Класифікація конфліктів

Конфліктами пронизане все життя людини, вони охоплюють всі сфери суспільства. Суспільство зберігається як єдине ціле, завдяки притаманним йому внутрішнім конфліктам. Саме їх наявність, складне множинне переплетення перешкоджає розколу суспільства на два во­рожі табори, що може призвести до громадянської війни.

Найчастіше виникають такі чотири типи конфліктів:

— внутрішньоособистісні — виникають на рівні однієї особистості;

— міжособистісні — виникають між двома особистостями;

— внутрішньогрупові — виникають всередині групи, зокрема, між конкретною особою і групою;

— міжгрупові — виникають між соціальними групами, причому як всередині організації, так і за її взаємодії з оточенням.

Розглядаючи причини конфліктів, слід наголосити, що універсаль­ною їх причиною можна назвати несумісність претензій сторін при обмеженості можливостей їх задоволення.

Причинами конфліктів також є:

— проблеми розподілу влади (люди мають нерівне становище в си­стемі ієрархій: одні керують, командують, інші — підкоряються. Мо­же скластися ситуація, коли незадоволеними бувають не тільки підле­глі (незгода з управлінням), але й керуючі (незадовільне виконання));

— недостатня кількість грошей, адже недостатньо повне чи обме­жене одержання коштів викликає невдоволення, протести, страйки, мі­тинги, що об’єктивно нагнітає напруженість у суспільстві;

— непродумана політика, оскільки прийняття владними структу­рами поспішного, необдуманого рішення може викликати невдово­лення більшості людей і спцияти виникненню конфлікту;

— розбіжність індивідуальних і суспільних інтересів;

— відмінності у намірах та вчинках окремих особистостей, соціа­льних груп, партій;

— заздрість;

— ненависть;

— расова, національна та релігійна неприязнь.

Важлива роль у вивченні теорій конфліктів належить їх типології. Ві­домі різні класифікації політичних конфліктів, вони будуються на різних підставах.

З точки зору динаміки конфлікту, зазвичай він описується за на­ступною схемою:

Перша стадія характеризується накопиченням протиріч, з’ясуван­ням позицій сторін, зондуванням потенційних союзників, прихованим накопиченням сил. На цій стадії — у разі виявлення — існує велика вірогідність недопущення конфлікту.

Друга стадія є етапом диференціації і поступової поляризації сто­рін. Все більше загострюються протиріччя. Сторони перестають сприймати аргументи один одного. Йде активна ескалація сили, пошук і залучення на свій бік союзників, нейтралізація можливих союзників суперників.

Третя стадія — найбільш гострий етап — протікання конфлікту. Це власне етап «розв’язки».

Четверта стадія — завершення конфлікту.

До позитивних функцій конфліктів слід віднести дієво-впливові заходи на особистісно-суспільні відносини:

— конфлікт не дає системі відносин, що склалася, закостеніти, він підштовхує її до змін і розвитку, відкриває шлях до інновацій, здатних удосконалити суспільні відносини;

— відіграє інформаційно-пізнавальну роль, у процесі конфлікту учасники краще пізнають один одного;

— сприяє структуруванню соціальних груп, групуванню однодумців;

— знижує «синдром покірності», стимулює активність людей;

— стимулює розвиток особистості, виховує у людей почуття від­повідальності, допомагає їм усвідомлювати свою значущість;

— у процесі виникнення критичних ситуацій виявляються не помі­тні до того чесноти та недоліки людей за їхніми моральними якостями (принциповість, професіоналізм, стійкість, лідерство);

— розв’язання конфлікту знімає напруження;

— конфлікт виконує також діагностичну функцію тощо.

До негативних функцій конфліктів належать:

— погіршення мікроклімату в колективі, зниження продуктивності пра­ці, відволікання частини людей для вирішення конфлікту (створення для них дискомфорту, витрати на невідпрацьовані за виробничим планом години);

— неадекватне сприйняття та непорозуміння конфліктуючих сторін;

— ослаблення співробітництва між конфліктуючими сторонами у процесі конфлікту та після нього;

— конфронтаційні прояви у стосунках, які спрямовані більше на перемогу, ніж на розв’язання проблеми для обох сторін;

— моральні та матеріальні витрати на вирішення конфлікту тощо.

Отже, конфлікт — це найважливіша сторона взаємодії людей у су­спільстві, своєрідна клітинка соціального буття. Це форма відносин між потенційними або актуальними суб’єктами соціальної дії, мотива­ція яких обумовлена протистоянням цінностям і нормам, інтересам і потребам. Істотна сторона соціального конфлікту полягає в тому що суб’єкти діють у рамках якоїсь більш широкої системи зв’язків, яка модифікується (зміцнюється або руйнується) під впливом конфлікту.

Кожна сторона сприймає конфліктну ситуацію у вигляді деякої проблеми, у вирішенні якої переважають три основні моменти: по- перше, ступінь значимості більш широкої системи зв’язків, переваги і втрати, що випливають із попереднього стану і його дестабілізації — все це може бути позначено як оцінка доконфліктної ситуації; по­друге, ступінь усвідомлення власних інтересів і готовність піти на ри­зик заради їх здійснення; по-третє, сприйняття ворогуючими сторона­ми один одного, здатність враховувати інтереси опонента.