§ 1. Виникнення і розвиток науки логіки
Термін “логіка” походить від грецького слова “логос”, яке перекладається на українську мову як “слово”, “думка”, “поняття”, “розум”, “закономірність”. Вперше його запропонував (у царині філософії) Геракліт (544 - 483 рр.
до н.е.) у значенні одвічної, сталої і загальної необхідності або закономірності світу. Саме при аналізі правильного мислення термін “логіка” ввів у науку давньогрецький філософ Демокріт (бл. 460-370 рр. до н.е.), назвавши свою працю “Про логічне, або про правила”.Як самостійна наука про мислення людини логіка склалася в 4-му столітті до нової ери. Її засновником був давньогрецький філософ Аристотель (384 - 322 рр. до н.е.), який першим дослідив і описав основні форми мислення, розкрив сутність основних законів логіки. Аристотелівська логіка, яка ще називається традиційною, розвивалася на протязі віків і в наш час активно використовується як наука про розумовий процес доказовості і обгрунтування істини.
Наприкінці 19 - на початку 20 ст. починає формуватися сучасна або нетрадиційна логіка, яка суттєво відрізняється від традиційної, основи якої заклав Аристотель. Виникають нові розділи логічного знання, істотно пов’язані з різними галузями науки (математикою, лінгвістикою, правом, філософією, психологією, економікою, інформатикою, тощо) і відповідними типами міркувань. Так, наприклад, розділами сучасної логіки є:
1. математична логіка, характеризується використанням в логіці тих методів, які звичайно застосовують у математиці;
2. алетична логіка, що розглядає міркування, до складу яких включаються такі поняття як “необхідно”, “можливо”, “випадково” та їх різновиди;
3. логіка часу (темпоральна логіка), яка описує логічні зв’язки висловлювань про минуле, сучасне і майбутнє;
4. епістемічна логіка, що розглядає такі міркування, до складу яких включаються модальні поняття “спростовано”, “нерозв’язано”, “доведено”, тощо;
5. логіка норм (деонтична логіка), що розглядає зв’язки нормативних висловлювань;
6.
логіка оцінок (аксіологічна логіка), що має справу з оцінювальними поняттями “добре”, “погано”, “байдуже”, “краще”, “гірше” тощо.Фундаментальною категорією як традиційної так і нетрадиційної логіки є поняття “логічне”, яке виражає послідовність і несуперечливість подій, думок, висловлювань, міркувань і вчинків людей, які в сукупності мають смисл і цілеспрямованість.
І навпаки, нелогічним вважається непослідовність, суперечність подій, думок чи вчинків людей, в яких неможливо побачити якийсь смисл. При цьому поняття “смисл” треба розуміти як осягнуту розумом необхідність, сутність і цілеспрямованість подій, думок чи дій людини.
Часто як синонім “логічного” вживають термін “логіка”. У цьому значенні його застосовують як до матеріальної дійсності, так і до мислення.
Під цим терміном розуміють:
1. Об’єктивну закономірну послідовність речей і явищ, наприклад, коли говорять “невмолима логіка речей”, “логіка фактів”, “логіка суспільного розвитку” тощо.
2. Послідовність мислення. Коли, наприклад, кажуть, що “мислення логічне”, “в його міркуваннях залізна логіка” та ін., то це означає, що мислення вирізняється зв'язністю, визначеністю, послідовністю. Навпаки, якщо говорять, шо “міркуванням бракує логіки”, “де ж логіка?”, і т.д., то це означає, що мислення є безладне, непослідовне, суперечливе, тобто нелогічне.
3. Послідовність і несуперечність людських дій Будь-яка складна людська діяльність по досягненню якоїсь цілі (окремого індивіда чи групи людей) повинна бути послідовною, тобто кожна окрема дія повинна з необхідністю витікати з попередньої дії і не суперечити їй, що і веде до ефективної діяльності.
4. Термін “логіка” також позначає науку про закони, принципи і правила достовірного мислення.