НООСФЕРА Й УПРАВЛІННЯ БІОСФЕРОЮ
Від полемічних лекцій В.І.Вернадського в Сорбонні до останньої прижиттєвої статті, яка вийшла у 1944 р. під назвою “Декілька слів про ноосферу”, минуло 20 років. Сьогодні нелегко встановити шлях до того інтелектуального та духовного поступу, який надихнув його на такі слова: “Людство, взяте в цілому, стає могутньою геологічною силою.
І перед ним, перед його думкою і працею, постає питання про перебудову біосфери в інтересах вільнодумного людства як єдиного цілого”. Зауважимо, що ці слова були сказані в розпал найстрахітливішої в усій історії людства війни. І лише людина, яка сягнула високого усвідомлення непохитної Істини, могла не розчаруватися, не розгубитися, не впасти у відчай, а вимовити ці оптимістичні, побудовані на глибоких наукових узагальненнях, обнадійливі для усього людства слова.Сучасний стан біосфери В.І.Вернадський назвав ноосферою, перейнявши цей термін у французьких вчених Е.Леруа і П.Тайяра де Шардена. Перейняв фактично у слухачів свого сорбоннського курсу з геохімії, які, розвиваючи його ідеї, розробили ідеалістичну теорію ноосфери, а також “теосфери” (грецьк. “тео” — бог).
В.І.Вернадський, як вчений-матеріаліст, визначив місце людини у біосфері трьома положеннями:
1. Людина, як вона спостерігається в природі, як і всі живі організми, як і вся жива речовина, є певна функція біосфери, в певному її просторі — часі.
2. Людина у всіх її проявах становить певну закономірну частину будови біосфери.
3. “Вибух" наукової думки в XX ст. підготовлений усім минулим біосфери і має глибинні корені. Цивілізація “культурного людства” — оскільки воно є формою організації нової геологічної сили, створеної у біосфері, — не може перериватися і знищитися, оскільки це велике при-
ти люди будуть не природою, а передусім собою (підкреслення М.Ф.Реймерса). І в цьому суть закону ноосфери”.
Практично цих висновків дійшов у свій час і Ю.Одум (1971), аналізуючи Т.Мальтуса, який не міг у 1718 р.
(рік видання його знаменитого “Досвіду про принципи народонаселення”) навіть подумати, що факторами, обмежуючими зростання кількості людей на Землі, будуть не лише війни й епідемії, а надвиробництво енергії і пов’язане з ним забруднення середовища. Сюди додається ще й щільність населення (а вона значною мірою пов’язана із міським способом життя), яка позитивно корелює із ростом народонаселення.Сьогодні називати біосферу ноосферою, здається, завчасно, оскільки в цілому в ній робиться більше “нерозумного”, ніж “розумного”. Але й чекати на щось краще не дає той же людський розум. Появляються різноманітні моделі біосферних явищ, процесів, систем (рис.7.33, 7.34, 7.35,
Рис. 7.33. Модель зимових кормових ланцюгів у Салікориійських маршах (район затоки Сан-Франциско).
Рис. 7. 34. Модель, яка демонструє потік енергії і кругообіг поживних речовин, взятих окремо і разом.
Рис. 7. 35. Узагальнена схема системи з механізмами накопичення енергії.
Рис. 7.38. Модель керованої міської екосистеми.
НООСФЕРА Й УПРАВЛІННЯ БІОСФЕРОЮ 455
7.36). Варто зупинитися хоча б на моделях майбутнього росту народонаселення, описаних Ю.Одумом, які він об’єднує у два основних “варіанти вибору” (рис. 7.37). У попередніх розділах описані моделі біогеоценозів, геохімічних кругообігів тощо. На рис.7.38 зображено модель ноосферного управління міською екосистемою, яка складається з декількох блоків, передусім еталонного (якісне міське середовище, параметри якого нам відомі), реально існуючого (зафіксовані існуючими засобами кількісні показники), регулюючого, який тісно пов’язаний з управляючим, і які “підганяють” показники реального середовища до еталонного.
За цією схемою, по суті, побудовані всі моделі регульованих екосистем (агрофітоценозів, садів, зрошуваних земель, культурних пасовищ тощо).Діалектична взаємодія суспільства і біосфери в ході історичного прогресу людства поступово перетворюється на управління спочатку окремими елементами біосфери, потім її частинами і, нарешті, всією біосферою у планетарному масштабі. До практичного розв’язання останнього завдання людству ще далеко, але в теоретичному плані воно актуальне вже тепер. Однак без знання законів функціонування і розвитку екосистем неможливий перехід від стихійного впливу людини на біосферу до свідомого управління нею.
Ж.Б.Ламарк (1741-1829), немовби прослідковуючи перші наслідки промислової революції, яка тоді лише набирала розгону, писав у 1820 р.: “Можна, напевно, сказати, що призначення людини немовби полягає в тому, щоб знищити свій рід, попередньо зробивши земну кулю непридатною до життя”. М.Ф.Реймерс вважає час написання цієї праці початком промислової революції, яка, на його думку, тривала приблизно 140 років (1820-1960 рр). Як наслідок, звертає увагу автор, в Ламарка виникло загальне уявлення про біосферу, чіткіше сформульоване Е.Зюс- сом і кінцево оформлене в працях В.І.Вернадського в першій половині XX ст. Теоретична думка, як бачимо, націлена не на руйнування, а на збереження середовища життя людини, яка, як розумна істота, як вид Homo sapiens — навряд чи погодиться піти на самознищення.
Тому наш час планетарних потрясінь є й часом становлення екологічної самосвідомості людини. М.К.Pepix (1874-1947), який вмів відчувати природу планети усім своїм єством, писав, що, на жаль, міркування ощадливого ставлення до природи не можна ні нав’язати, ні прищепити силою; лише само по собі воно може ввійти в ужиток кожного і стати непомітним, але надмірним стимулом творчості. В цих словах закладена величезна сила творення розумної біосфери — ноосфери. І про це мають дбати як послідовники матеріаліста В.І.Вернадського, так і послідовники ідеаліста П.Тайяра де Шардена.