§ 1. Визначення логіки як науки

Термін “логіка” походить від старогрецького слова “логос” (logos), шо означає одночасно “слово" (або “речення”, “висловлювання”) і “смисл” (або "поняття”, “судження”, “підстава”).

Аналіз контекстів повсякденного життя, в яких вжи­вають слово “логіка” і його похідні, засвідчує існування принаймні трьох основних його значень.

По-перше, термін “логіка” вживають у щонайшир­шому значенні певної закономірності виникнення, існування і розвитку якихось предметів, явищ, ситуацій. Так. юристи можуть говорити про логіку фактів, політики — про логіку подій, історики і соціологи — про логіку розвитку суспільства, економісти — про логіку еволюції економічних чинників, шо можуть призвести до спаду або підйому виробництва і т. д. У цих і багатьох інших випадках слово “логіка” означає певний об'єктивний взаємозв’язок, взаємозалежність події, часу і дії людини. Тобто мова йде в цілому про так звану об’єктивну логіку.

Водночас слово “логіка” використовують в дещо іншому значенні, яке специфічно пов’язують лише з фе­номеном людського мислення. Характерними в цьому відношенні є, наприклад, ситуації вимоги: “які аргументи підтверджують вашу думку?” Звичайно, зазначену вимогу в багатьох випадках можна стверджувати і не в такій оче­видній формі. Інколи просто говоримо: “де ж логіка?” або “у ваших міркуваннях відсутня елементарна логіка”. Нерідко посилаємось на “залізну логіку”, або, навпаки, іронічно зауважуємо наявність “жіночої логіки” або “жіночого аргументу”, маючи на увазі, перш за все, якусь недоречну думку, недоладне в цілому міркування. Оче­видним є і те, що в ситуаціях повсякденного життя ми повсякчасно виконуємо сотні різних логічних операцій: визначаємо і класифікуємо поняття, оперуємо із суджен­нями, будуємо умовиводи, щось доводимо або спросто­вуємо і т.

І, нарешті, в третьому значенні термін “логіка” вжи­вають для визначення певної науки. Гї найзагальнішим визначенням може бути таке: логіка — це наука, що вив­чає мислення людини. Це певним чином дійсно так. Од­нак, мислення — це складний і багатовимірний феномен, що слугує предметом для досліджень багатьох наук: філософії, психології, нейрофізіології, кібернетики, мо­вознавства та ін. Не даремно його інколи називають “всесвітом навколо нас”. Отже, попереднє визначення логіки виявляється надто широким і не відображає спе­цифіку саме логічного знання. Його необхідно обмежити. Це можна зробити таким чином: логіка — це наука, що вивчає мислення, втілене у мові. Дійсно, навряд чи мож­на говорити про можливість мислення, міркування поза мовою, мовленням.

Це визначення є дешо кращим, аніж перше (в ньому певного мірою врахована специфіка логіки: логіка вивчає не просто мислення, але його мовні форми), однак і воно виявляється занадто широким. Справа в тому, що воно може бути цілком прийнятним і для такої науки як лінгвістика. У чому ж полягає специфіка логіки? Дослід­ження логікою природної мови не переслідує мети ство­рення загальної теорії мови (саме це якраз і складає ос­новне завдання лінгвістики)./Мета логіки інша — вирази­ти за допомогою мови схеми, структури, способи, форми міркувань людини, відокремити правильні міркування від неправильних і систематизувати їх.' Тому можна сказати, що предметом логіки, на відміну від лінгвістики, є не просто природна мова, а міркування людей, що втілені в природній мові або виражені нею.

Отже, логіку можна визначити як науку, що вивчає форми, схеми, структури правильних міркувань. Це — теорія форм правильних міркувань¹.

Логіка тлумачить міркування як умовивід або послідовність певним чином пов’язаних між собою умо­виводів. Умовивід — це така форма мислення, в якій на підставі відомих знань за певними правилами отримують нове знання. Вихідні відомі знання, з яких виводять нове знання, називають засновками умовиводу. Нове знання — висловлювання, виведене за допомогою певних логічних правил із засновків, називають висновком умовиводу.

Розглянемо такий умовивід:

Усі люди смертні.

Сократ —.людина- Отже, Сократ є смертним.

У даному прикладі засновками є два висловлювання: “Усі люди смертні” і “Сократ — людина”, а висновком є висловлювання “Сократ є смертним”. Наведений при­клад демонструє міркування, що складається з одного умовиводу. Але можливі інші, більш складні випадки, ко­ли міркування складається з двох, або декількох умови­водів. У цих випадках висновок першого умовиводу стає засновком другого умовиводу і т. д.

Спробуємо продовжити наведене вище міркування, додавши до нього ще один умовивід. У результаті отри­маємо міркування, яке складається вже з двох умови­водів:

Всі люди смертні.

Сократ — людина.

Отже, Сократ є смертним.

Кожний смертний е ЖИВОЮ ІСТОТОЮ. Отже, Сократ є живою істотою.

Звичайно, в повсякденному житті навряд чи люди міркують точно за такими схемами. Ми можемо пропус­кати або засновки, або деякі висновки (не формулювати їх в явному вигляді). Однак, для здійснення логічного аналізу будь-якого міркування перш за все необхідно відновити його в повному вигляді.