ВИСНОВКИ ДО ІІ РОЗДІЛУ

1. Формування та узгодження науковцями-конституціоналістами єдиної, науково обґрунтованої, систематизованої та структурованої концепції народовладдя, в тому числі безпосереднього, є нагальним і надзвичайно актуальним питанням порядку денного в розвитку на­уки конституційного права.

2. Виходячи з наведеного та досліджуючи положення, закріплене у ч. 2 ст. 5 Конституції України, можна побачити одну з причин бага­тьох проблем у механізмі управління публічними справами. Так, опе­руючи у законодавстві поняттями «народ», «суспільство», «спільнота», «територіальна громада», «держава» тощо, ми тяжіємо до різних форм колективізму та безособовості. В деяких випадках це доцільно. Однак провідні суспільства світу вже давно перейшли до розуміння саме лю­дини (громадянина) найвищою цінністю, безпосереднім носієм вла­ди, культури, знань тощо. Українське ж суспільство, задекларувавши цей постулат у ч. 1 ст. 3 Основного Закону, так і не змогло повноцінно впровадити його в практику державного будівництва і забезпечити механізм реалізації головного завдання та обов'язку держави - «утвер­дження і забезпечення прав і свобод людини». За намаганням розв'яза­ти проблеми створення та організації механізмів здійснення народом належної йому влади зазвичай забувається необхідність створення ме­ханізмів реалізації кожним громадянином належних йому політичних прав і свобод.

3. Концепція народовладдя повинна чітко передбачати, що пер­винним «джерелом» влади і, відповідно, первинним суб'єктом всіх форм, видів і проявів як безпосереднього, так і опосередкованого народовладдя є громадянин України. Будь-який колективний суб'єкт безпосереднього народовладдя не є самодостатнім первинним носі­єм і джерелом влади в Україні. Отже, всі механізми реалізації та га­рантування різних форм і видів народовладдя повинні бути акцен­товані саме на визнанні кожного громадянина найвищою цінністю в політичному житті Українського народу, держави, територіальної та професійної громади тощо. При цьому у питаннях конституцій­но-правового та законодавчого забезпечення механізмів реалізації безпосереднього народовладдя потрібно пам'ятати, що європей­ським стандартом у сфері управлінні публічними справами є не пе­ревага безпосередньої чи представницької форми народовладдя, а їх «належна рівновага». Такий підхід українського законодавця повинен убезпечити Український народ від запровадження занадто радикаль­ної і водночас - потенційно небезпечної концепції безпосереднього народовладдя.

4. Індивідуальним суб'єктом безпосереднього народовладдя є кожний повнолітній і дієздатний громадянин України, який від свого імені приймає особисте владне рішення у сфері управління публічними (державними, місцевими чи загальнопрофесійними) справами. Колективними суб'єктами безпосереднього народовлад­дя є Український народ, територіальна громада, колектив (група, об'єднання) жителів (району, мікрорайону, кварталу, вулиці, будин­ку тощо), об'єднання (колектив) громадян за професійною ознакою (належністю до професії) (нотаріуси, адвокати, судді, студенти тощо. При цьому кожен громадянин України може бути безпосереднім суб'єктом народовладдя одночасно в декількох формах прояву ко­лективного безпосереднього народовладдя: а) на загальносуспіль­ному (державному) рівні; б) на місцевому рівні, яке, у свою чергу, також може бути поділене на декілька рівнів (обласний, районний, міжрайонний, міський, селищний, сільський тощо); в) на організа­ційному (професійному) рівні, що також, очевидно, може мати різні рівні (загальнонаціональний, обласний, районний, міський тощо).

5. Змістом установчої влади є природні та конституційно закрі­плені виключні права Українського народу, до яких можна віднести: а) право на самовизначення, що включає право на створення влас­ної суверенної і незалежної держави або встановлення будь-яко­го іншого політичного статусу; б) право на прийняття установчого акта (Конституції, Основного Закону) з визначенням конституцій­ного ладу; в) право на визначення та зміну території власної країни; г) право на формування (періодичне переобрання) складу Верховної Ради України та обрання на посаду глави держави (Президента Укра­їни). Основним способом здійснення Українським народом належних йому політичних прав, що становлять зміст установчої влади, є го­лосування кожного громадянина за прийняття відповідного рішення на всеукраїнському референдумі та виборах. Результатом реалізації установчої влади є лише ті рішення, які є обов'язковими до виконан­ня. Механізм виконання цих рішень державними органами повинен бути чітко визначений на законодавчому рівні.

6. В процесі дослідження питання сутності установчої влади ми прийшли до висновку, що інші суб'єкти безпосереднього народовлад­дя (крім Українського народу) також володіють установчою владою на своєму рівні. Проявами такої влади можуть бути, зокрема, ста­тути територіальних громад, статути професійних громад, що при­ймаються, очевидно, на підставі закону і повинні визначати основні правила співжиття громадян на відповідній території. За аналогією з правом Українського народу визначати та змінювати територію кра­їни проявом установчої влади на місцевому рівні можна вважати і право територіальної громади визначати межі населеного пункту (яке сьогодні реалізується представницькими органами - радами), право територіальної чи професійної громади формувати (переобирати) склад представницьких органів тощо. Способом здійснення територі­альною громадою належних їй прав, що належать до змісту установ­чої влади, є місцевий референдум та місцеві вибори. Питання змісту установчої влади, порядку, способів і засобів її реалізації в професій­ному самоврядуванні потребують подальших наукових досліджень.