Партійні системи

Сьогодні політичні партії існують у переважній більшості країн сві­ту, за винятком кількох абсолютних монархій. Конфігурація політичних партій, що визначається їх кількістю, параметрами, взаємодією, а також виборчою системою та прихильністю виборців, має назву партійної сис­теми.

Однопартійні системи будуються партією авангардного типу, яка, по-перше, виключає з політичного життя своїх опонентів, а по-друге, пере­творюється на партійно-державну структуру. Роль єдиної партії як осно­ви політичної системи може бути закріплена в Конституції. Фактично пар­тія втрачає характер громадської організації, а партійна система перетво­рюється у партократичну (СРСР, фашистська Німеччина, Північна Ко­рея). У деяких однопартійних за суттю системах зберігалась формальна багатопартійність (НДР, Китай).

Багатопартійні системи не обмежують створення партій ідеологічними умовами (за винятком деяких крайніх угруповань) та не створюють партійно-державних структур. Різновидами багатопартійності є: · гранично поляризована система (допускає існування позасистем­

них партій і двобічну опозицію - Італія, Франція);

• помірно поляризована система (відсутність крайностей, тяжіння до центру, двополюсні коаліції - Швеція, Німеччина);

• система з домінуючою партією (яка не має конституційного за­кріплення своєї ролі і в будь-який час може втратити своє домінування - Мексика, Індія);

• мультипартійна - фактично перехідна (численність партій, як правило, невеликих та маловпливових - Україна, Росія).

В англосаксонських державах поширені двопартійні системи, які є своєрідною модифікацією багатопартійності.

Французький політолог М. Дюверже сформулював гіпотезу про вза­ємозв’язок між числом партій у країні та її виборчою системою. «Закон Дюверже» полягає в тому, що мажоритарна виборча система сприяє фор­муванню двопартійності, у той час як пропорційне представництво сприяє багатопартійності.

Утім, у деяких країнах бачимо стійке існування максимум 3-4 пар­тій при пропорційній системі (Австрія, Німеччина), а в інших - фактично трипартійну конкуренцію при мажоритарній (Велика Британія). Стабільно­сті партійної системи може сприяти державне фінансування партій, які пройшли до парламенту. У Росії Закон «Про політичні партії» (2001 р.) вимагає від партії мати регіональні відділення не менше ніж у половині суб’єктів Російської Федерації і не менше 50 тис. членів - таким умовам відповідають близько 40 зареєстрованих партій.

Окремим явищем, притаманним деяким партійним системам, є утворення регіональних партій. Як правило, це стосується держав із феде­ративним устроєм або автономіями (Канада, Індія, Іспанія).