Поняття і види форм безпосереднього народовладдя в Україні

Чинна Конституція України визнала вперше не лише належ­ність влади народові, тобто володіння політичною владою як його природне право мати владу, але і його право її здійснюва­ти.

У Конституції визнається як одне з пріоритетних прав - право народу захищати, охороняти, гарантувати свою владу і консти­туційний лад (статті 5. 17). Зокрема, у ст. 5 Конституції України зазначається, що право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові, й воно не може бути узурповане державою. її органами чи посадовими особами. Від­повідно, народ має право контролю, нагляду, спостереження у сфері влади, а в разі узурпації влади народу державою, її орга­нами чи посадовими особами - частково чи повністю - логічно має право на будь-яку форму опору, протидії, непокори.

Поряд із цим у ст. 17 Конституції зазначається, що захист забезпечення суверенітету й територіальної цілісності Украї­ни, її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави і справою всього Українського народу, тобто народ має право на захист, гарантування своєї влади незалежно від виду загрози владі і джерел загрози.

Відповідно до Конституції України належність влади народу. її здійснення та захист, охорона влади народом - основні елементи демократії, народовладдя, але вони, звичайно, повністю не ви­черпують її змісту і форм.

Згідно з Конституцією України народ має також право ко­ристуватися владою, наприклад, у вигляді вияву референд- ної ініціативи (ст. 72), застосовувати владу, зокрема, у вигляді обов'язкових референдумів (щодо питань про внесення змін до Конституції України та зміну території України), надавати владу органам державної влади та органам місцевого самоврядування тощо.

Конституція України передбачила також можливість реаліза­ції влади народом як у цілому на загальнонаціональному рівні, так і в особі його територіальних спільностей - територіальних громад як пріоритетних суб'єктів системи місцевого самовря­дування.

Конституція України традиційно поділяє демократію (народо­владдя) на безпосередню й представницьку. Проте, на відміну від попередніх радянських конституцій, чинна Конституція пріо­ритетною формою (видом) демократії визнає безпосередню. Це є цілком логічним, закономірним, реальним. Адже безпосередня демократія - природне право народу, вона з'явилася раніше від представницької.

Чинна Конституція України визначає не лише місце безпо­середньої демократії в системі демократії, тобто в системі по­літичної влади нарццу, але і її суть, зміст і форми.

За своєю суттю безпосереднє народовлад дя, відповідно до по­ложень Конституції (статті 5.36.69 та ін.), є насамперед прямим волевиявленням народу (народним волевиявленням) шляхом таємного голосування або волевиявленням, вираженням волі че­рез політичні партії, засоби масової інформації та інші складові механізму безпосередньої демократії, які сприяють формуванню і виявленню політичної волі громадян.

Тобто безпосереднє народовладдя - це самостійна реалі­зація народом власної волі щодо власних інтересів (у цілому чи щодо частини суспільства або окремих осіб) або щодо інших на­родів і держав за їх згодою за сприяння політичних партій, їхніх блоків, інших складових механізму безпосередньої демократії або без них.

За змістом безпосереднє народовладдя, відповідно до Кон­ституції України. є насамперед формуванням органів державної влади и органів місцевого самоврядування (ст. 71); передбачає прийняття законів та інших рішень загальнонаціонального (за­гальнодержавного) або місцевого значення (статті 72. 73, 74). гарантування (охороною) конституційного ладу (ст. 5), захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки (ст.

За формою безпосереднім народовладдям визначаються вибори, референдуми та інші форми волевиявлення народу і народні обговорення, виявлення громадської думки тощо, які характеризуються голосуванням, обговоренням, зборами (зі­браннями) тощо.

Отже, безпосередню демократію можна визначити як безпосереднє волевиявлення всього народу або його частини з метою здійснення суспільних функцій шляхом виборів, рефе­рендумів або в інших, не заборонених Конституцією і законами, формах.

Основи безпосередньої демократії здебільшого визначаються Конституцією та законами України. Об'єктивно конституцій­не регулювання основ безпосередньої демократії на конститу­ційному рівні має бути системним, повним, але мінімальним, визначати зазвичай найважливіші засади і створювати най­сприятливіші умови його організації, здійснення і гарантуван­ня. Це стосується загальних принципів і напрямів здійснення безпосереднього народовладдя, основних форм і механізму його здійснення та основних гарантій, які становлять систему основ безпосереднього народовладдя.

Сутність безпосередньої демократії найповніше виявля­ється у її принципах як основних засадах її здійснення. Вони опосередковують собою різні властивості, аспекти волевиявлен­ня народу, закономірності його функціонування (дії) і розвитку.

Конституція визначає як загальні принципи безпосередньої демократії, так і інституціональні (спеціальні), зокрема принци­пи виборів, референдумів тощо. Пріоритетними є. як завжди, загальні принципи, властиві всім або переважній частині форм безпосереднього народовладдя.

Відповідно до змісту чинноі Конституції України загальними принципами безпосередньої демократії можна вважати: суве­ренності народу: єдиновладдя народу: повновладдя народу: без­посереднього волевиявлення народу: поєднання безпосередньої і представницької демократії: пріоритетності безпосереднього народовладдя в системі демократії; політичного плюралізму, конституційності й законності; загальності у здійсненні безпо­середнього народовладдя: рівності у здійсненні безпосереднього народовладдя: принцип реальності безпосереднього народо­владдя; гарантованості безпосереднього народовладдя.

Поряд із загальними принципами безпосереднього народо­владдя Конституцією і законами України передбачаються спе­ціальні (інституційні). зокрема принципи виборів, референдумів тощо.

Для виборів характерні принципи загального, рівного і пря­мого виборчого права при таємному голосуванні, поєднання дер­жавних і недержавних (індивідуальних) джерел фінансування. Так, витрати на підготовку і проведення виборів депутатів здій­снюються за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів виборчих фондів партій, виборчих блоків і кандидатів у депутати, зареєстрованих в одномандатних виборчих округах.

Характер безпосередньої демократії, як і будь-якого суспіль­ного явища, виявляється зрештою в її функціях - напрямках або видах безпосереднього волевиявлення народу, які опосеред­ковують зміст і форми безпосереднього народовлад дя. Безпосе­реднє народовлад дя є здійсненням системи суспільних функцій, їх розрізняють за суб’єктами, об’єктами, способами, засобами безпосереднього народовладдя та іншими ознаками.

Насамперед, доцільно розрізняти функції безпосереднього народовладдя за суб’єктами, тобто учасниками безпосеред­нього народовладдя, зокрема функції народу, територіальних громад, політичних партій і громадських організацій, органів державної влади і органів місцевого самоврядування, які спри­яють здійсненню безпосереднього народовладдя. Найчастіше серед функцій народу називаються його установча та охоронна функції.

Наступну групу функцій безпосереднього народовладдя роз­різняють за об сктами. тобто за сферами безпосереднього на­родовладдя. Це - політична, економічна, соціальна, культурна (духовна, ідеологічна) і екологічна, що належать до числа вну­трішніх функцій. та зовнішньоекономічна, зовнішньополітична, гуманітарна та оборонна, що належить до числа зовнішніх.

Функції безпосереднього народовладдя, які розрізняють за суб’єктами і об’єктами, опосередковують собою переважно зміст безпосереднього народовладдя.

Найбільш поширеною є класифікація функцій безпосередньо­го народовладдя за способами'іх здійснення.

За засобами здійснення безпосереднього народовладдя роз­різняють такі функції: інформаційну, територіальну, фінансо­ву, матеріально-технічну, охоронну та ін. Існують й інші види функцій безпосередньої демократії.

Усебічне, повне, постійне чи систематичне здійснення безпо­середнього народовладдя об’єктивно можливе лише за реально існуючої системи безпосереднього народовладдя механізму.

Механізм безпосереднього народовладдя, відповідно до змісту положень Конституції і відповідного законодавства України. - це система суспільно-політичних спільностей, громадян України, їх об’єднань, а також державних органів і організацій й інших організаційно-правових і нормативно-правових інститутів.

Основними організаційно-правовими складовими механізму безпосереднього народовладдя є: народ (Український народ - громадяни України всіх національностей); громадяни України (виборці, кандидати, довірені особи та ін.); територіальні гро­мади; спільності громадян України з числа виборців за місцем роботи або проживання в певній кількості тощо; політичні партії і виборчі блоки партій; громадські організації; органи державної влади і посадові особи; органи місцевого самоврядування; ви­борчі органи (виборчі комісії); засоби масової інформації (ЗМІ); державні й недержавні підприємства, установи, організації та їхні посадові особи; міжнародні органи й організації та міжна­родні спостерігачі; інші організаційно-правові інститути.

Систему нормативно-правових елементів механізму безпо­середнього народовладдя становлять: Конституція України; виборче законодавство; законодавство про референдуми: інше конституційне законодавство у сфері безпосереднього народо­владдя; адміністративне законодавство; фінансове законодав­ство: кримінальне законодавство; цивільне законодавство; тру­дове законодавство: цивільне процесуальне законодавство: інші галузі та інститути законодавства.

Безпосередня демократія, як і всяка влада, здійснюється в певних формах, тобто способах волевиявлення народу з метою здійснення суспільних функцій, що мають правові наслідки.

Як носій суверенітету і єдине джерело влади в Україні, народ має право на будь-яку форму волевиявлення, крім тієї, яка без­посередньо заборонена Конституцією і законами. Історії без­посередньої демократії відома велика кількість форм безпосе­редньої демократії, зокрема вибори, референдуми, виявлення громадської думки, плебісцити, народні обговорення, народні ініціативи, петиції (колективні письмові звернення), збори, мі­тинги. походи, демонстрації, а також такі виняткові, переважно немирні форми, як революції, повстання, громадянські війни, національно-визвольні рухи та політичні страйки, протести, ак­ції громадянської непокори, голодування, пікетування тощо.

Конституцією і законами України передбачені такі форми безпосереднього волевиявлення народу, як вибори, референ­думи. мирні збори, мітинги, походи і демонстрації, референд- ні ініціативи, звернення, народні обговорення. Відповідно до ст. 69 Конституція України не заперечує можливості існування й інших форм безпосередньої демократії.

Пріоритетними серед конституційно-правових форм без­посередньої демократії є вибори до органів державної влади і органів місцевого самоврядування та всеукраїнський і місцеві референдуми. В Конституції України визначаються основні за­сади цих форм народного волевиявлення і передбачається ви­няткове регулювання законами організації і порядку проведення виборів і референдумів.

Поряд із виборами до органів державної влади та до органів місцевого самоврядування, всеукраїнським і місцевими рефе­рендумами, Конституція передбачає такі форми, як збори, мі­тинги. походи, демонстрації (ст. 39 Конституції України), хоча обмежує збори, мітинги, походи і демонстрації, природно, мир­ними зборами, мітингами, походами і демонстраціями і перед­бачає попереднє повідомлення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування про їх проведення.

Обмеження щодо реалізації цього права зазначається в цій самій статті Конституції, може встановлюватися судом відпо­відно до закону і лише в інтересах національної безпеки та гро­мадського порядку з метою запобігання правопорушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення або прав і свобод інших людей.

Певні форми безпосереднього народовладдя також передба­чені окремими законами. Так, Закон України «Про місцеве само­врядування в Україні» передбачає такі форми безпосередньої демократії (місцевого самоврядування), як місцеві референдуми (ст. 7), загальні збори громадян (ст. 8), місцеві ініціативи (ст. 9), громадські слухання (ст. 13).

Суперечливим для теорії конституційного права залишається й питання про таку форму безпосередньої демократії, як револю­ції. У першу чергу, йдеться про мирні конституційні революції, тобто революції, що мають своєю ціллю здійснення конструк­тивних перетворень у державі.

Так. в Україні в 2004 р. відбулася так звана «помаранчева ре­волюція». яка сприяла консолідації Українського народу, прове­денню неупереджених виборів Президента України і мала своїм юридичним наслідком прийняття Закону України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 р. Зазвичай ре­волюції, як форма безпосередньої демократії, не закріплюються в конституціях і законах, але їх результати визнаються легітим­ними у разі відсутності порушень чинного законодавства. Саме такою стала й Помаранчева революція в Україні.

Загалом форми безпосередньої демократії можна умовно кла­сифікувати: за правовими підставами здійснення безпосередньої демократії у відповідних формах - конституційні й законодавчі: легітимні й нелегітимні; обов’язкові й факультативні; за умова­ми (місцем і часом проведення); за місцем - на всеукраїнські і місцеві; за часом - на чергові й позачергові; періодичні, разові тощо; за змістом питань, що обговорюються і вирішуються. - на конституційні, законодавчі, адміністративно-територіальні, міжнародно-правові тощо; за наслідками здійснення відповід­них форм безпосередньої демократії - на дійсні й недійсні; ви­рішальні й консультативні тощо.

На сьогодні об’єктивно назріла необхідність прийняти новий закон України про всеукраїнський референдум та закони про інші, принаймні конституційні форми безпосередньої демокра­тії: про мирні збори, мітинги, походи, демонстрації. - а також прийняти або поновити закони про місцеві форми безпосеред­ньої демократії: про місцеві вибори, місцеві ініціативи, загальні збори громадян тощо.

2.