Рекреаційні ресурси та специфіка їх господарського використання

Під рекреаційними ресурсами розуміють поєднання компонентів природи, соціально-економічних чинників і культу­рних цінностей, що виступають як умови задоволення рекреацій­них потреб людини.

Рекреаційні ресурси поділяються на три групи:

Природні рекреаційні ресурси (клімат, земельні і водні ресур­си, рельєф, печери, рослинний і тваринний світ, парки та заповід­ники, мальовничі пейзажі, унікальні природні об’єкти та ін.).

Культурно-історичні рекреаційні ресурси (культурні, історич­ні, археологічні, архітектурні пам’ятки, етнографічні особливості території, фольклор, центри прикладного мистецтва тощо).

Соціально-економічні рекреаційні ресурси (економіко-геогра- фічне положення, транспортна доступність території, рівень її економічного розвитку, сучасна та перспективна територіальна організація господарства, рівень обслуговування населення, струк­тура населення, трудові ресурси, особливості розселення, рівень розвитку транспортної мережі та ін.).

За виконуваними функціями рекреаційні ресурси поділяються на ресурси місцевого значення, обласного, республіканського та міжнародного.

Характерно, що для організації рекреації використовуються ті природні умови та ресурси, які не завжди можуть бути викорис­тані іншими галузями світового господарства, а саме: інсоляція, морські пляжі, природна краса, історичні пам’ятки тощо.

Площа рівнинних рекреаційних ландшафтів України стано­вить 7 млн га, гірських та передгірних ландшафтів — понад 2 млн га. Особливе місце серед ландшафтних ресурсів займають морські пляжі, загальна довжина яких становить 1160 км, або 47 % берегової смуги.

Ресурси туристсько-екскурсійної діяльності розміщені по всій території України. Концентруються вони переважно в містах і селищах з багатим історичним минулим та в межах рекреаційних ландшафтів.

В Україні найбільше значення мають рекреаційні ресурси Криму, Карпат, приморські території Одеської, Миколаївської, Донецької областей. Для кожної рекреаційної території важли­вою є її рекреаційна місткість, обумовлена природно-ресурсним потенціалом регіону. Вона розраховується за кількістю відвіду­вань на рік, добу.

Кліматичні умови України дозволяють організувати масовий літній відпочинок протягом 140—145 днів у північно-західних регіонах, 180—190 днів — у степовій зоні морського узбережжя, 220 днів — у південній частині Криму.

Для зимових видів відпочинку територія України менш сприят­лива, крім району Карпат, де кліматичні умови забезпечують пов­ноцінний відпочинок протягом 90—120 днів.

Стійкість природної системи відносно рекреаційного впливу визначається щільністю відпочивальників на ділянках рекреацій­них зон. На базі рекреаційних ресурсів України функціонують санаторії, пансіонати і будинки, бази відпочинку із загальною кі­лькістю 434, 4 тис. місць, дитячі табори — 467,7 тис. місць, уста­нови туризму — 91 тис. місць. Крім того, в приміських зонах функ­ціонує 330 установ одноденного відпочинку на 17,6 тис. місць. Рекреаційні установи України забезпечують відпочинок 17 млн чо­ловік на рік.

Нині потенціал рекреаційних ресурсів України використовуєть­ся недостатньо. З 9 млн га потенційно придатних ландшафтних ре­сурсів використовується для всіх видів відпочинку 1,7 млн га, або 18,95 %. Це забезпечує відпочинок тільки кожного п’ятого жите­ля України, який віддає перевагу відпочинкові влітку.

Рекреаційний потенціал України після аварії на Чорнобильсь­кій AEC значно зменшився.

Для успішного розвитку рекреації необхідний комплекс пев­них умов. Виходячи з того, що рекреація поєднує оздоровчі та пі­знавальні цілі, райони рекреації повинні мати сприятливі для оздоровлення людей природні умови (сприятливий клімат, різ­номанітний рельєф з мальовничими ландшафтами, наявність вод­них джерел тощо). Іншими словами, повинна бути деяка комфорт­ність природних умов. Бажано, щоб останні поєднувалися з куль­турно-історичними місцями. При цьому створюється комплекс сприятливих умов для ознайомлення рекреантів з особливостями природи, життя і побуту населення, культурно-історичними цін­ностями того чи іншого району, де відбувається курс оздоров­лення рекреанта.

У рекреаційних регіонах недопустиме розміщення екологічно небезпечних виробництв, оскільки їхні відходи позначаються на якості рекреаційних ресурсів.

З переходом України до ринкових відносин індустрія відпо­чинку на базі використання рекреаційних ресурсів має стати важ­ливою статтею доходів державного і місцевого бюджетів. Нині, за розрахунками Інституту економіки HAH України, надходжен­ня від туристського обслуговування становлять 0,9—1,1 % екс­портних доходів від зовнішньої торгівлі України.

Важливими напрямами подальшого використання рекреацій­них ресурсів країни є:

• розвиток санаторно-курортних закладів, де лікування і оздо­ровлення населення поєднується з активним відпочинком, віднов­люванням фізичних і духовних сил людей;

• зміцнення матеріально-технічної бази туризму і відпочинку за рахунок як збільшення кількості місць у рекреаційних закла­дах, так і якісного оновлення діючих установ відпочинку з метою підвищення комфорту проживання та розширення сфери обслу­говування;

• створення кількох вільних рекреаційних економічних зон із широким залученням коштів і технологій зарубіжних країн як експериментальних лабораторій для поетапного входження рек­реаційного потенціалу України до світового ринку туристських послуг;

• розширення в Україні мережі національних природних парків та ландшафтних регіональних парків, що забезпечить раціональне й екологічно безпечне використання рекреаційних ресурсів.

Рекреаційні ресурси світу

Нині багаті рекреаційні ресурси світу використовують­ся поки що недостатньо. Проблема ускладнюється тим, що най­більший рекреаційний попит має місце саме в густонаселених урбанізованих районах, особливо навколо найбільших міських агломерацій. Загальновідомо, що в цих районах територія досить інтенсивно експлуатується іншими галузями господарства й ви­користання її з оздоровчою метою дуже ускладнюється. Тому так важлива порівняльна оцінка економіко-екологічної ефективності використання територіальних природних комплексів різними га­лузями світового господарства. Рекреаційні ресурси світу у роз­різі регіонів характеризуються так:

Європа. Завдяки сприятливим рекреаційним ресурсам Європа стала провідним регіоном світу в галузі санаторно-курортного лі­кування, відпочинку та туризму.

На розвиток рекреаційного господарства країн Європи пози­тивно впливають такі економіко-географічні чинники:

1) вигідне економіко-географічне положення (близьке розта­шування однієї європейської країни до іншої, а також до Азіатсь­кого континенту);

2) високий рівень розвитку більшості країн Європи та порівняно високий середній рівень життя у більшості європейських країн;

3) густа мережа шляхів сполучення на території Європи та її зручні транспортні зв’язки з іншими регіонами світу; наявність великої кількості транспортних засобів та відносно низька вар­тість проїзду з однієї країни до іншої, відсутність прикордонних та митних обмежень;

4) розвинута рекреаційна структура, насамперед високий рі­вень розвитку фонду розміщення рекреантів та значний досвід організації рекреації майже в усіх країнах Європи;

5) висока доцільно-економічна ефективність рекреаційного господарства.

Європа виділяється цілим комплексом сприятливих різнома­нітних рекреаційних ресурсів. Тут зосереджені цілющі мінераль­ні води, прекрасні пляжі, гірські території для організації зимово-

го спорту, туризму, альпінізму. Переважна частина цього регіону має сприятливі кліматичні умови для відпочинку та санаторно- курортного лікування.

Територія Європи насичена цінними у пізнавальному сенсі іс­торичними та архітектурними пам’ятками. На відносно невеликій території регіону спостерігається велика строкатість національ­ного складу населення. Мільйони жителів Північної та Центра­льної Європи, а також численних рекреантів з інших регіонів планети приваблює сонячне узбережжя Середземного моря. Над­звичайно сприятливі природні рекреаційні ресурси Середземно­мор’я вдало доповнюються його вигідним економіко-географіч- ним положенням, зручними шляхами сполучення, численними археологічними, історичними та архітектурними пам’ятками.

Північна Америка. До цього рекреаційного регіону належать дві країни — США та Канада. Розвитку рекреації тут сприяють природні та соціально-економічні чинники, зокрема вигідне еко- номіко-географічне положення. Територія омивається трьома океанами (Атлантичним, Тихим та Північним Льодовитим) і зна­ходиться на перетині важливих морських комунікацій і повітря­них трас. Регіон має потужний природний і соціально-економіч­ний потенціали, людські ресурси, високий рівень економічного розвитку та інфраструктури, включаючи всі види транспортних комунікацій і велике насичення транспортними засобами.

Латинська Америка. Цей регіон охоплює всі країни латинської Америки на південь від США. На міжнародному рекреаційному ри­нку він займає скромне місце, незважаючи на швидке зростання ту­ризму і відпочинку у Мексиці та країнах Карибського моря.

Це пояснюється насамперед такими причинами:

1) віддаленістю регіону від інших густонаселених регіонів, де формуються значні рекреаційні потоки (Європа, Азія);

2) слабким розвитком транспортних комунікацій і низьким рів­нем насичення транспортними засобами;

3) недостатнім розвитком у більшості країн Латинської Аме­рики рекреаційної інфраструктури;

4) низьким економічним рівнем розвитку більшості країн регі­ону та важким матеріальним становищем їх населення;

5) відсутністю у багатьох латиноамериканських країнах полі­тичної стабільності.

Азія. За останні роки цей регіон відзначається швидким розвит­ком рекреаційного комплексу.

У перспективі подальшому розвитку рекреації в Азії сприяти­муть такі чинники:

1) сусідство з великим рекреаційним ринком Європи;

2) наймісткіша серед інших територія світу;

3) територія омивається трьома океанами, багатьма морями та затоками, де проходять важливі морські комунікації;

4) надзвичайно різноманітні та багаті природні та культурно- історичні рекреаційні ресурси;

5) розміщення у межах території регіону важливих центрів па­ломництва;

6) надзвичайно велика етнічна строкатість населення Азії.

У той же час Азія має і деякі негативні для розвитку рекреації чинники. Це, по-перше, несприятливі природні рекреаційні умови для організації масового відпочинку на величезній її території (пус­телі, високогірні області, важкодоступні райони з джунглями та за­болоченими ділянками тощо); по-друге, невисокий рівень економіч­ного розвитку більшості країн та їх непідготовленість до прийому рекреантів; слабкий розвиток транспортних комунікацій та нестабі­льне внутрішньополітичне становище в багатьох азіатських країнах.

У майбутньому Азія зможе успішно розвивати рекреаційну галузь, коли в цьому регіоні підвищиться матеріальний добробут і культурний рівень життя її численного населення. А це можли­во лише за умови міцного миру в даному регіоні.

Африка. На сьогодні Африка перетворюється на важливий рекреаційний регіон світу.

Найсприятливішими чинниками розвитку рекреації є близь­кість її до експортних ринків — Європи та Азії і наявність цінних в оздоровчому та пізнавальному відношенні ресурсів.

До країн Африки потенційних рекреантів приваблюють: теп­лий клімат і щедрість сонця впродовж всього року; чудові пляжі, що простягаються на багато кілометрів; екзотична флора та фау­на, що збереглися в заповідниках і національних парках; унікаль­ні історичні та культурні пам’ятки.

Багато африканських заповідників і національних парків ма­ють світову славу, їх щорічно відвідують сотні тисяч туристів з усіх кінців планети. Загальна площа територій, що охороняються, досягає 1 млн км², що становить 1/30 її території.

Ускладнюють розвиток рекреації такі несприятливі чинники, як:

1) слабо розвинена рекреаційна інфраструктура (транспортні комунікації, засоби транспорту, об’єкти розміщення рекреантів);

2) несприятливі природні явища в деяких районах Африки (не­стерпна спека, суховії або, навпаки, випадання надмірних опадів);

3) низький економічний рівень та недостатня стабільність внутрішнього становища у більшості африканських країн.

Проте Африка перспективна для розвитку рекреаційної сфери в майбутньому. З поліпшенням економічного становища, зростан­ням їх політичної незалежності та культури населення можливості для розвитку відпочинку, оздоровлення та туризму будуть зроста­ти. Завдяки своєму географічному положенню Африка має великі можливості для розвитку рекреації впродовж всього року. Це буде сприяти вирішенню проблеми сезонності рекреаційної діяльності, особливо в Європі та Північній Америці.

Австралія та Океанія. Цей регіон приваблює рекреантів сприятливими природними ресурсами для відпочинку біля моря і в горах, унікальністю та екзотичністю природи. Сприяє цьому також досить розвинене рекреаційне господарство, добре налаш­тований сервіс.

Дуже привабливі такі рекреаційні ресурси Австралії та Океа­нії, як чудові морські пляжі. Організація катання на яхтах і вод­них лижах, підводного полювання робить відпочинок ще більш привабливим. В Австралійських Альпах розміщено гірськокліма­тичні курорти та добре обладнані центри зимових видів спорту.

Найбільше число туристів відвідують Австралію та Океанію в зимові місяці, що є для Європи та Північної Америки періодом спаду рекреаційної активності. Це, по-перше, сприяє пом’якшен­ню сезонних коливань у відпочинку і, по-друге, відкриває перед Австралією та Океанією широкі можливості для подальшого роз­витку рекреаційної галузі.

Розвиток рекреації та проблеми охорони рекреаційних ресурсів

В умовах масового стихійного відпочинку та оздоров­лення населення відбувається так звана рекреаційна дигресія (пе­ревантаження природного комплексу внаслідок надмірного впли­ву на нього відпочивальників).

При територіальній організації та плануванні рекреаційного господарства необхідно обов’язково враховувати стійкість при­родно-територіального комплексу до рекреаційного навантажен­ня. Необхідно планувати та прогнозувати максимальну чисель­ність рекреантів у межах певного природно-територіального ком­плексу з тим, щоб перевантаження не завдало йому шкоди і він не втратив комфортності наступних періодів.

Проблеми навантаження на природно-територіальні комплек­си та їх стійкості набувають особливої гостроти в районах масо­вих рекреаційних потоків (Середземномор’я, Кавказу, Криму, Карпат та ін.).

Під стійкістю природно-територіальних комплексів до рекре­аційних навантажень розуміють здатність зберігати впродовж тривалого часу рівновагу природних компонентів.

Швидкий розвиток рекреації, зростання туристичних потоків викликає потребу посиленої уваги до охорони природи та пошу­ку нових територіальних форм організації рекреаційної діяльнос­ті. Останнім часом у зв’язку зі зростанням потреб у рекреаційних територіях в нашій країні все більша увага приділяється приро­доохоронним заходам.

У здійсненні заходів щодо охорони природи особливе значен­ня надається збереженню та охороні природного середовища приміських зон туризму та відпочинку. Охороні підлягають на­самперед об’єкти природи та цінні в культурному, лікувально- оздоровчому та естетичному відношеннях місця.

Велике значення при визначенні оптимальних рівнів рекреа­ційного навантаження має науково обґрунтований розподіл по території рекреаційних потоків. Передбачається прокладання до­ріг і туристських стежок до цікавих місць, що найчастіше відві­дуються туристами, продумане розміщення місць для привалів, автостоянок, бівуаків тощо. Ці та інші заходи сприятимуть охо­роні природи від небажаних наслідків і погіршення її рекреацій­них якостей.

Викликають занепокоєння спроби перепрофілювати рекреа­ційне господарство країни з лікувального, оздоровчого, санатор­но-курортного напряму, який є одним з пріоритетів вітчизняної рекреації, на розважально-ігровий, в якому замість екологічного і соціального критеріїв пануватиме критерій зиску. Безумовно, по­ряд з лікувальними, оздоровчими заходами необхідно розвивати усі інші види рекреації, особливо туризм, але не ціною витіснен­ня санаторно-курортного господарства.

Актуальним є питання створення в Україні природних парків як особливої форми заповідних територій. Рекреаційне функціо­нування їх спрямоване на оздоровлення людей, тобто надання людям найсприятливіших умов для відпочинку і туризму серед природи, що охороняється. Життя показало, що організація при­родних парків — це одна з раціональних форм охорони довкілля.

Природний парк являє собою або унікальне явище природи, або територію з привабливими та найбільш характерними риса­ми того району, в якому він розташований. Із господарського використання території природних парків виключаються. Вони широко використовуються для розвитку масової рекреації, у їх межах створюється відповідна матеріальна база та транспортна мережа для обслуговування рекреантів. Із зростанням рекреації природні парки стали популярними місцями відпочинку та ту­ризму.

У зв’язку з необхідністю раціонального використання та охо­рони природи в районах масового відпочинку України створення природних парків є першочерговим завданням. До найпопуляр- ніших серед українських та іноземних рекреантів належать такі діючі парки: Карпатський, Вижницький, Синевірський, Шацький та ін.

На території природних парків забороняється діяльність, що тягне за собою зміну історично сформованого природного ланд­шафту, зниження або знищення екологічних, естетичних і рекре­аційних якостей, порушення режиму утримання пам’яток історії і культури.

4.7.