РОЗДІЛ V Занепад селянства

1. Занепад влади тінґу

Протягом другої половини XII і всього XIII ст. роль тінґу, що колись відігравав провідну роль у селянському суспільстві, нев­пинно зменшувалась. По-перше, контроль за релігійними справами поступово перейшов до архієпископа.

По-друге, король (у Норвегії) звільнив buandr розпорошених да­леких хуторів від обов’язку відвідувати конфедеративні тінґи, і тому ті тінґи змінили свій характер. То були вже не загальні асамблеї, а збори тільки тих представників (hauldar і верхня верства buandr), хто міг собі дозволити й далі виконувати обтяжливий і дорогий обов’язок участі в тінґах.

Подана таблиця дуже добре ілюструє тодішню нову ситуацію. Якщо за королювання ОлаваТихого (1066—1093) у засіданнях Іула- тінґу брало участь понад 400 buandr, 1274 р. ця провінційна асамблея мала всього 134 учасники, більшість яких були hauldar^,r,.

З цього можна зробити висновок, що призначений волею короля Iqgmadr, знаючи його бажання, мав змогу маніпулювати постанова­ми тінґу, що складався з королівської аристократії, яка здобула вла­ду завдяки королівській службі. Див. також розділ про запрова­дження загального права (с. 750).

2. Перехід у Данії і Швеції від селян-землевласників до орендарів

Період від 1130 р. до кінця XIII ст. видався дуже важким для селянства. Громадянські й закордонні війни, нові податки, дедалі більша могутність і світської, і церковної аристократії — всі ці та інші чинники призвели до зменшення кількості селян-землевлас­ників. Надто скрутним стало їхнє становище в Данії і Швеції, де до кінця XIII ст. світська та церковна аристократія була звільнена від податків на ферми, на яких працювали їхні орендарі.

Наслідком стало те, що селяни охоче продавали своє майно звіль­неним від податків дворянам, заощаджували гроші й далі обробляли свої колишні ділянки вже як орендарі. Додаткова перевага такої зміни полягала в тому, що селянам уже не треба було платити по­датків короні; їхній єдиний обов’язок полягав у виплаті ренти аристократам³⁹⁸.

Серед учених нема згоди, якою часткою культивованих земель ще володіли вільні селяни за доби Вальдемарів (до 1241 р.): за Kpicri- аном Ерслевом, вони володіли третиною земель³⁹⁹, а на думку Еріка Apyna — половиною⁴⁰⁰, натомість Поул Нерлунд заявляє, що макси­мум однією четвертою частиною⁴⁰¹. Проте вчені погоджуються, що більшість селян утратила свою землю протягом 1241—1340 рр., і після того селян-землевласників залишилось не більше 10—15%, тоді як більшість селян — десь 85% — стали орендарями (f?ste)⁴⁰².

1396 року (так званий Нючепінґський відступ) шведська корона повернула селянам право власності на землю, передане після 1363 р. дворянам. Ця реформа зачепила велику кількість земельних воло­дінь. За даними досліджень К. Ґ. Стюффе, близько 1200 уппланд- ських ферм (з загальної кількості 8—10 тисяч) знову стали оподатко­вуваною землею⁴⁰³.

Про норвезьку систему оренди див. с. 758. Як видно з таблиці на с. 758, 1350 р. селяни Норвегії й далі володіли десь 40% землі.