ЕКОЛОГІЯ І її ПРИКЛАДНІ ГАЛУЗІ

“Екологія як така, — зазначає М.Ф.Реймерс, — це лише фундаменталь­на основа для природоохоронного і середовищеохоронного знання, ос­нова невід’ємна і надзвичайно необхідна. Все інше — прикладні її сфе­ри.

Розглядаючи екологію (біоекологію) як фундаментальну галузь знань, М.Ф. Реймерс розподіляє її на дві гілки: ендоекологію (генетич­ну, молекулярну, морфологічну, фізіологічну) та екзоекологію (аутеко- логію, демекологію, екологію малих груп), популяційну екологію, екологію виду, синекологію (екологію угруповань), біоценологію (екологію біоценозів), біогеоценологію (вчення про екосистеми різних ієрархічних рівнів організації), біосферологію (вчення про біосферу) та екосферологію (глобальну екологію).

Бажання вдосконалити класифікації розгалужень екологічної науки не завжди досягає мети. Думається, що не вдалося це повного мірою і М.Ф.Реймерсу, враховуючи громіздкість його класифікації. Важливо, щоб ці класифікації були однотипними, без чого важко організувати не лише наукові дослідження, але й побудувати навчальні програми. Тому в вивченому нами курсі, викладеному у попередніх розділах, деякі названі М.Ф.Реймерсом підрозділи укрупнено і екологія поділяється на ау токологію, демекологію (популяційну екологію), синекологію (біоце­нологію), біогеоценологію та біосферологію. Назви перших трьох підрозділів збігаються із більшістю класифікацій, поданих у зарубіжних (в основному західних) підручниках. Біогеоценологія і біосферологія — розділи, виділені головним чином у вітчизняних джерелах, що значною мірою пояснюється результатами багаторічних досліджень чи публікаціями науковців.

Сьогодні біоекологія займається вивченням екології систематичних груп: рослин, тварин, мохів, лишайників, грибів і мікроорганізмів, їх еволюційним розвитком (еволюційна екологія). Особливо слід виділи­ти екологію людини — людини як біологічної істоти. Вивченням її соціальної суті займається соціоекологія, тісно пов’язана з екологією культури, екологією духу, етноекологією.

Рис. 8.1. Структура сучасної екології.

ПРИКЛАДНА ЕКОЛОГІЯ

Крупні надбіогеоценотичні системи вивчає геоекологія, або екологія ландшафтів. Існує і екологічна географія — вчення про географічне розміщення екосистем. Розвивається зовнішня галузь знань — космічна екологія, яка досліджує та створює замкнуті системи життєзабезпечен­ня космічних кораблів.

Успішно розвиваються прикладні галузі екології: мисливська, сіль­ськогосподарська, промислова, будівельна, інженерна, міська (урбо- екологія). Спостерігається тенденція виділити окремо екологію свійських тварин і рослин, а також тварин, що живуть у неволі. Прикладна екологія включає й еколого-економічні науки. Вінцем галузевих екологій є тео­ретична, або математична екологія, яка намагається математизувати вив­чення станів, процесів і зв’язків у біосфері, створити математичні моделі минулих, сьогочасних і майбутніх екосистем.

Екологам, як науковцям, так і практикам, доведеться найближчим часом вирішувати досить широке коло проблем. Розглянемо їх у баченні М.Ф.Реймерса, викладеному у його останній монографічній роботі (1994):

зміна клімату (геофізики Землі), зумовлена посиленням теплового ефекту, викидами метану та інших низькоконцентрованих газів (малих газових домішок), аерозолів, легких радіоактивних газів, зменшенням концентрації озону в тропосфері та стратосфері;

засмічення та інші забруднення космічного простору;

загальне ослаблення стратосферного екрану, утворення великої озо­нової “діри” над Антарктидою, малих “дір” над іншими регіонами пла­нети;

забруднення атмосфери кислотними опадами, які утворюються з дуже отруйних і згубно діючих речовин внаслідок вторинних хімічних реакцій, в тому числі фотохімічних (в цьому одна з причин руйнування озонового шару, на який впливають фреони, водні пари, речовини типу NO_χ, малі газові домішки);

забруднення океану, захоронения в ньому (дампінг) отруйних і радіоактивних речовин, насичення його вуглекислим газом із атмосфе­ри, надходження антропогенних нафтопродуктів, деяких забруднюючих речовин, особливо важких металів і складних органічних сполук, підкислення мілководдя за рахунок забруднень SOx і NOx атмосфери, розрив нормальних екологічних зв’язків між океаном і водами суші внаслідок будівництва дамб на ріках;

виснаження і забруднення поверхневих вод суші, континентальних водоймищ і водотоків, підземних вод; порушення балансу між поверх­невими і підземними водами;

радіоактивне забруднення локальних ділянок і деяких регіонів, мож­ливо, у зв’язку із поточною експлуатацією атомного обладнання, Чорно­бильською аварією та випробовуванням атомної зброї;

зміна геохімії окремих регіонів планети внаслідок, наприклад, переміщення важких металів, і концентрація їх на поверхні землі в умо­вах нормальної дисперсності в літосфері;

накопичення на поверхні суші отруйних і радіоактивних речовин, побутового сміття і промислових відходів, особлиїво тих, які практично не розкладаються і дуже стійкі, типу поліетиленових виробів, інших пластмас і т.п.; виникнення вторинних хімічних {реакцій у всіх середо­вищах із утворенням токсичних речовин;

порушення глобальної та регіональної екологічної рівноваги, співвідношення екологічних компонентів, у тому чшслі зсув екологічного балансу між океаном, його прибережними водами і впадаючими в нього водотоками;

опустелювання планети у нових регіонах, розпнирення вже існуючих пустель, поглиблення самого процесу опустелюва ння;

скорочення площі тропічних і північних лісів, яке веде до дисбалан­су кисню і посилення процесу зникнення видів тіварин і рослин;

звільнення й утворення в ході описаних вище процесів нових екологічних ніш і заповнення їх небажаними організмами - шкідниками, паразитами, збудниками нових захворювань росліин і тварин, включаю­чи людину;

абсолютне перенаселення Землі і відносно надмірне демографічне ущільнення в окремих її регіонах;

погіршення середовища життя у міській і сільській місцевостях.

Усі ці проблеми, які виникли головним чином внаслідок антропо­генної діяльності, вимагають свого вирішення. Од.нак, як зазначає М.Ф. Реймерс, “ноосфера може виникнути лише b∙ середині людського суспільства”.

8.2.