Міжнаціональні конфлікти

Як показує історія і свідчить сучасність, у більшості поліетнічних країн міжнаціональні, міжетнічні зіткнення за своїми масштабами, тривалістю та інтенсивністю значно перевершують інші типи соці­альних конфліктів.

Міжнаціональний (міжетнічний конфлікт) — форма міжгрупо- вого конфлікту, в якому групи з протилежними інтересами розрізня­ються за етнічною ознакою. У міжнаціональному (міжетнічному) конфлікті протилежні сторони поділяються за принципом «ми — вони», «свої— чужі» за етнічною ознакою.

Незалежно від походження, «віку», масштабів, соціальної ваги, напруження всі етнонаціональні конфлікти мають одну загальну при­роду. Ix глибинне коріння — це порушення прав тієї або іншої нації чи етнічної групи, порушення справедливості та рівноправності в міжнаціональних відносинах. Це може бути політична нерівність, коли в системі державного управління переважають представники одного із етносів на шкоду іншим; мовна нерівність — проголошення державною мовою мови пануючого етносу, який не є домінуючим у державі, що завдає шкоди в культурному самовизначенні іншим ет­нічним групам; насильницька асиміляція; відмова в праві на авто­номію і т. ін. Отже, об’єктивний зміст етнонаціональних конфліктів — це прагнення до відбудови порушених прав рівноправності і справед­ливості у сфері національних проблем.

Суб ’єктами етнонаціональних конфліктів виступають етнічні спільноти, у тому числі етносоціальні організми — народності та нації.

Причини етнонаціональних конфліктів різноманітні: відмінності соціальної стратифікації і розподіл праці залежно від етнічної харак­теристики населення того чи іншого регіону, коли одна етнічна група узурпує різні привілеї за рахунок інших груп, посідає верхні щаблі соціально-класової піраміди; погіршення соціально-економічної си­туації через нерівномірний розвиток регіонів, нерівномірну модерні­зацію «ядра» і етнонаціональної периферії в багатонаціональній, поліетнічній державі; діяльність національних інтелектуальних і по- літичнх еліт, які інтегрують і мобілізують етнічні почуття, підігріва­ючи міжетнічну напруженість, і доводять її до відкритого конфлікту.

Витоками і основою етнонаціональних конфліктів є проблеми і суперечності, що виникають у процесі взаємовідносин етносів. Вони мають різні аспекти: історичні, територіальні, соціальні, економічні, культурні, демографічні, мовні тощо.

Об’єктивні чинники етнонаціональних конфліктів — це дійсні обставини, пов’язані з умовами побуту, а також із соціально- психологічними особливостями етносу. Сюди відносять: соціальну нерівність етносів, відмінність у рівні кваліфікації, освіти; конкурен­цію на ринку та ін.

Суб ’єктивні чинники — це стимули конфліктних дій, обумовлені особистісними уявленнями чи ілюзійними обставинами. Іноді це стосується етносів, які схильні шукати конфліктну ситуацію там, де її немає взагалі.

Етнонаціональні конфлікти не виникають несподівано, а визріва­ють протягом тривалого часу. Збільшення етнонаціонального напру­ження не просто робить людей жорстокими у ворогуючих станах. Намагаючись повніше ототожнювати себе зі своїм етносом, нацією, людина готова прийняти архаїчні національні звички, реанімувати в ході боротьби позабуті тотеми і так звані «національні святині», у результаті чого допускається навіть відхід від здобутків цивілізації та нагнітається фанатизм та істерія.

Якщо запобігти етнонаціональному конфлікту неможливо, необ­хідно використати такі шляхи його розв’язання: 1) визначення і ана­ліз головних причини і витоків конфлікту, позицій і взаємовідносин сторін; 2) обрані засоби врегулювання конфлікту повинні обов’язково відповідати культурно-історичному, цивілізаційному розвитку даної етнічної спільноти (регіону, держави в цілому), враховувати обстави­ни часу ведення спору, корелювати з психічними рисами етнонаціо- нальної групи, а також її лідерів; 3) використання переговорів як за­собу урегулювання етнонаціональних конфліктів; 4) участь третьої сторони, зокрема професійних медіаторів (одна людина, найбільш популярна і шанована протилежними сторонами; група професіоналів (медіаторів), здатних об’єктивно оцінити цілі і ресурси в конфлікті обох сторін і дати професійні рекомендації з його зупинення; окрема держава і навіть міжнародні організації і союзи); 5) альтернативний метод, сутність якого у використанні нестандартного, неординарного вибору із запропонованих варіантів рішення.

6.7.