Ресурсозаощадження — один з основних напрямів інтенсифікації виробництва

Одним із головних напрямів інтенсифікації суспільного виробництва є зростання випуску продукції без відповідного збі­льшення залучених у господарський обіг усіх видів ресурсів. Перш за все це стосується сировини, матеріалів, палива.

Шляхи вирішення проблем ресурсозаощадження різноманітні. Перш за все це широке використання новітньої техніки і технології, сучасних організаційних форм, дійового економічного механізму.

До основних напрямів ресурсозаощадження належать:

• нарощування прогресивних зрушень в структурі виробницт­ва, випереджувальний ріст обробних галузей та наукомістких ви­робництв у порівнянні з паливно-сировинними галузями, підви­щення питомої ваги менш матеріале-, метало- та енергомістких виробництв;

• випереджувальне зростання виробництв ефективних видів матеріалів і устаткування в галузях економіки;

• застосування замінників металів: заміщення традиційних видів сировини, матеріалів, палива ефективнішими аналогами;

• підвищення рівня використання вторинних ресурсів, заоща­дження за цей рахунок первинної сировини і матеріалів;

• підвищення якості і надійності продукції, зниження конструк­тивної і питомої метало- і енергомісткості машин і устаткування;

• захист металів від корозії (розширене використання і засто­сування корозійностійких матеріалів, сплавів, композиційних ма­теріалів, кераміки, прогресивних технологій покриття металів та інгібіторів корозії тощо);

• підвищення в оптимальних межах потужності машин і устат­кування при одночасному зменшенні їх габаритів.

Провідне місце в реалізації політики ресурсозаощадження і зни­ження ресурсомісткості продукції належить розробленню та осво­єнню ресурсозаощадливих технологій. Ресурсозаощадливі техноло­гії створюються на базі або удосконалення існуючих шляхом заміни їх окремих елементів на прогресивніші (ресурсозаощаджуючі), або переходу до принципово нових технологічних систем.

Приклади ресурсозаощадливих технологій:

• конверторне виробництво з безперервним розлиттям сталі і регульованим прокатом;

• нові малостадійні безвідходні технології нафтохімічної і хі­мічної промисловості.

Проблема підвищення ефективності виробництва тісно пов’яза­на з проблемою заощадження матеріальних ресурсів і зниження ма­теріаломісткості виробництва (продукції). Причому ефект економії ресурсів складається не тільки з вартості заощаджених сировини, матеріалів, енергоресурсів, а також із скорочення витрат на їх транс­портування, зберігання, оброблення, видобуток сировини тощо.

Матеріаломісткість продукції визначається як відношення всі­єї сукупності поточних матеріальних витрат до обсягу продукції за певний період часу. Вона може виражатися в натуральних, вар­тісних і натурально-вартісних показниках.

Матеріаломісткість поряд з іншими показниками виступає як засіб досягнення оптимальних характеристик технологічних процесів і продукції. Зниження матеріаломісткості (режим за­ощадження матеріальних витрат) забезпечується створенням прогресивної нормативної бази витрат матеріальних ресурсів на виробництво продукції та її удосконалення на основі впрова­дження науково-технологічного прогресу.

Основні напрями зниження матеріаломісткості продукції:

• поліпшення якості сировини і матеріалів;

• впровадження маловідходних технологічних процесів;

• розширення використання вторинних ресурсів;

• скорочення витрат ресурсів при виробництві продукції, транспортуванні і зберіганні;

• підвищення якості продукції.

Ресурсозаощадження у сфері споживання металів у загально­му характеризується показником металомісткості продукції.

• підвищенням якості асортиментної структури продукції;

• вдосконаленням технологій формування і металообробки;

• покращенням конструктивного виконання і підвищенням експлуатаційних характеристик машин, устаткування, механіз­мів, виробів будіндустрії;

• ширшим застосуванням металозамінювачів і композиційних матеріалів;

• підвищенням надійності та довговічності машин і механіз­мів тощо.

Енергомісткість характеризує витрати енергії на основні і допоміжні технологічні процеси виробництва продукції. Вона чисельно дорівнює витратам енергії (палива, електро-, теплоенер- гії) на одиницю продукції.

Повна енергомісткість продукції — витрати енергії (палива) на видобуток, транспортування і переробку корисних копалин і виготовлення сировини і матеріалів з урахуванням коефіцієнта використання.

Питома енергомісткість продукції — витрати енергії (всіх ви­дів) на одиницю продукції.

Зниження енергомісткості продукції включає комплекс захо­дів щодо раціонального використання і заощадження всіх видів енергії (палива, теплоенергії, електроенергії) на всіх стадіях тех­нологічних переділів від видобутку, виробництва, транспорту­вання і виробничого споживання.

Основні напрями зниження енергомісткості:

• розроблення, освоєння і впровадження енергозаощадливих технологій у всіх сферах виробничої діяльності;

• зниження витрат енергоресурсів на всіх стадіях від видобут­ку до споживання;

• підвищення коефіцієнта корисної дії машин і механізмів;

• зниження витрат палива, енергії на одиницю потужності чи обсягу робіт;

• використання вторинних енергетичних ресурсів та паливов- місних відходів.

11.4.