Континентальний центр

Чехія і Угорщина — дві з трьох країн цього суб­регіону — є наріжними каменями нової Східної

Калінінґрад: Росія но Балтиці

29

Російський ексклав Калінінґрад вклинився між Лит­вою і Польщею, маючи вихід до Балтійського моря через свій великий морський порт (рис.

Росіяни замінили виселених німців, і сьогодні на­селення Калінінґрада наближається до 1 млн осіб, 90 % яких є росіянами. У радянській політичній сис­темі Калінінґрад мав статус області (див. розділ 3), він був частиною Російської Федерації і залишається там донині.

Сьогодні у Калінінґраді панує непевність. Неза­лежність не ставиться на порядок денний, але це мо­же змінитися. Незважаючи на майже тотальне зни­щення семисотлітньої німецької спадщини, минуле все ще відчувається: знаменитий філософ Іммануїл Кант (1724—1804) тут жив і працював, тут він і похований у німецькому кафедральному соборі, що й досі в руїнах. Навіть німецька назва міста (Кенігсберг) з'яв­ляється тут і там у рекламі (зокрема, для німецьких туристів).

Пострадянські роки Калінінґрада були важкими. Наприклад, поширювалися чутки, що в ексклов по­вернуться етнічні німці з Центральної Азії, що російський президент запропонував його на викуп Німеччині. Місцеві жителі сподівалися створити зону вільної торгівлі, уявляючи Калінінґрад майбутнім Гон­конгом на Балтиці. Зростаючий націоналізм і міліта­ризм у Росії поклав край усім цим прагненням. У 2001 р. Колініґрад повернувся до своєї старої ролі важливої військової бази країни з небагатьма порта­ми у теплих водах, військово-морського бастіону у Східній Європі, де західні військові альянси, головно НАТО, тепер упроваджуються.

Європи: вони є членами НАТО і перебувають у процесі визнання членства в Європейському Со­юзі.

Чехія є західною частиною колишньої держави Чехословаччини. У 1993 р. чехи і словаки виріши­ли мирно поділити свою країну по домінуючих етнічних лініях (так зване оксамитове розлучення). Чехам дісталася краща частина; Словаччина ж у цьому субрегіоні поки що є найбіднішою країною.

Серцевина Чехії — це Богемія — гірський замкнутий ареал, що містить історичну столицю Прагу. Ця провінція завжди була багатонаціональ­ною і прозахідною у своєму розташуванні, вигляді, розвитку і зв'язках. Прага лежить у басейні річки Ельба — традиційному виході Богемії через Німеч­чину до Північного моря. Це класичне провідне місто, його культурний ландшафт відданий чесь­ким традиціям; але воно також є промисловим центром. У навколишніх горах багато долин з містечками, які спеціалізуються, за швейцарським стилем, на виробництві високоякісної продукції. У Східній Європі чехи завжди були лідерами у тех­нології та інжинірингу; навіть у комуністичні часи їхня продукція знаходила ринок в іноземних країнах.

Як видно з рисунка 1-23, Чехія має східну провінцію під назвою Моравія, пов’язану з поль­ською Сілезією Моравськими воротами — улого­виною між горами Судетами та Карпатами. Ця прогалина створює прохід між Дунайською низо­виною на півдні та Північноєвропейською рівни­ною. За комуністичних часів Моравія стала важли­вою індустріальною зоною з центрами в Остраві і Брно, але сьогодні багато з цих неефективних га­лузей з державною підтримкою відсталі та некон­курентоспроможні. Відродження економіки Мо­равії є головним викликом для чеського уряду. Наприкінці 1990-х років економічне зростання уповільнилося, ускладнене проблемами праці та повенями 1997 р., найважчими в усьому столітті.

У Чехії (населення 10,3 млн осіб) важливою етнічною проблемою є кілька сотень тисяч циган, або рома, які історично були жертвами диск­римінації. Зі свого боку, Словаччина також має значну етнічну меншину: близько 11 % із 5,4 млн її мешканців є угорцями, які переважно зосереджу­ються у південній частині вздовж Дунаю (рис. 1-24).

Словаччина вирішила відокремитися від Чехії не лише на етнічному і культурному ґрунті, а й на економічній основі. Словаки не поділяли чеських прагнень проводити швидкі економічні реформи. При поділі активів словаки отримали третину ба­гатств. Братислава, регіональний центр Словаччи­ни, стала національною столицею.

Словаччина завжди була менш розвиненою, здебільшого сільською частиною колишньої Чехо­словаччини; вона більше кооперувалася з радянсь­кою авторитарною системою і мала тісніші зв'язки з радянською економікою, ніж Богемія. У тепе­рішній незалежній Словаччині (населення 5,4 млн

осіб) залишки авторитаризму комуністичного зраз­ка, корупція і неефективне управління залишають­ся характерними рисами державної діяльності.

На південь від Словаччини, посередині басейну річки Дунай, лежить Угорщина, що межує з Австрією на заході та Румунією на сході. Угорщина є нацією- державою лише з менш ніж 10 млн людей, але угорці також живуть у Словаччині, Румунії, Словенії, Хорватії, Сербії та Чорногорії від тих часів, коли Угорщина правила цим регіоном (рис. 1-24). Час від часу угорська держава виявляє підтримку цим етніч­ним групам у сусідніх державах, і вони, зі свого боку, сподіваються на визнання своєю батьківщиною.

Коли нація виявляє транскордонний інтерес до своїх етнічних груп, така практика називається ірредентизмом. Цей термін відображав подібну си- ЗО туаиію стосовно Італії та Австрії у XIX ст. Італія хотіла інкорпорувати італомовну територію у сусідній Австрії, називаючи її «Italia Irredenta» («Італія необ’єднана»). Сьогодні численні етнічні меншини знаходяться по різні боки кордонів в усіх частинах світу. Тому ірредентизм є глобаль­ним географічним феноменом.

Найбільша ріка Східної Європи, Дунай, про­тікає у багатьох країнах регіону, але слугує більше розділяючим, ніж об’єднуючим чинником.

Перехід Угорщини до демократії та ринкової економіки був важким, але політична стабільність і демократичне передання влади (у 1994 р. за ко­лишніх комуністів проголосувала більшість, і вони повернулися до влади під соціалістичним прапо­ром!) дали Угорщині змогу розв’язати її еко­номічні проблеми. Будучи світовим експортером бокситів (для виробництва алюмінію). Угорщина має поклади вугілля, які частково використовують для виробництва електрики, родовища нафти і природного газу на сході Середньодунайської ни­зовини, а також уранової руди для атомних станцій. Низка інших корисних копалин тягнеться від марганцю до міді. Але майбутнє Угорщини по­лягає у досвіді її добре освіченої робочої сили. Старі державні підприємства далі виробляють залізо і сталь (з руди, імпортованої на баржах по Дунаю), але тисячі менших компаній тепер екс­портують дороге обладнання — від мікрохвильо­вих печей до телевізорів. У 2001 р. перспективи Угорщини щодо вступу до ЄС були обнадійливи­ми.