Визначення логіки дискурсу
Текст як факт певного типу культури є виразом історично визначеного дискурсу. Тому логіка тексту щільно пов’язана з логікою дискурсу як розділом прикладної логіки.
Логіка дискурсу (від лат.
discursus - бігання туди-сюди, коловорот) - це логічна теорія, яка здійснює реконструкцію основних схем раціональності та з їхньою допомогою моделює дискурс як структуру і практику у різних формах його реалізації.Основними поняттями логіки дискурсу є поняття дискурс і наратив.
Дискурс (від лат. discursus - міркування, франц, discours - промова, виступ) - це:
1) міркування, кожна з наступних логічних ланок якого залежить від попередньої і спричиняє подальшу ланку, його послідовне розгортання:
2) будь-який відносно завершений текст, що передбачає розмову, діалог, комунікацію;
3) спосіб розуміння змісту свідомості, який відповідає певній со- ціокультурній традиції.
Розрізняють два підходи до розуміння дискурсу: логіко-філософ- ський та логіко-лінгвістичний.
Дискурс у логіко-філософському розумінні - це:
1) словесне міркування, послідовність мовних дій, логічно пов’язаних одна з одною;
2) мовна практика тієї чи іншої соціальної спільноти, опосередкована її культурою.
У логіко-лінгвістичному розумінні дискурс - це:
1) набір настановлень, що визначає, які речення можуть, а які не можуть бути задані у певному контексті;
2) структура мовного акту одночасно з його позамовним контекстом, тими явно невираженими цілями та намірами, які цей акт мовлення супроводжують.
Близьким до логіко-лінгвістичного розуміння є суто логічне тлумачення дискурсу. Виходячи з цього варіанту тлумачення, дискурс - це текст, створений учасниками обговорення, які мають певні інтереси, пов’язані з інтеграцією їхньої діяльності; це процес створення, конституювання, виправдання, утвердження певних принципів спільної діяльності, соціального порядку.
Диспут, дискусія, полеміка, дебати, суперечка загалом свідчать про деякі аспекти дискурсу. Дискурсом їх робить кінцева мета, універсальне положення, яке в ідеалі має бути прийняте усіма.
Дискурс - це рух до концептуальної єдності, а консенсус - характеристика ідеальної мети дискурсу.
Дискурси класифікують за різними підставами. За кількістю суб’єктів, які будують міркування, дискурси поділяються на прагматичні та комунікативні.
Прагматичний дискурс (від грецьк. pragma - справа, дія) - це текст, що містить міркування окремого суб’єкта. Відповідно, комунікативний дискурс (від лат. communico — спілкування) - це текст, що містить взаємозалежні міркування кількох суб’єктів. Так, «Сповідь» Августина є прикладом прагматичного дискурсу, діалоги Платона чи трагедії В. Шекспіра - прикладами комунікативного дискурсу.
За цілями дискурси поділяються на когнітивні, імперативні та експресивні. Перший тип дискурсу має на меті повідомлення істини, або передачу нових знань, другий - різні типи спонукальних команд та інші запрошення до дії, третій - вираз певного внутрішнього стану учасника комунікації, особистої, у тому числі суто емоційної оцінки.
За сферою мовної практики дискурси поділяються на буденні та наукові. Буденний дискурс - це взаємозалежні тексти-міркування, що створюються у повсякденній взаємодії індивідів. До них зараховують бесіду та розмову.
Науковий дискурс - це взаємозалежні тексти-міркування, що створюються в результаті спеціалізованої взаємодії між науковцями. Серед наукових дискурсів розрізняють філософський дискурс, історичний дискурс, соціологічний дискурс тощо.
Дискурс виконує регулятивну функцію. Вона полягає в тому, що в дискурсі вирази, або тексти приймають чи відкидають, виходячи з певних критеріїв. Наприклад, речення може бути відкинуте як незрозуміле, прийняте як зрозуміле, але не прийняте як істинне (відкинуте як хибне). Існують критерії прийняття/неприйняття речення - це критерії доведення. Якщо твердження чи припущення доведене, то учасники комунікативного акту змушені прийняти його, хоч би як їм це неподобалось.
Важливо зазначити, що дискурс, в якому діють критерії істинності, зовсім не є єдиним і вичерпним. Умови прийняття та відкидання пропозицій настільки ж різноманітні, наскільки різними є дискурси людського спілкування. На відміну від дискурсу, який є логічно чистим, раціонально прагматичним та відірваним від емоційно-інтуїтивної сфери життя, наратив щільно пов’язаний з емоційно-інтуїтивним життям епохи, до якої він належить та яку виражає в собі.Наратив (від лат. narratio - виклад, англ, і франц, narrative - розповідь, оповідання) - це:
1) спосіб приписування сенсу дійсності;
2) історично визначена і культурно обґрунтована інтерпретація світу;
3) опис, що відкидає значущість будь-яких логічних та раціональних доведень, і пояснення, яке визнає факт рівнозначності різноманітних способів розповіді про дійсність.
Наратив відрізняється від нарації. Наратив - це розповідь як відносно завершений твір, а нарація - процес розповіді.
Розрізняють три рівні наративу, на яких може бути досягнуте розуміння. Це рівні оповідання, доказу та сюжету. На рівні оповідання наявне конфігуративне розуміння, на рівні доказу - теоретичне, а на рівні сюжету - категоріальне. Це останнє є найважливішим, оскільки воно укорінене в культурі.
2.