Логіка пояснення і розуміння

Однією із найважливіших функцій наукової теорії і науки загалом є пояснення. Через що в логіці науки розвивається такий напрям як логіка пояснення.

Логіка пояснення - це актуалізація відомого знання у відпо­відності з усталеними соціокультурними моделями раціональної дії.

У логіці пояснення розрізняють пояснення як таке і наукове по­яснення.

Пояснення - це логічна процедура, в процесі якої з’ясовуються причини виникнення та існування певних об’єктів.

У структурі пояснення виокремлюють три елементи: експланадум й експлананс (від лат. explanatio - пояснення, тлумачення) та зв’язок між ними.

Експланадум (скорочено - Ed) - це висловлювання, що містить інформацію про якийсь факт чи явище, які потрібно пояснити.

Експлананс (скорочено - En) - це комплекс висловлювань, за допомогою яких цей факт чи явище пояснюється.

Зв’язок між експланандумом та експланасом - це логічне виведення експланандуму із експланансу. Він може бути виражений граматичними сполучниками — «бо», «оскільки», «тому що» чи їхніми синонімами.

Схема пояснення має такий вигляд:

де В - символ для позначення деякого об’єкта пояснення (явища, події, процесу чи дії), А — символ для позначення певної підстави пояснення (закону, принципу, правила, аксіоми, факту, мети, наміру тощо), знак «------------------------------- символ для позначення реплікації (логічного сполуч­

ника, складники якого мають однакові значення фактичної істинності).

Вираз В «— А читається: «В є тому що є А». Для одного і того самого експланадума може бути побудовано декілька підстав пояснення.

Наукове пояснення - це сукупність прийомів, які допомагають визначити вірогідність неясних чи не зовсім ясних тверджень наукової теорії.

У природничих науках найпоширенішими моделями наукового пояснення є дедуктивно-номологічна та імовірнісно-статистична.

Дедуктивно-номологічна модель наукового пояснення (від грецьк. nomos - закон) - це дедуктивний вивід, засновки якого нази­ваються експланансом, висновок - експланандумом.

Вона допускає різноманітні модифікації та узагальнення. У її найпростішому варіанті експлананс повинен включати в себе хоча б одне загальне твердження, а експланандум повинен логічно випливати із експлананса. У більш складному випадку в експлананс може входити декілька загальних і одиничних тверджень, а дедуктивний вивід - являти собою ланцюжок логічних виводів. На місці експланандума може знаходитися як опис окремої події, так і загальне твердження, і навіть теорія.

Дедуктивно-номологічне наукове пояснення можна подати у вигляді схеми:

де P - статистична ймовірність, G - подія чи ефект, F - сприятливі умови для появи події чи ефекту, q - частота їхньої появи.

Наприклад, «(Р) Морські припливи відбуваються на Землі (G), тому що Місяць (F) здійснює гравітаційний вплив на Землю, наближаючись до неї(q)».

У гуманітарних науках використовуються й інші моделі пояснення. Найвідомішими серед них є раціональна і телеологічна.

Раціональна модель наукового пояснення (від лат. rationalis - доцільний) часто застосовується під час реконструкції історичних подій і полягає у з’ясуванні мотивів дій, якими керувалася істо­рична особа, та обґрунтуванні того, що при врахуванні виявлених мотивів її вчинок можна вважати цілком розумним. Наприклад, «Чому гетьман Іван Мазепа перейшов на бік шведського короля Карла XII (Ed)? Тому що вважав цей перехід доцільним (Еп)».

Існують обмеження для застосування раціональної моделі наукового пояснення. По-перше, раціональність не є остаточно визначеним поняттям, а уявлення про стандарти раціональності з часом змінюються.

По-друге, люди досить часто діють без будь-якого розрахунку — під впливом імпульсів, бажань, пристрастей та емоцій.

Телеологічна модель наукового пояснення (від грецьк.

Основні вимоги до пояснення:

1) експланандум повинен бути істинним;

2) експлананс повинен містити в собі вказівку на закон науки чи принаймні натяк на статистичну ймовірність:

3) експлананс не повнен бути тотожним із експланандумом, чи включати його як свою складову частину, інакше пояснення буде тав­тологічним;

4) між експланандумом та експланасом має існувати відношення логічного випливання чи імовірнісного підтвердження.

Поряд із поясненням важливою функцією наукового пізнання є розуміння. Тому логіку пояснення доповнює логіка розуміння.

Логіка розуміння - це інтелектуальна практика конструювання смислу знаково-символічних систем.

Концепція методологічного дуалізму закріплює пояснення за при­родничими та точними науками, а розуміння - за гуманітарними на­уками. А концепція методологічного монізму, навпаки, відкидає дилему пояснюючих і розуміючих методів наукового пізнання та обгрунтовує застосування розуміння майже у всіх галузях знання.

Розуміння - це універсальна операція мислення, яка виявля­ється у засвоєнні нового змісту, включенні його в систему усталених знань, ідей та уявлень, інформаційна реконструкція цього змісту. Воно є результатом тривалого і складного процесу перетворення фор­мально наявної, але не осмисленої інформації, на осмислену та зро­зумілу. Воно наділяє смислом об’єкти реальної дійсності та вводить їх тим самим у звичний і зв’язаний світ людини. З’ясування смислу об’єкта як цілого передбачає розуміння його частин. У свою чергу, з’ясування смислу частин потребує розуміння цілого. Такий коловий рух розуміння називають герменевтичним колом.

Розуміння А можливе, якщо і тільки якщо:

1) відомий смисл наявних частин А;

2) існує реконструкційна гіпотеза h про смисл А;

3) наділяється смислом (інтерпретується) незрозумілий залишок;

4) пояснюється роль кожного елемента (частини) у структурі цілого А відносно гіпотези h;

5) якщо гіпотеза h дає змогу поянити роль кожної частини у фор­муванні смису цілого А, то процес завершується, а якщо роль якої-не- будь частини не пояснена, то формулюється нова реконструкційна гі­потеза і процес повторюється, починаючи із другого пункту. І так до тих пір, доки не буде визначений смисл А.

Враховуючи зв’язок проблеми розуміння із герменевтичним колом, її аналіз здійснювався в межах герменевтики, яка розкрила можливості зведення об’єктів до мовних структур їх розуміння, проаналізувала спе­цифіку пізнання у гуманітарній сфері та комунікативний аспект пізна­вальних процесів.

У герменевтиці як універсальній теорії інтерпретації знаків роз­різняють інтегративне та реконструктивне розуміння.

Інтегративне розуміння - це актуалізація смислу в контексті су­часності.

Реконструктивне розуміння - це реставрація смислу в контексті минулого.

Логічну структуру розуміння досі остаточно не з’ясовано. Зазвичай виокремлюють два складники розуміння: перший, який може бути експлікованим у теоріях та правилах, і другий, який є не експлікованим. Граничними точками розуміння можна визначити інтуїтивне цілісне усвідомлення і засвоєння та, з іншого боку, логічно оформлені проце­дури надання, приписування смислу.

Певний інтерес викликає концепція, яка стверджує, що розуміння є оцінка на підставі деякого зразка, стандарту, норми або принципу. Розу­мітися може все, для чого існує такий загальний зв’язок, починаючи з явищ неживої природи і звершуючи вчинками, індивідуальними психіч­ними станами чи текстами. Результатом розуміння є оцінка об’єкта розу­міння з певної усталеної точки зору. Тлумачення, яке робить можливим розуміння, являє собою пошук стандарту оцінки і обгрунтування мож­ливості його застосування для конкретного досліджуваного випадку. Наприклад, зрозуміти дію історичної особи означає вивести обо- в 'язковієть цієї дії з тієї мети і цінностей, яких вона дотримувалась.

4.