними нор­мами. Це і закони, які регулюють правові відносини між людьми в державі, і технічні норми, які використовують в різних видах діяльності людини, і команди різних рангів та ступенів, і правила граматики, логіки, правила гри, і моральні принципи, і ідеали, звичаї тощо.

Але при усьму розмаїтті норм для них властива спільна структура.

До структури норм входить чотири складові час­тини:

а) характер;

б) зміст;

в) умови застосування;

г) суб’єкт.

Дамо визначення кожного структурного елемента норми.

Х а р а к т е р о м норми є вказівка на дозвіл, забо­рону, зобов’язання певної дії.

З м і с т о м норми називається вчинок, намір, пра­гнення, дія, яка повинна бути, може або не повинна бу­ти виконана.

У м о в о ю застосування норми є вказана в нормі ситуація, з настанням якої реалізується або може бути реалізованою дія, що не передбачається даною нормою.

Нарешті, с у б’є к т о м норми є особа або група осіб, яким адресована норма.

Поділ норм на види носить позалогічний характер. Део- нтична логіка складається із множини пов’язаних між со­бою систем, відмінність між якими полягає в засобах аналізу деонтичних висловлювань.

Отже, одна і та сама нормальна система може викорис­товуватися для аналізу логічної поведінки будь-якого змісту.

Деонтична логіка має свою історію. Перші систематичні спроби дослідження деонтичних висловлювань належать Готфріду Лейбніцу. Саме він намагається дослідити при­роду деонтичних висловлювань та логічні відношення між ними. Результати досліджень Г.Лейбніца не справили осо­бливого враження на його сучасників. І лише у XVIII ст. англійський вчений І. Бентам звертається до проблемати­ки, якою займався Г. Лейбніц, і висуває ідею створення логіки повелінь, або логіки волі.

Справжня історія деонтичної логіки починається в ХХ ст. завдяки працям Е. Малі. Він зробив спробу аксіомати­чно описати деонтичні поняття і створити систему деонти- чної логіки. Через чверть століття, в 1951 р. завдяки праці Г. фон Врігта «Деонтична логіка» розпочинається власне сучасна деонтична логіка. Тут описуються її основні про­блеми, формулюються напрямки їх розв’язання, система­тизуються основні деонтичні категорії, закладаються під­валини розробки мови деонтичної логіки.

а) Характеристика деонтичного висловлювання

Починаючи з перших спроб дослідити деонтичні висло­влювання, серед логіків і філософів панували сумніви що­до можливості побудови деонтичної логіки. Фактично це і було причиною того, що результати дослідження Г.Лейбні- цом понять «дозволено», «обов»язково», «заборонено», «байдуже» та його спроби пов’язати ці поняття з основни­ми положеннями логічного вчення Арістотеля були ске­птично сприйняті тогочасними вченими.

Вважалося, що логіка має справу з висловлюваннями, які є істинними або хибними, а відношення логічного слідуван­ня передбачає саме систематизацію таких висловлювань. Де- онтичним же висловлюванням не притаманні оцінки «істи­на» і «хиба» (вони представляють світ належного), а тому із них будувати міркування, в основі яких лежить відношення логічного слідування, неможливо.

В історії логіки дана проблема отримала назву «дилема Йоргенсена» за ім’ям датського філософа і логіка Й. Иор- генсена.

Незважаючи на те, що деонтичні висловлюваня не воло­діють оцінками «істина», «хиба», у практиці міркувань можна зустріти ситуації, коли формулюються висновки, елементами яких є імперативи.

Наприклад: 1. «Виконуйте правила гри в шахи»;

2. «Ви учасник шахового турніру»;

3. «Поступайде згідно з правилами гри в шахи».

Виходить, що висновок в імперативній відміні може бу­ти отриманий із засновків, серед яких є імперативи. Дис­кусії навколо «дилеми Йоргенсена» присвячена досить со­лідна література. В розмаїтті точок зору з цього приводу можна вивести деяку синтезуючу, згідно з якою супереч­ність між звичайною дефініцією логічного слідування в те­рмінах істини і дозволом будувати міркування із викорис­танням деонтичних висловлювань, які не є носіями істини, розв’язується або шляхом встановлення зв’язку деонтич- них висловлювань з дескриптивними, або шляхом розши­рення поняття логічного слідування.

«Дилема Йоргенсена» і дискусія навколо неї показали, що деонтичні висловлюваня мають своєрідну природу (на відміну від дескриптивних) і вони поводять себе самобутньо в логіч­ному процесі. І це цілком природньо. Але між ними є внут­рішній зв’язок, який забеспечує, визначає логічний аналіз де- онтичних висловлювань і побудову деонтичної логіки.

Будь-якому деонтичному висловлюванню можна спів­ставити паралельне йому дескриптивне висловлювання, яке виражає зміст бажання або команди. У зв’язку з цим за кожним деонтичним висловлюванням треба вбачати два фактори:

— імперативний і

— дескриптивний.

І м п е р а т и в н и й фактор демонструє, що деяка подія чи річ бажається або наказується, а д е с к р и п­т и в н и й характеризує бажану або наказувану дію чи річ. Саме дескриптивний фактор може бути виділений із імператива і представлений асерторичним висловлюван­ням. Це дає змогу оцінити його як істинне, коли команда виконується, і хибним, коли цього немає.

Іншими словами, необхідно враховувати різницю між нормою та її описом.

Якщо норма нічого не описує, оскільки вона містить лише регулятиви людської поведінки і тому не може бути носієм оцінок «істина», «хиба», то опис норми оцінюється саме як істинний або хибний.

Наприклад, візьмемо деонтичне висловлювання, яке випливає із «Правил гри в шахи»: «Королева повинна «хо- дити» таким-то чином». У цьому висловлюванні нічого не говориться про дійсність, а лише вказується, як себе повинна поводити конкретна шахова фігура на шаховому полі (тому воно не може бути оцінене як істинне чи хиб­не). Але, якщо підійти до цього висловлювання з іншого боку і вбачити в цьому твердження, що певна шахова фі­гура повинна діяти належним чином відповідно до існую­чих правил, то ця ситуація може бути оцінена в термінах «істина», «хиба». І тут йдеться не про норму, а про її опис. Фактично це висловлювання треба читати так: «Іс­тинно, що згідно з правилами гри в шахи королева пови­нна «ходити» таким-то чином».

Отже, якщо враховувати ту обставину, що деонтична логіка аналізує не лише самі норми, а й висловлювання про них, то цілком слушно буде представляти її як відпо­відний розділ модальної логіки.

б) Мова деонтичної пропозиційноїлогіки

До алфавіту мови деонтичної пропозиційної логіки входить:

Із цієї схеми випливають такі твердження:

«Якщо дія обов’язкова, то вона дозволена» — «Якщо дія заборонена. то вона необов’язкова» — «Ніяка дія не є обов’язковоюі забороненою одночасно» — «Будь-яка дія або обов’язкова.

«Будь-яка дія або дозволена, або заборонена» — «Якщо дія заборонена, то вона не дозволена» — «Якщо дія дозволена, то вона не заборонена» — «Все. що не заборонено, те дозволено» —

Логічні відношення між О, Р, F за квадратом протиле­жностей фокусують у собі принципи деонтичної повноти і деонтичної несуперечності, завдяки яким можливим є розширення нашої аксіоматичної системи.

Принцип деонтичної повноти можна сформулювати наступним чином: «Будь-яка дія або обов’язкова, або байдужа, або заборонена»:

Використовуючи оператор «Р», принцип деонтичної по­вноти можна сформулювати у вигляді декількох еквівале­нтних положеннь:

Принцип деонтичної повноти передбачає, що в будь- якому зібранні норм або в кодексі охоплюються різнома­нітні людські дії. Вони детермінуються явними або імплі- цитними (неявними) нормами, які вкажуть на обов’яз­ковість, дозволенність, забороненність, байдужість вико­нання якихось норм. Відомо, що реальні кодекси мають справу лише з чітко визначенним колом дій і не визнача­ють нормативний статус не тільки поки що невідомих або неможливих способів поведінки, але й тих дій, виконання чи не виконання яких не має сенсу робити об’єктом будь- яких норм.

Отже, включення в деонтичну логіку принципу пов­ноти визначає межі класу нормативних систем, для дослідження яких може бути застосована логіка.

Введемо дефініцію принципу деонтичної несуперечли- вості: «Виконанння дії і утримання від неї не можуть бути обов’язковими одночасно»

Аналогами принципу деонтичної несуперечливості є вирази:

Принцип деонтичної несуперечливості є критерієм поді­лу кодексів на досконалі і недосконалі. Адже наявність в нормативному кодексі суперечності ставить носія но­рмативних актів або суб’єкта в ситуацію, коли будь- який його вчинок веде з необхідністю до порушення од­ного із своїх обов’язків. Цим і визначається недоскона­лість кодексу.

У реальному житті зустрічаються кодекси, які містять конфлікти моральних, правових та інших обов’язків. Час-

то існуючі нормативні системи до певної міри недосконалі. Ця непослідовність обумовлюється тим, що нові права і обов’язки не узгоджуються зі старими.

Але треба мати на увазі, що деонтична логіка не про­сто описує нормативні міркування і реальні кодекси, а формулює (і це найголовніше) критерії раціонального міркування в середовищі норм, які надають розумні підстави для дії. Звідси міркування не може бути на­зване раціональним, якщо воно дозволяє обов’язковість виконання забороненої дії.

Таким чином, принцип деонтичної несуперечливості (як і принцип деонтичної повноти) відноситься до фундамен­тальних положень деонтичної логіки.

в) Деонтична логіка і теорія «можливих світів»

Фундатором деонтично можливих світів є І. Кант. До­сліджуючи у «Критиці практичного розуму» проблеми моралі, він приходить до висновку, що світ, який утворе­ний за законами моралі, є одним із варіантів можливого світу, де все ідеально діє і взаємодіє. Це світ, який би нам хотілось бачити. Іншими словами, це світ, який є конкре­тизацією можливого світу у вигляді нормативного тлума­чення реальності.

Виходячи за рамки кантівського розуміння деонтичного можливого світу, можна сказати, що деонтичний світ — це і сукупність культурних зразків народних звичаїв, досвіду, кодекс, правила гри тощо. В цьому розумінні конституція — це такий деонтично можливий світ, який є описом ідеаль­ної держави, якою їй потрібно бути, описом належних вчинків і дій рядових громадян, урядовців усіх рівнів і самого президента.

Прокоментувати вищезазначене можна ще й таким чином.

Якщо в світі, що описується правилами гри в шахи, є наявні норми, то передбачається, що ці норми виконують­ся в усіх варіантах шахових партій. Варіанти шахових партій — це сукупність можливих світів.

Особливістю деонтичного можливого світу є те, що він детермінується духом належного. Іншиим словами, сказане в реальному світі про належне означає, що в де­якому деонтично можливому світі зміст належного є істинним. Тобто, тут ми співставляємо сказане не з дійсним світом, а з прийнятими правилами, нормами.

Наприклад, поведінка шахових фігур на шаховій дошці відповідає правилам, а результат партії є істинним, то­му що він узгоджується в даній партії (в даному деонти­чно можливому світі) з існуючими правилами.

Деонтично можливі світи — це альтернативи у вигляді варіантів шахових партій, проектів конституцій, спроб вихо­ду держави із кризових ситуацій, проектів бюджету, пода­них на розгляд парламенту (тобто це всі ті ситуації, поява, існування яких на цьому світі регламентується правилами гри, законами держави, економіки, ринку).

Звідси, якщо Верховна Рада ухвалила проект бюджету, то це означає, що створено ідеальний шлях розвитку дер­жави у певному історичному проміжку.

Сам факт ухвалення бюджету назвемо реальним, дійс­ним світом w, а функціонування держави відповідно до прийнятого бюджету — деонтично можливим світом w^,.

Або, якщо в конституції описано, як повинні функціо­нувати органи влади, то припускається, що це дійсно так і відбувається. Між світом, в якому створюється деонтичний світ, і цим деонтичним світом існує відношення досяжнос­ті R.

В алетичній логіці відношення досяжності R — це огляд, співставлення з можливими комбінаціями логічних значень із множини і, х, в темпоральній логіці R — це злиття з часовим потоком, в деонтичній логіці R — це уз­годження з правилами, кодексами, приписами тощо.

Характерною рисою відношення досяжності R в део- нтичній логіці є те, що воно не може бути рефлексив­ним, але воно при будь-яких варіантах обов’язково де­термінується наступною умовою:

«Для будь-якого реального світу w існує деонтичний світ w^,, який є досяжним із w».

Приймемо модальності Р і О за основні і введемо дефі­ніції відповідних аналітичних правил.

I.

— за умови wRw^,, де w^, — будь-який деонтичний світ, який є досяжним із деякого реального світу w.

Прочитати це правило можна так: «Те, що є обов’яз­ковим у реальному світі TwOA, є істинним у деонтич- ному світі Тw’А»; або: «Якщо у реальному світі w іс-

— при умові wRw^,, де w^, — деонтичний світ, який ще не зустрічався в рядках тієї гілки таблиці, де застосовувалося правило F_o, і який є досяжним із w.

Прочитати це правило можна так: «Якщо у реальному світі w хибним є ОА, то існує хоча б один деонтичний світ w^,, де хибним є А»; або: «Те, що не є обов’язковим у реальному світі w, може бути хибним у деонтичному світі w’».

III.

— при умові wRw^,, де w^, — один із деонтичних світів, який ще не зустрічався в рядках тієї гілки таблиці, де за­стосовувалося правило Тр і який є досяжним із w.

Прочитати це правило можна так: «Якщо у реальному світі w істинним є РА, то хоча б в одному деонтично- му світі w’ істинним буде А»; або «Те, що є дозволеним у реальному світі, може виявитися істинним у деонти- чному світі».

IV.

— при умові wRw’, де w^, — будь-який деонтичний світ, який є досяжним із w.

Прочитати це правило можна так: «Якщо у реальному світі w хибне РА, то у будь-якому деонтичному світі w’ хибним є А»; або: «Те, що не є дозволеним у реальному світі, є хибним у деонтичному світі».

Застосуємо наведені аналітичні правила для здійснення проблеми розв’язання в деонтичній логіці.

Маємо вираз:

Побудуємо для нього аналітичну таблицю:

Отже, дана формула також є тавтологією.

Таким способом можна дослідити будь-який вираз деон- тичної логіки.

4.