СЛОВНИК-МІНІМУМ

1. Аргументація (в найширшому значенні) — процеси обстоювання пропонентом деякого твердження з метою переконання опонента в істинності (або слушності) цього твердження.

2. Пропонент (протагоніст) — той, хто висуває, об­стоює деяке твердження-тезу.

3. Опонент (антагоніст) — той, хто заперечує, піддає сумніву істинність (або слушність) висунутої пропонен­том тези.

4. Структура аргументації — теза, аргументи і форма аргументації.

5. Теза — твердження, яке обгрунтовують.

6. Аргументи — твердження, за допомогою яких здійснюють обгрунтування тези.

7. Форма аргументації — спосіб (можливо логічний) обгрунтування тези за допомогою аргументів; спосіб зв’язку між аргументами і тезою.

8. Доведення — встановлення істинності деякого твердження за допомбгою істинних тверджень-аргументів і за допомогою виключно логічних засобів. Доведення є частковим випадком аргументації, позаяк аргументація не обов’язково здійснюється за допомогою логічно бездо­ганних міркувань та істинних аргументів.

9. Вади аргументації (в залежності від спрямованості міркування) — пряма і непряма аргументація.

10. Пряма аргументація — будується за допомогою міркувань, в яких тезу виводять безпосередньо із деяких аргументів; обгрунтування тези відбувається без викори­стання таких припущень, що суперечать тезі.

11. Непряма аргументація — характерна тим, що без­посередньо обгрунтовують хибність заперечення деякої тези (тобто хибність антитези). Якщо із припущення хиб­ності заперечення тези вдається вивести суперечність, то (на підставі закону виключеного третього) отримуємо висновок щодо істинності тези. Непряма аргументація буває двох видів: апагогічна і розділова.

12. Апагогічна аргументація — здійснюється за допо­могою зведення до абсурду.

13. Розділова аргументація — здійснюється у формі за­перечно-стверджувального модусу розділового виводу.

14. Спростування — процес встановлення хибності або недоведеності деякого положення за допомогою виключ­но логічних засобів.

15. Види спростування: а) спростування тези (пряме і непряме); б) спростування аргументів; в) встановлення неспроможності демонстрації.

16. Критика — дія, що є протилежною до процесів аргументації; передбачає обгрунтування хибності деякого твердження. Критика може здійснюватись не лише за до­помогою логічних засобів. Частковим випадком критики є спростування.

17. Приведення до абсурду — міркування, що ру­хається за схемою (A ⊃(2? л~ B)) ^∑>~ А. Використовується в процедурах спростування/критики. Сутність такого міркування: якщо із істинності деякого твердження (А) випливає суперечність (В л~ В), то це твердження є хиб­ним (~Л).

18. Правила аргументації/доведення і спростуван­ня/критики — виділяють три групи таких правил: 1) пра­вила щодо тези; 2) правила щодо аргументів; 3) правила щодо форми аргументації або щодо демонстрації.