§ 2. Види аргументації

В залежності від способу аргументації (способу об­грунтування тези, визначення її істинності, або в залеж­ності від спрямованості міркування) виділяють пряму і непряму аргументацію.

У випадку прямої аргументації міркування прямує від аргументів до тези. Теза виводиться безпосередньо із дея­ких аргументів (і згідно із правилами логіки у випадку демонстративних аргументацій).

Пряма аргументація/доведення тези передбачає два етапи:

1) підготовчий етап: пошук тверджень (можливо та­ких, істинність яких вже встановлена), що можуть слугу­вати переконливими аргументами для тези, яку доводять. На цьому етапі необхідно визначитись (і не складає певну проблему), які із наявних істинних аргументів (наприклад, законів наук, визначень понять, тверджень про засвідчені факти) є достатніми для обгрунтування тези;

2) встановлення логічного зв’язку між знайденими аргументами і тезою. Якшо доводжувана теза необхідно слідує із деяких істинних аргументів (тобто, ЯКЩО між знайденими істинними аргументами і тезою існує відношення логічного слідування), то доводжувана теза буде істинною.

Ілюстраціє! прямого доведення можуть слугувати до­ведення деяких теорем геометрії. Наприклад, необхідно довести тезу, шо сума кутів чотирикутника дорівнює 360°. Для цього відшукуємо відповідні необхідні аргументи. Діагональ прямокутника поділяє його на два трикутники. Тоді сума кутів прямокутника дорівнюватиме сумі кутів двох трикутників. Відомо, що сума кутів трикутника ста­новить 180°. Із наведених аргументів слідує, що сума кутів чотирикутника дорівнює 360°.

Безумовно, спосіб прямої аргументації’ (безпосереднє виведення тези із деяких аргументів) широко застосо­вується також і в гуманітарних науках, так само як і в си­туаціях повсякденного життя. Але вимоги до прямої ар­гументації тут не такі жорсткі. Часто можуть використо­вуватись такі твердження-аргументи, істинність яких не встановлена, не доведена, гіпотетична.

Розглянемо таке міркування: “Деякий час в архео­логічній науці панувала думка, шо поселення трипільців розташовувались виключно на високих плато. Це по­в’язувалось з гіпотезою про вологий клімат України, з твердженням про високий рівень води в Дніпрі й його допливах, з припущенням, шо дрібні струмки наших часів за часів трипілля були великими ріками”⁶'. Позаяк теза щодо виключного розташування поселень трипільців на високих плато обгрунтовується гіпотетичними, імовір­ними твердженнями-аргументами, то цілком природно виникають сумніви щодо її істинності.

Прикладом прямої аргументації через посилання на очевидний факт може бути використання Галілеєм явища морських припливів і відпливів для обгрунтування істин­ності твердження-тези щодо обертання Землі. Оскільки факт припливів і відпливів був і є абсолютно достовірним і очевидним для кожної людини, саме він розглядався інквізицією як найбільш небезпечний з огляду на свою величезну переконливу силу.

У непрямій аргументації (на відміну від прямої) на­магаються обгрунтувати істинність тези шляхом доведен­ня хибності її заперечення (антитези). Тоді, на підставі закону виключеного третього, хибність антитези дає змогу говорити про істинність доводжуваної тези.

Серед непрямих аргументацій виділяють апагогічну і розділову аргументацію.

Хід міркування в апагогічній аргументації⁷' такий: для обгрунтування деякої тези T спочатку формулюють її ан­титезу ~ T і припускають істинність цієї антитези. Потім із сформульованої антитези виводять суперечність (тобто, кон’юнкцію деякого твердження і його заперечення, на­приклад, А л~А). Наявність виведеної з антитези супереч­ності засвідчує, шо передбачувана істинною антитеза на­справді виявилась хибною.^S) На підставі закону виключе­ного третього (або на підставі закону подвійного запере­чення) із встановленої хибності антитези -T випливає висновок щодо істинності тези T (зазначимо, що за наяв­ності дедуктивного виводу теза є повністю обгрунтова­ною; якщо ж наявний індуктивний вивід — теза є обгрун­тованою, принаймні, частково).

Приведення до абсурду можна здійснювати не тільки шляхом виведення із деякого твердження X якогось іншого твердження Y і його заперечення -Y. Можливе також виведення із деякого твердження X тотожності дея­кого іншого твердження Y і його заперечення - У, або ви­ведення з деякого твердження X наслідків, які суперечать фактам, деякому дійсно існуючому стану справ.

Наведемо такий приклад. В свій час існувала пробле­ма пояснення факту “старий місяць в обіймах молодого”. Мають на увазі факт, коли під час молодого місяця разом з яскравим світлом молодика (серпа) існує тьмяне світло, що відтінює решту місячної поверхні. Постало питання щодо походження цього тьмяного світла. Галілей дійшов вірного висновку: в дійсності, тьмяне світло — це світло, що відбивається від поверхні Землі. Згідно ж з теорією, проти якої виступав Галілей, бліде, тьмяне світло випро­мінюється самим місяцем, воно начеб-то є природнім, внутрішнім світлом самого місяця. Захист своєї тези Галілей здійснював, зокрема, шляхом її непрямого дове­дення. Галілей звернувся до розгляду тези конкуруючої теорії. Він акцентував увагу на тому, шо якби тьмяне світло дійсно було б світлом самого місяця (або світлом, спричиненим зірками), тоді місяць мусив би зберігати це світло під час сонячних затемнень. Дійсно, під час соняч­них затемнень, якшо б справедливою була точка зору що­до “внутрішнього” походження тьмяного світла місяця, не світло можна було б спостерігати особливо чітко на фоні незвично темного неба. В дійсності — це не так. Та­ким чином Галілей вивів із тези, шо суперечила його по­ясненням, положення, яке суперечило очевидному факту і тим самим значно посилив вагомість свого власного по­яснення.

Апагогічний вид непрямої аргументації широко роз­повсюджений як в ситуаціях повсякденного життя, так і у спеціальних наукових дослідженнях, зокрема, в логіці.

Зазначимо, шо непряму аргументацію можна здій­снювати, спираючись і на закон контрапозиції: замість того, шоб аргументувати за схемою “якшо А, то В”, ми

Роздітову непряму аргументацію спочатку проітюструємо на прикладі. Звернемось до діалогу Шер­лока Холмса і доктора Ватсона із оповідання Конан Дой­ла “Знак чотирьох”:

— Але як же він увійшов сюди? — повторив я.

— Двері були зачинені, вікно — на засуві. Хіба ж че­рез комінок?

— Грати не пустять, — одмовив Холмс. — Я вже ду­мав про це.

— То як же тоді? — настоював я.

— А ви все ж таки не слухаєте моїх порад, — похитав він головою. — Скільки разів казав я вам, що після того, як ви вилучите всі неможливі припущення, те, що ли­шається, нехай воно й здається неймовірним, мусить бути правда. Ми знаємо, шо він не міг пройти ні через двері,

Основи теорії аргументації_________________________ 2 LS

ні через вікно, ані через комінок. Ми знаємо також, шо він не міг заховатись і в кімнаті, бо тут немає догідного місця для цього. Отже...

— Він уліз через дах! — скрикнув я.

— Звичайно, шо через дах. Він мусив би улізти через дах?’

Якшо всі можливі припущення виразити через відповідні твердження: “Пройшов через двері” (A₁), “Пройшов через вікно” (А,), “Пройшов через комінок” (A₄), “Заховався в кімнаті” (A₄), “Уліз через дах” (T), то схематично наведене міркування Холмса і Ватсона можно зобразити так:

Зображена схема свідчить, що розділову непряму ар­гументацію здійснюють у формі заперечно-стверджуваль­ного модусу розділового виводу і, отже, вона буває пра­вильною при дотриманні правил цього модусу.

Таким чином, в розділовій непрямій аргументації (або в аргументації через виключення) тезу розглядають (на відміну від апагогічної аргументації) як одне з при­пущень, які в сукупності вичерпують усі можливі припу­щення стосовно деякого стану справ. З логічної точки зору тезу (T) тлумачать як елемент диз’юнктивного ви­словлювання, члени якого повинні вичерпувати всі мож­ливі припущення і виключати один одного. Подальша аргументація буде полягати в послідовному виключенні всіх припущень (тобто їх спростуванні, або доведенні хибності всіх членів диз’юнк-тивного твердження), за виключенням одного, яке і буде доводжуваною тезою. Теза, яка залишилась неспростованою, повинна бути істинною.

У розділовій непрямій аргументації можлива помилка необгрунтованого висновку. Вона полягає в тому, що іїіоді не виконується вимога повного переліку можливих припущень. У результаті може трапитись так, що останнє неспростоване припущення може виявитись хибним.

Порівняння структур апагогічної і розділової аргу­ментацій засвідчує їх специфічність стосовно вираження антитези. В апагогічній аргументації антитезою для тези T буде -T в оозліловій апп/ментанії антитезою для тези

апагогічної аргументації непряме встановлення істинності тези відбувається шляхом доведення хибності тверджен­ня, що суперечить їй. У випадку розділової аргументації — непряме встановлення істинності тези, ЩО входить до складу деякого диз’юнктивного твердження, відбувається завдяки встановленню хибності (і відповідного виклю­чення) усіх інших членів диз’юнктивного твердження.

Стосовно ктасу непрямих доведень (маємо на увазі перш за все апагогічні доведення) варто зауважити те, що вони розповсюджені насамперед в дедуктивних науках. Чому саме тут непрямі доведення виявляються найбільш ефективними? В дедуктивних науках логічна процедура пошуку наслідків із деяких вихідних положень вияв­ляється більш простим завданням, аніж пошуки істинних засновків-аргументів для тих же вихідних положень.

Застосування механізму непрямої аргументації’ в цілому пов’язане з певними труднощами. Під час такої аргументації необхідно тимчасово відхилятись від власне тези і залучати додатковий “матеріал”, додаткову інформацію, зосереджуючись на хибних твердженнях (або, принаймні, на твердженнях, що суперечать тезі). Це, безперечно, ускладнює пронесе аргументативного міркування в цілому.

3.