Французькі дослідження і висновки: Лакан
Жак Лакан (1901 — 1987 pp.) стає відомим з 1966 p., коли виходять друком його «Твори». У своїх статтях, написаних на досить вузьку тему, він, проте, дав нове тлумачення фройдівської тематики і знайшов новий і глибокий підхід до проблем підсвідомого.
/378/Коли Жак Лакан опублікував цю свою першу книжку (що була просто збірником наукових повідомлень), йому вже виповнилося шістдесят п’ять років. Психіатр за фахом, він захистив у 1932 р. дисертацію з медицини на тему «Параноїдальний психоз у його стосунках з особистістю» і проаналізував стадію дзеркала, що формує функцію «я» та ідентичності суб’єкта (Повідомлення в Цюриху, 1949 p.).У вересні 1953 p., y Римі, в доповіді «Функція і поле мовлення та мови в психоаналізі» він накреслює шлях до підсвідомого, позначений «поверненням до Фройда», відходом від психіатричної та медичної ідеології, якими був насичений аналіз у Сполучених Штатах: свої стріли Лакан передусім пускає проти психоаналізу на американський взірець, пристосуванського, заспокійливого, звичайної рутини, в якій індивіда просять підкорятися тиску соціального середовища. Як зазначає Елізабет Рудінеско, американці уявляли собі раніше психоаналіз як терапевтичний засіб, а не як систему думки.
Фройд справді думав, що йому вдалося занести «пошесть» свого методу — так він висловлювався — за океан. Але з плином років ця пошесть там трансформувалася, медикалізувалася і розчинилася в лоні конформістської психіатрії. У своїй «Римській доповіді» Лакан повстав проти цього легкого «біхевіоризму»:
«Якщо виміряти за масою значущість американської групи в загальному потоці аналітичного руху, можна оцінити й вагомість умов, за яких вона працює [...]. Дуже автохтонна ментальна форма, що має назву «біхевіоризм», настільки домінує над усіма психологічними поняттями в Америці, що стає цілком очевидно: вона гладенько причесала в психоаналізі все натхнення фройдизму [...].
В усякому разі видається незаперечним фактом, що концепція психоаналізу відхилилася там у бік пристосування індивіда до соціального середовища, до пошуків моделей поведінки і до всієї тієї об’єктивації, що ховається під поняттям human relations *1.* Людські взаємини (англ.).
1 LACAN. «Ecrits І», Points-Stuil, pp. 120-121.
Отже, теорія Жака Лакана рішуче пориває з усякими спробами пов’язати психоаналіз із «ментальним здоров’ям», з усякими парадигмами, що пристосовують поле підсвідомого під банальні потреби соціального запиту, під короткозорий прагматизм. Саме /379/тому, що доктрина Жака Лакана рішуче відмовилася від усяких спроб «нормалізації», зберегла вона свою значущість у полі думки від п’ятдесятих років і аж до наших днів. Вона взяла собі в провідники геґельянське вчення і лінґвістику, відкинувши методи, які звертаються до впорядкованості, панівної норми або соціальної пересічності.
Передусім — лінґвістика: Лакан зближує психоаналіз і лінґвістику, підсвідоме і впорядкованість системи мовних знаків та процесу мовлення. Психоаналіз повертає суб’єктові те, чого бракує в його мові; Лакан визначає підсвідоме як частку, без якої суб’єкт неспроможний відновити неперервність своєї усвідомленої мови («Функція і поле мовлення та мови в психоаналізі», у «Творах І»). Де захована людська сутність? У мові, яка робить нас тими, хто ми є. Саме символічний порядок дає нам ключ до підсвідомого, та лінґвістична модель, що заступає модель біологічну (що була невід’ємна від американського психоаналізу, зайнятого вивченням інстинктів та пульсацій). Таким чином повернення Жака Лакана до Фройда здійснюється через підкреслення значущості символічної функції. До речі, коли Лакан твердить, згідно з його знаменитою формулою, що підсвідоме структуроване, як і мова, він, безперечно, звертається до структуралістської парадигми, що формувала думку в 1960-і роки (див. вище, с. 190).
Але Лакан також багато завдячує аналізові бажання у геґельянській феноменології духу.
Біля коріння людства лежить не органічна потреба, а «бажання мати бажання, наполегливе бажання бути впізнаним, бажання домогтися, щоб твоє бажання визнали. Згадаймо також «Семінар» («Seminaire»), публікацію, яку здійснює Дж.А. Мілер — зять Лакана.В наступному уривку, взятому з «Творів І», Лакан дає своє визначення підсвідомому: в його розумінні, це — «текст, якого бракує».
ПІДСВІДОМЕ — ЦЕ ТЕ, ЧОГО СУБ’ЄКТ НЕ ЗНАХОДИТЬ У СВОЇЙ МОВІ
«Підсвідоме — це та частка конкретного говоріння в його трансіндивідуальній функції, якої суб’єкт не має в своєму розпорядженні, щоб забезпечити неперервність своєї усвідомленої мови. /380/
Так зникає парадокс, пов’язаний з поняттям підсвідомого, якщо його співвідносити з індивідуальною реальністю. Бо якщо ми зводимо її до підсвідомої тенденції, то розв’язати парадокс ми зможемо тільки тоді, коли вивчимо досвід, який показує, що підсвідоме бере участь у функціях ідеї і навіть думки. [...]
Тому видається in terminis * необгрунтованою суперечність, яку накидає підсвідомій думці психологія, що хибує на логіку, адже сфера психоаналізу має свої відмінні особливості, оскільки виражає реальність мови в її анатомії, і «eppur si muove» 1 психоаналітика збігається за своїми наслідками з таким висновком Ґалілея, що теж опирався не на експеримент факту, а на experimentum mentis 2.
Підсвідоме — це той розділ з моєї історії, де ми знаходимо прогалину або брехливі відомості: це розділ, зіпсований цензурою. Але істину можна відновити: дуже часто вона записана десь-інде. Наприклад:
— в пам’ятниках: ідеться про моє тіло, тобто про істеричне ядро неврозу, де істеричний симптом виявляє структуру мови й розшифровується як напис, скопіювавши який, можна потім, без великої втрати, стерти;
— також у архівних документах: це спогади мого дитинства, що непроникні в тих випадках, коли їхнє походження мені невідоме;
— в семантичній еволюції: ідеться про склад і значеннєві особливості словника, який у мене свій власний, а також про стиль мого життя і мою вдачу;
— також у традиціях або в легендах, які в героїзованій формі переказують мою історію;
— і нарешті в слідах, які неминуче збережуться на тому місці, де розділ із перекрученим змістом, що його моя екзегеза ** відновить у первісному вигляді, припасовується до розділів сусідніх.
* У кінцевому підсумку (латин.).
1 І все ж таки вона крутиться! (Прим. Ж. Рюс).
2 Розумовий, ментальний експеримент (прим. Ж. Рюс).
** Роз’яснення, вказівка (від гр. εξηγησις).
Студент, який збагне ту істину — настільки рідкісну, що ми мали всі підстави спробувати довести її до відома якомога більшого числа людей, — що для розуміння Фройда ліпше читати твори самого Фройда, аніж твори М. Фенішеля, зможе легко переконатися в тому, що все тут сказане нами дуже мало ориґінальне навіть у своєму пафосі, що тут немає жодної метафори, якої Фройд знову й знову не повторював би /381/ у своїх творах із наполегливістю людини, котра прагне донести до читача свою суть».
Жак ЛАКАН. «Твори I» (Jacques LACAN. «ECRITS I», Points-Seuil, 1966, pp. 136 sq.)