§ 3. Логічна форма міркувань. Уявлення про формалізовану мову

Логіки вважають, що правильність міркування ви­значається його логічною формою і не залежить від кон­кретного змісту висловлювань, з яких воно складається. Назва “формальна логіка” підкреслює саме цей факт: логіка має (перш за все) справу з формою міркувань і аб­страгується від їх змісту.

Логічну форму міркування тлумачать як спосіб зв’язку між висловлюваннями, що складають у жування. Для виявлення логічної форми необхідно “залишити ос­торонь” змістовний аспект міркування і зосередити увагу лише на тих компонентах, які представляють його фор­мальний аспект.

Таке розрізнення форми і змісту неможливо здійснити за допомогою природної мови, оскільки її ви­користання не дозволяє людині повніспр абстрагуватись від смислової сторони міркування. До того ж таке абст­рагування утруднюється ще й нечіткістю, неодно­значністю, розпливчастістю сенсу багатьох висловлювань природної мови, а також можливістю зміни сенсу таких

висловлювань (з плином часу, або навіть під час безпосе­реднього виводу висновку із засновків).

Тому, для чіткого вираження (фіксації) логічної фор­ми міркувань, в логіці створюють штучні мови, які отри­мали назву формалізованих мов. Такі мови є “наскрізь символічними”: висловлювання природної мови заміню­ють спеціальними символами. Завдяки цьому міркування перетворюються на певну послідовність (ланцюжок) знаків, яка будується і підпорядковується певним прави­лам.

Якшо порівнювати природну і формалізовану мови, то необхідно чітко уявляти, що використання цих мов переслідує різну мету; ці мови виконують різні завдання. Формалізовані мови не створюють лише з метою заміни природної мови (можлива більш різка оцінка — фор­малізовані мови взагалі не створюють для заміни при- родніх мов); принаймні, така заміна не є самоціллю. Як­шо природні мови виконують перш за все комунікативну і пізнавальну функції (за допомогою природніх мов ми спілкуємось, передаємо знання від одного покоління до іншого і т.

Інколи невірно тлумачать специфіку формалізованих мов, вбачаючи в них засіб для досягнення ефекту стис­лості. Справа зовсім не в цьому. Дійсно, інколи такий ефект наявний, але далеко не завжди. Виконання спе­цифічних завдань формалізованими мовами (дослід­ження правил, яким підпорядковується міркування, а та­кож конструювання різноманітних правильних способів міркування) призводить не стільки до стислості запису висловлювань, скільки до полегшення розуміння зако­номірностей плину міркувань. Чому? Тому, що постав­лені перед формалізованою мовою специфічні завдання вимагають, зокрема, представити структуру, форму міркування стандартним чином (причому, самі по собі, зафіксовані стандартним чином, конструкції можуть бути досить громіздкими). Але такі конструкції міркувань, як і будь-які інші стандарти призводять до можливості ситу­ації, змальованої видатним австрійським філософом XX сг. Людвігом Вітгенштейном (1889 — 1951 рр.): “Не думай, а дивись”. Дійсно, інколи лише за допомогою графічної

схеми, зафіксованої формалізованою мовою, ми можемо визначати правильність чи неправильність міркування: з’ясовувати, чи випливає висновок з логічною необхід­ністю із засновків міркування.

Інколи невірно тлумачать формалізовані мови як спрощені фрагменти природної мови. При цьому зазна­чають, що все, про що тільки можна говорити, можна виразити за допомогою природної мови (а звідси випли­ває, що, начеб-то, формалізована мова зовсім не є не­обхідною, позаяк замість її символів можна використати слова природної мови). Цей аргумент треба відхилити, бо формалізовані мови — це додаткові спеціалізовані знакові системи, які слугують для вирішення певних, точно і чітко обумовлених, наукових завдань, які інколи просто неможливо вирішити за допомогою природної мови.

Побудову моделі, у якій міркуванням природної мови ставлять у відповідність їх формальні аналоги називають методом формалізації. Цей метод є основним методом дослідження сучасної логіки.

' Таким чином, логічну форму міркування можна з’ясувати лише за допомогою спеціальної мови логіки.

Для визначення логічної форми того чи іншого вира­зу перш за все необхідно встановити, які логічні і не­логічні терміни входять до його складу.

Логічні терміни в природній мові звичайно виража­ють за допомогою таких слів і словосполучень, як “усякий”, “деякий” “є”, “якщо..., тоді...”, “і”, “або” та ін.

У нелогічних термінах фіксують певну інформацію, про яку йдеться у виразі. Це можуть бути як окремі сло­ва, так і висловлювання.

По-друге, для встановлення логічної форми необхідно абстрагуватися від значень нелогічних термінів, що вхо-

дять до складу досліджуваного виразу. Ue можна зробити, наприклад, замінюючи ці терміни змінними. Замість різних входжень одного і того ж самого терміну підставляють певну змінну, а замість різних термінів — різні змінні. Окрім цього, замість термінів різних типів під-ставляють змінні різних типів.

Розглянемо приклади. Спробуємо виявити логічну форму таких виразів:

а) “Якшо є вогонь, то є і дим”;

б) “Якшо логіка є наукою, то вона встановлює закони”.

Абстрагуємось від змісту цих висловлювань і замінимо прості висловлювання, що входять до їх складу, на змінні: А і В. Логічний термін “якщо..., тоді...” зустрічається в обох висловлюваннях. Виявляється, що логічна форма “якшо А, то В” притаманна двом різним за змістом складним висловлюванням.

Наступні два міркування є різними за змістом, але також мають однакову логічну форму:

Якщо замість конкретних висловлювань, які зустрічаються в міркуваннях (а) і (б) підставити змінні (наприклад, А і В), то виявиться, що і у випадку (а), і у випадку (б) міркування здійснюється за однією схемою:

Таким чином, логічну форму виразу можна визначити як структуру цього виразу, яку виявляють в результаті абстрагування від значень нелогічних термінів, що вхо­дять до його складу.