Визрівання теоретичної форми ідеї соціального організму

Наукової форми ця ідея набуває вкрай поволі. Однак саме в цій частині теорії пізнання сформувався цілий напрямок, відомий нам як органіцизм. Він уподібнює соціальну реальність живому організму.

По-перше, філософський органіцизм, наведений в роботах Ф. Шелінга, Г. Гегеля, романтиків, А. Уайтхеда та інших, похідний від давньої ідеї одухотвореного макрокосмічного порядку, всеєдності і протилежний номіналізму і механіцизму французьких просвітителів, соціальних фізиків, англійських економістів, утилітаристів і т. п.

По-друге, біоорганічні теорії суспільства як зверхорганізму, на еволюційну біологію і аналогії з побудовою і функціями живого організму (органічна школа).

По-третє, соціально-психологічний органіцизм, який вважає, що цілісність суспільства полягає в колективному розумі, свідомості, волевиявленні як самостійної реальності, що не зводиться до свідомості індивідів, що утворюють соціум (соціологізм).

Таким чином, проведений нами стислий історичний екскурс застосування поняття "соціальний організм" показав, що названа ідея існує в силу конвенціальності. Вона застосовується, насправді, як ефективний методологічний засіб дослідження багатоманітності соціальної дійсності.

З її допомогою дослідники всіх країн і часів охоплюють і аналізують органічну цілісність навколишнього нас світу. Останнім часом організмену ідею дослідники-природознавці розповсюджують навіть на галузь техніки. Початок цьому поклав В. Вернадський, який писав, що "хід наукової думки в створенні машин, як давно помічено, цілком аналогічний ходу розмноження організмів” [36, 32].

З усього викладеного вище випливають наступні висновки:

• По-перше, момент зародження ідеї соціального організму губиться в глибині навіть не віків, а тисячоліть людської історії; щоб освітити витоки її виникнення, необхідно провести більш грунтовний історичний аналіз вказаної проблеми.

• По-друге, в літературі добре відбита еволюція ідеї соціального організму, що цілеспрямовано розвивається від міфологічної через теологічну і філософську форму до наукової. Однак, теоретичного наповнення або наукового втілення в теорію ноосоціогенезу ця ідея поки ще не одержала.

• По-третє, дане поняття охоплює практично всю багатоманітну соціальну дійсність і застосовується дослідниками суспільних процесів як до людської особистості, колективу, суспільства або його окремих сфер, так і до галузей народного господарства, до світового співтовариства країн, нарешті, до всього людства і навіть до Космосу.

• По-четверте, поняття соціального організму розповсюджується на суб'єктивну і об'єктивну форми соціального світу, що викликає необхідність, в силу субстанціональної єдності світу, приведення їх засобами філософії до органічної єдності.

• По-п'яте, виходу дослідників з означеного гносеологічного глухого кута перешкоджає не стільки неповнота загальнофілософських, політекономічних, соціологічних, політологічних, психологічних та інших визначень, скільки недосконалість світоглядного підходу і недоліки методологічного інструментарію, неясність загальних характеристик сутності і місця явища, що нас цікавить, взаємозв'язків його складових частин і особливо взаємопереходів.

Отже, як бачимо, людство пройшло дуже довгий шлях до того, щоб створити, нарешті, цілісну концепцію свого розвитку. Розробити її одне з найактуальніших завдань сучасної соціальної філософії і соціології. Зараз вже є всі необхідні і достатні передумови для того, щоб надати ідеї соціального організму світоглядну перспективу, ідеологічну привабливість, точний методологічний вигляд таі іманентну теоретичну чистоту.

Генеральна мета даного філософського дослідження полягає в концептуальному поданні саморозгортання соціального життя як протиріччя між людською особистістю і суспільством, що має створити дискурс для проектування соціального організму фірми.

Основні задачі дослідження закономірно випливають із змісту названої вище генеральної мети, оскільки, як відомо, мета розгортається в задачі. Їх декілька типів: методологічні, теоретичні і практичні. Першочергові з них наступні:

- Побудова квантово-хвильової природничо-наукової картини світу для пояснення закономірностей морфогенезу, функціонування і розвитку організменої форми другої природи.

- Розробка ідеології для осягнення соціальної дійсності.

- Створення ефективної інструментально - методологічної бази філософського вирішення проблеми осягнення соціального організму.

- Розробка гносеологічних основ осягнення проблеми соціального організму.

- Відтворення філософського образу соціального організму або надання терміну "соціальний організм" категоріального статусу.

- Побудова евристичних моделей соціального організму.

- Характеристика атрибутивних властивостей соціального організму.

Методологічна основа і фактологічна база дослідження. Методологічною базою дослідження є діалектика, що сповідує принцип плюралізму на відміну від моністичного підходу до вивчення соціального життя. По суті справи, постмодернізм став відбиттям процесу інтеграції методологій природних, гуманітарних, технічних наук і їхнього практичного втілення в реальності.

Постмодерністська культура характеризується, як відомо, переходом від монізму, фундаменталізму, елементаризму, редукціонізму, лінійності й динамічності до інтегратизму, холізму, поліфункціональності, додатковості, нестаціонарності, синергетизму.

Вихідним матеріалом для синтезу філософської концепції саморозгортання соціального життя є концептуальні продукти багатолітньої аналітичної роботи людської думки, і, в першу чергу, звичайно ж праці соціальних філософів, соціологів, психологів, політологів, економістів, управлінців.

Таким чином, фактологічну базу дослідження складають високоінтелектуальні продукти минулих Генерацій дослідників - концепції суспільного розвитку планетарного людства, в яких ”заспокоїлися” емпіричні дані про соціальне життя людей.

Це означає, що в ході дослідження треба піддати поглибленому філософському переосмисленню основні ідеї саморозгортання суспільного життя, закладені в соціальній доктрині марксизму, теорії соціальної інтеграції М. Вебера, "масовому суспільстві" К. Мангейма, "постіндустріальному суспільстві" Д. Белла, "стадіях економічного зростання", "демократичного елітизму" У. Ростоу і Дж. Шумпетера, "технотронній ері" З. Бжезинського, "єдиному індустріальному суспільстві", "деідеологізації" Р. Арона, "політичної утопії" М. Оекшотта, "колективної демократії" Ч. Бірра, "помірному проектуванні соціальних інститутів" К. Поппера, "соціальних інститутах як видах об’єктивації людської волі" Н. Роттенштрайха, "суперіндустріальному і суспільстві третьої хвилі" О. Тоффлера, "активному суспільстві" А. Етціоні, "постреволюційному суспільстві" Й. Галтунга, "трансформаційному суспільстві" Дж. Дейтора, "кібернетичному суспільстві" Дж. Платта, “Новое индустриальное общество”, Дж. К. Гелбрейта, "постцивілізаційному суспільстві" К. Болдуїнга, "споживчому суспільстві" А. Гартмана і Ф. Рисмана, "суспільстві світового села" М. Маклюена, "суспільстві без кордонів" Л. Брауна, “Грядущее постиндустриальное общество” Д. Белла, “Общество риска: На пути к другому модерну” У. Бека, “Конец

знакомого мира” І. Валлерстайна, “Устроение общества: очерк теории структурации“ Е.Гідденса, “На пути к сверхобществу” О. Зінов'єва, «Організоване суспільство» В.Андрущенка, «Постіндустріальне суспільство як нова парадигма соціального розвитку» В.

К. Леві-Стросса, "нових формах широкого демократичного контролю" М. Харрінгтона, "Новому Левіафані" Р. Коллінгвуда, "трудовому суспільстві", "інформаційному суспільстві" і цілій низці інших концепцій сучасних західних і східних дослідників. Тому наші зусилля повинні бути спрямовані на конструктивний синтез ідей останніх у цілісну доктрину саморозгортання соціального життя планетарного людства.

При цьому ми глибоко переконані в тому, що кожна з нині існуючих концепцій подібного роду є унікальним досягненням людської думки, вершиною інтелектуальної майстерності їхніх творців, відбиває одну або декілька граней проблеми, що нас цікавить і тому має незмінну цінність для людства. Іншими словами, якщо б їх не було, то їх треба було б спеціально розробляти.

Таким чином, теоретичне і практичне осягнення соціального організму є на сьогодні, мабуть, найскладнішою і найактуальнішою проблемою соціальної філософії. На її рішення варто спрямувати всі наявні в нашому розпорядженні інтелектуальні та інші ресурси.

1.5.