СЛОВНИК-МІНІМУМ

Аргументація - процес обстоювання пропонентом деякого твердження з метою переконання опонента в істинності (або слушності) цього твердження.

Пропонент - той, хто висуває, обстоює деяке твердження-тезу.

Опонент - той, хто заперечує, піддає сумніву істинність (або слушність) висунутої пропонентом тези.

Структура аргументації - теза, аргументи і форма аргументації.

Теза - твердження, яке обгрунтовують.

Аргументи - твердження, за допомогою яких здійснюють обгрунтування

тези.

Форма аргументації - спосіб (можливо, логічний) обгрунтування тези за допомогою аргументів; спосіб зв'язку між аргументами і тезою.

Доведення - встановлення істинності деякого твердження за допомогою виключно логічних засобів. Доведення є частковим випадком аргументації, позаяк аргументація не обов'язково здійснюється за допомогою логічно бездоганних міркувань та істинних аргументів.

Види аргументації (в залежності від спрямованості міркування) - пряма і непряма аргументація.

Пряма аргументація - будується за допомогою міркувань, в яких тезу виводять безпосередньо із деяких аргументів.

Непряма аргументація - характерна тим, що безпосередньо обґрунтовують хибність заперечення деякої тези (тобто хибність антитези). Якщо із припущення хибності заперечення тези вдається вивести суперечність, то (на підставі закону виключеного третього) отримуємо висновок щодо істинності тези.

Спростування - процес встановлення хибності або недоведеності деякого положення за допомогою виключно логічних засобів.

Види спростування: а) спростування тези (пряме і непряме); б) спростування аргументів; в) встановлення неспроможності демонстрації.

Правила доведення і спростування - виділяють три групи таких правил: 1) правила щодо тези; 2) правила щодо аргументів; 3) правила щодо форми аргументації або щодо демонстрації.