Визначення деонтичної пропозиційної логіки

Термін «деонтична логіка» походить від грецького слова «deon», що в перекладі означає «обов’язок», «правильність». Звідси інша назва деонтичної логіки - «логіка норм».

Деонтичиу пропозиційну логіку можна визначити як розділ модальної логіки, де досліджуються властивості деонтичних вислов­лювань та їхні відношення у структурі міркувань.

Деонтичним висловлюванням називається модальне вислов­лювання, яке встановлює норму поведінки. Звідси ше одна його назва - «нормативне висловлювання».

Зазвичай деонтичні висловлювання виражаються за допомогою розповідних речень, які містять нормативні слова «обов’язково», «дозволено», «заборонено», «має», «може», «не повинен», «рекоменду­ється» тощо. Ці терміни виступають у ролі відмітної ознаки деонтичних висловлювань. Наприклад, «Дозволено користуватися кредитною карткою», «Заборонено 'їхати на червоне світло». Іншим способом подання деонтичних висловлювань є спонукальні речення. Наприклад, «Будьте уважні!», «Не чіпайте!».

Обов’язковість, дозволеність й забороненість можна назвати де- онтичними значеннями нормативних висловлювань (за аналогією із значеннями істинності описових висловлювань).

Вихідним поняттям деонтичної пропозиційної логіки є термін «норма» (від лат. norma - правило, взірець). Норми - цс засновані на цінностях правила та очікування, які регулюють поведінку людей у суспільстві.

Усі норми мають одну й ту ж саму структуру, що містить у собі такі елементи:

1) характер;

2) зміст;

3) умови застосування;

4) суб’єкт.

Характером норми є вказівка на дозвіл, заборону чи зобо­в’язання певної дії.

Змістом норми називається намір, прагнення, вчинок чи дія, яка повинна бути, може або не повинна бути виконана.

Умовою застосування норми є вказана у нормі ситуація, із настанням якої реалізується або може бути реалізована дія, що не передбачається даною нормою.

Суб’єктом норми є особа чи група осіб, яким адресована норма.

За характером примусу норми поділяються на правила, команди й власне норми.

Правила - це умови, яких необхідно дотримуватися, виконуючи якусь дію. Вони можуть виражати дозвіл, якщо умова вказує на можливість дії, та вимогу, коли умова вказує на необхідність діяти саме так, а не інакше. Прикладами правил є правила граматики, правила спортивних змагань, правила дорожнього руху.

Команда - це наказ, строга вимога, дозвіл виконувати певну дію чи, навпаки, заборона виконання певної дії. Наприклад, «Не сіда­ти!», «Зачиніть двері!». Команди інколи називають імперативними висловлюваннями чи імперативами (від лат. imperatιvus -наказовий).

Власне норма виражає вимогу певної соціальної поведінки, соціальних дій на підставі належного, інакше кажучи, того, що має, повинно бути. Власне норма поділяється на моральну та правову.

Моральні норми - це позаінституційио встановлені суспільством обов’язкові правила поведінки для тих чи інших соціальних груп. Вони формулюються у вигляді заповітів, заповідей, моральних кодексів. Прикладами моральних норм є вирази «Не кради!», «Поважай стар­ших», «Турбуйся про ближніх».

Правові норми - це встановлені державою як соціальним інсти­тутом обов’язкові правила поведінки для суспільства загалом. їхня інша назва - «юридичні норми». Прикладами правових норм є вирази «Все, що законно, дозволено», «Кожний, хто звертається до суду, мо­же мати адвоката», «Не можна вдруге порушувати одну й ту ж кри­мінальну справу».

Хоча деонтичні висловлювання й встановлюють норми, потрібно розрізняти норми й деонтичні висловлювання. Вважається, що норми - це висловлювання, в яких міститься деякий наказ, а деонтичні ви­словлювання є висловлюваннями, що передають інформацію про норми, виражають акти приписування норм. Норма є окремим ви­падком оцінки, а деонтичне висловлювання, відповідно, окремим ви­падком оцінного висловлювання, оскільки оцінки стосуються не тільки поведінки людини, а й об’єктів, котрі прямо не стосуються людської діяльності.

Залишається невирішеною проблема застосування до деонтич- них висловлювань термінів «істинно» та «хибно». Одна точка зору полягає в тому, що деонтичні висловлювання не є ані істинними, ані хибними, але є виконуваними або невиконуваними. Істинність тут розглядається як окремий випадок виконуваності, а хиба - як окремий випадок невиконуваності. За іншою точкою зору, деонтичні висловлю­вання можуть мати істиннісий статус, наприклад, у тому разі, коли по­стає проблема правильності вираження у них відповідних норм.

Прибічники першої точки зору спираються на принцип Юма, відповідно до якого, з описового висловлювання не виводиться деон- тичне висловлюваня, оскільки неможливий логічний перехід від тверджень про факти зі словом «є» до тверджень про норми зі сло­вами «має бути». Цей принцип базується на розрізненні описового та деонтичного висловлювання. Основою відміності між ними вважається неописовий характер норми, яка не описує, а приписує певний тип по­ведінки.

Головними принципами деотичної пропозиційної логіки є прин­цип деонтичної повноти та принцип деонтичої несуперечності. Прин­цип деонтичної повноти визначається так: будь-яка дія або обов’яз­кова, або нормативно байдужа, або заборонена. Принцип деонтичої несуперечності має таке формулювання: дія не може бути і обов’яз­ковою (повинною), і забороненою.

2.