§ 2. Правильність міркування

Усі міркування поділяють на правильні і непра­вильні. У правильному міркуванні висновок випливає із засновків -з логічною необхідністю, а схема такого міркування виражає логічний закон.

Міркування, в яких в результаті порушення законів та правил логіки припускаються логічних помилок, назива­ють неправильними. Логічні помилки можуть виникати як ненавмисно (несвідомо), так і навмисно (свідомо). Логічну помилку першого типу називають паралогізмом, а- другого типу — СОфіЗмбм. Е&фізм.мржтвизначити як Mψιg⅞a¾H‰?uO ГрунтуєТЬСЯ"на свідомому поруптеївіг за­конів і принципів формальної логіки^-, на свідомому об­грунтуванні або використанні хибних аргументів для до­сягнення “перемоги” в дискусіях, публічних диспутах, су­перечках. Софістичне міркування має на меті свідоме введення опонента в оману і нерідко “обгрунтовує” оче­видні нісенітниці. Це свого роду вид інтелектуального шахрайства².

Софізми відомі ше за часів сивої давнини. Деякі з них увійшли назавжди в історію. Так, ше з античних часів відомий софізм “Рогатий”. “Ти маєш те, чого не губив. Рогів ти не губив. Отже, у тебе є роги (тобто, ти — рого­носець)”. Інший приклад софістичного міркування: “Чи заєте Ви, про що я зараз хочу Вас запитати? — Ні. — Чи знаєте Ви, що говорити неправду — не недобре? — Зви­чайно, знаю. — Але ж саме про це я збирався Вас запита­ти, а Ви відповіли, шо не знаєте. Отже, виходить, що Ви знаєте те, чого Ви не знаєте?”

Неправильні міркування аналізують в логіпі лише з точки зору припушених в них помилок. Основне завдан­ня логіки — аналіз правильних міркувань. Логіка нама­гається виявити і дослідити схеми саме таких міркувань, встановити їх типи, визначити загальні критерії правиль­ності, виділити такі схеми, користуючись якими можна (згідно з певними правилами) отримати інші схеми да­ного типу.

Необхідно розрізняти характеристики істинності і правильності. Якщо поняття правильності характеризує міркування з точки зору співставлення його структури із правилами і законами логіки (міркування є правильним, якщо в ньому дотримуються всі необхідні логічні правила і закони), то поняття істинності стосується засновків і висновків міркування. Істинність/хибність характеризує відношення відповідності змісту висловлювань — за­сновків і висновків до предметів, явиш і ситуацій об’єк­тивної дійсності, про які в них йдеться. Засновки та вис­новки міркування є істинними, якщо вони відповідають дійсності, дійсному стану справ.

У правильно побудованому міркуванні з істинних за­сновків неможливо отримати хибний висновок. Тобто,

Наведемо приклад правильного міркування з істинними засновками:

Усі планети Сонячної системи обертаються навколо Сонця.

Земля — планета Сонячної системи. Отже, Земля обертається навколо Сонця.

Якщо в правильному міркуванні зустрічаються хибні засновки, тоді стосовно висновку такого міркування ми не можемо сказати нічого певного: в деяких випадках от­римуємо істинний висновок, а в деяких — хибний.

Розглянемо приклади правильних міркувань з хибни­ми засновками:

а) Каміння є поживною речовиною. Хліб є камінням.

Отже, хліб є поживною речовиною.

б) Каміння є поживною речовиною.

Папір є камінням.

Отже, папір є поживною речовиною

У випадках неправильно побудованих міркувань з істинними засновками також неможливо гарантувати істинність отриманого висновку. Наприклад:

а) Логіка — наука.

Алхімія Не є логікою. Отже, алхімія не є наукою.

б) Логіка — наука. Геометрія не є логікою. Отже, геометрія не є наукою.

Наведені приклади засвідчують, шо міркуючи непра­вильно. = істинних засновків можна отримати як істинні, так і хибні висновки.

У випадках неправильних міркувань з хибними за­сновками також можливе виведення як істинних, так і хибних висновків³.

Отже, неправильні міркування так само як і пра­вильні міркування з хибними засновками, не можуть га­рантувати істинність висновку (хоча випадково істинний висновок може трапитись і тут).

Для того, щоб нове, виведене знання (тобто висно­вок) було безумовно істинним, необхідно: по-перше, щоб наше міркування спиралось на істинні засновки і, по- друге, було правильним. Зазначимо, що формальна логіка надає правила лише щодо коректності переходу від за­сновків до висновків (закони і правила логіки контролю­ють міркування лише зі сторони їх правильності), але не правила щодо істинності самих засновків і висновків. Саме це і надає формальній логіці її формальний харак­тер. Вона вивчає лише ті умови істинності мислення, які залежать лише від способів зв’язку між думками⁴.

1 все ж, незважаючи на свою специфічність і різний зміст, поняття істинності і правильності взаємопов’язані, їх єдність в цілому забезпечує адекватне пізнання дійсності.