Передумови суб'єктивних публічних прав

Теоретико-правовою передумовою будь-якого суб'єктивного пу­блічного права є відповідний закріплений у нормі адміністративно­го права юридичний обов'язок, який покладається на іншого учас­ника правовідносин.

У приватному праві, як правило, юридичний обов'язок однієї особи кореспондує праву іншої. Подібна схема випливає з функції приватно­го права, яка полягає в урівноваженні та відмежуванні інтересів при­ватних осіб. Таким чином, обов'язки та обмеження одного суб'єкта встановлюються в інтересах іншого. І, відповідно, навпаки.

У публічному (адміністративному) праві відносини є складнішими. Суб'єкти публічної адміністрації функціонують з метою задоволен­ня публічного інтересу. Відповідно адміністративне право регулює діяльність орієнтованої на задоволення такого інтересу публічної адміністрації. При цьому досить часто виникає необхідність роз­межування публічного та приватного інтересу, з яким тісно пов'яза­на концепція суб'єктивного публічного права. Отже, про наявність суб'єктивного публічного права може йтися у тому випадку, коли має місце імперативна норма (з якої відповідно випливає юридичний обов'язок публічної адміністрації), покликана слугувати захисту та реалізації не лише публічного інтересу, а й інтересу окремої приват­ної особи. Вирішальним є закріплення саме у нормативному порядку факту захисту (охорони, реалізації) певного інтересу.

Таким чином, для з'ясування наявності/відсутності суб'єктив­ного публічного права необхідно ствердно відповісти на такі два питання:

• чи має місце норма права, яка зобов'язує публічну адміністрацію до певної поведінки (дій, рішень, бездіяльності)?

• чи слугує така норма, хоча б частково, захисту (реалізації) інтересу приватної особи?

Спрямованість (публічну чи приватну) інтересу можна зрозуміти виходячи зі змісту відповідної норми права. Почасти у преамбулі до юридичного акта наголошується на меті його прийняття. Так, напри­клад, у преамбулі до Закону України від 5 липня 2012 р. «Про зайня­тість населення»¹ наголошується, що він визначає правові, економічні та організаційні засади реалізації державної політики у сфері зайнято­сті населення, гарантії держави щодо захисту прав громадян на працю та реалізації їхніх прав на соціальний захист від безробіття. Це, відпо­відно, зобов'язує публічну адміністрацію до реалізації певних дій (рі­шень), спрямованих на забезпечення та реалізацію зазначених прав приватних осіб.

Якщо у нормативному акті немає подібних формулювань, слід шляхом логічного та змістовного тлумачення його норм з'ясувати, чи має він взагалі захищати індивідуальні інтереси, і якщо так, то які саме^{[148] [149].}

5.4.