XIII. Роля генеральної ради в історії України. Боротьба за генеральну раду. Класи, що за неї змагалися. Економічна та політична перемога козацької старшини н занепад генеральних рад.

Ми подали докладний формальний огляд юридичних рис нашого інституту, ми навели низку порівнянь-аналогій з інститутами схожими на генеральну раду формою або суттю. Але безперечно нарис наш був-би далеко не повний, нарис наш не відповідав-би вимогам нової науки, коли-б обмежився самим цим формальним оглядом структури військової ради.

Для цього маємо ми згадати за криваву соціяльну боротьбу, що на Україні в XVI—XVII ст.ст. точилася. Була це боротьба національна, але була ’це боротьба й соціяльна, — боротьба дрібного й середнього (згадаймо самого Богдана Хмельницького) землеволодіння з великим в умовах зростання грошового господарства й ліквідації економіки фео­дальних часів. На Україні, країні порівнюючи невеликих і нечисленних, економічно несильних міст, головну ролю в цій боротьбі насамперед грала дрібна хуторянська буржуазія — козацтво. В завзятій боротьбі, що кінець-кінцем принесла соціяльний і політичний переворот 1648 ρ., козацтво веде перед. Козацтво є та класа, що цей переворот зробила, та класа, що стоїть тепер на чолі нової української державної ор­ганізації.

Який-же орган, що ним виявляє свою владу нова класа-перемо- жець? Цей орган бере вона з своєї давньої організації в складі поль­ської держави* Вже тоді в нім, у козацькій раді виявляє свою волю нова класа—ще організована в своєрідну військову верству — козацтво. На бурхливих козацьких радах раз-у-раз підносить ця класа гасло повстання супроти старого соціяльного й політичного ладу. Раз-у-раз ухвалюється тут це гасло й за постановою ради ллється кров у невдалих тимчасом повстаннях.

І при повстанні Б.

НІ

А втім революція 1648 ρ., що поставила коло влади хуторян-коза- ків, принесла низку передумов для соціального розвитку країни. Цей розвиток обумовлювався зростанням торговелькаго капіталізму й поши­ренням грошового господарства. Цим обумовлюється поступінне зро­стання великого землеволодіння, „а маса селянства й козацтва виявля­ється погано пристосованою й мала здатною пристосуватися до нових складних умов господарства, що потребувало великих грошових засо­бів⁰ ')· Властиво кажучи, цей процес концентрації великого землеволо­діння почавсь у більш-менш значних розмірах допіру з Самойловичевих часів. Але ще й за часів повстання Богдана Хмельницького бачимо в лавах нових переможців і рештки давніх землевласницьких груп (шляхетство українське). Бачимо й те, що нові переможці не рискують цілком ліквідувати велике землеволодіння (манастирське й рештки шля­хетського землеволодіння). Частина українського шляхетства оточує са­мого ватажка української революції — Богдана Хмельницького, вона в особі Виговського й инших посідає вищі українські уряди і в особі Виговського претендує на спадщину по Богдані Хмельницькому.

Все це обумовлює ту класову боротьбу, що яскраво виявлялася на Україні-Гетьманщині в другій половині XVIl ст. Спочатку класова бо­ротьба не має ще виразної соціальної програми, це поки-що боротьба тільки політична. Це — тому, що „боротьба пригніченої класи проти класи, що пригнічує, неодмінно є передусім боротьба політична, бо­ротьба супроти політичної зверхности гнобителів. Розуміння звязку цієї політичної боротьби з її економічною підвалиною слабшає, а инколи й до краю заникає"²). От чому орган, за який часто йде ця боротьба, є генеральна рада — орган, що через нього претендувало правити Геть­манщиною рядове козацтво — дрібна, хуторянська буржуазія, що в цім лиш інституті мала кількісну більшість, у цім лиш інституті могла вияв­ляти свої політичні претенсії.

Хід цієї боротьби ми уявляємо так. На початку повстання, в дні перемог української революції, перемог хуторян-козаків генеральна рада є de facto зверхній орган держави, що з ним рахується й популярний гетьман. Але дні перемог змінюються днями воєнних поразок, днями переходу в залежність од сусідньої держави (умова 1654 р.). Це й прав­ління групи шляхетства, що оточувала Б. Хмельницького, яка базува­лася на рештках економіки давнього ладу й ідеологічно з ним була звязана — обумовило тимчасовий занепад активности рядового ко­зацтва, а разом із тим і занепад військових рад, що після 1654 р. не збираються.

Смерть Богдана Хмельницького й обрання на неповній, на не­численній раді в Чигирині найвиразнішого представника українського шляхетства, що було при Богдані Хмельницькому — І. Виговського, лю-

^,) Рожков, История России, т. VI, с. 25.

’) Ф. Энгельс, Людвиг Фейербах, с. 54, 1919 р.

Генеральна рада на УкраїніТетьманіціїні XVII—XVIII ст.ст. 391

• · · ··«..· А» ·

дини не чужої тенденціям повороту до давнього ладу, — розвязало руки представникам козацтва й поспільства. Представниками цих груп з’яви­лися запорозці з кошовим гетьманом Барабашем, полтавський полковник М. Пушкар та миргородський С. Довгаль. І цікаво, що головним лозун­гом їхньої боротьби з Виговським була козацька широка рада — чорна рада. Отже 14 квітня р 1658 Пушкар пише до Москви: „Известить Его Царскому величеству — изволил бы полную раду, противъ грамотъ из­данныхъ, на подлинномъ месте учинить всемъ войскомъ и всею чернью войска Запорожского'* ^l)∙ А Барабаш писав Бєлгородському воєводі, що вийшло січове військо „для рады посполитой⁴* ²). Про раду в Переяславі ця група казала, що „та де рада, что была въ Переяславлѣ, была не­полная, а были на радѣ тѣ полковники, которые съ Иваномъ Выгов- скимъ въ одной мысли, а съ ними сотниковъ и черни у полковника чело­вѣкъ по десяти и менши, а заднѣпрскихъ полковъ никого не было, и на гетманство де ево Ивана обрали не всѣмъ войскомъ и булаву ему не давывали, а далъ ему Ивану Выговскому булаву околничей и ору­жейничей Богданъ Матвѣевичъ самъ, а не полковники и не чернь*⁴ ’).

Виговського-ж підтримували инші. Ми звичайно знаємо його най­ближчих співробітників: вони походили з української православної шляхти чи з старого рангового козацтва, що вершки Його і економічно й юридично були недалекі від рядової шляхти. Але в однім акті мова мовиться й за инші групи. Це акт про старшинську раду у Виговського.

') Рук. Судівнка № 97. Збірка Грамот, ч. 1, crop. 583.

^,) Древлехранилище РСФСР., Столб. № 399 Білгородськ. Стола Розряда, а. 25.

’) А. Ю. и 3. P., т. XV. с. 49 -50.

♦) Древлехранилище P.C∙Φ.C.P. Столб. № 407 Білгор. Стола Розряда, а. 76.

^ft) А. Ю. и 3. P., т. XV, crop. 175.

В травні 1659 р. „Черкашенин" — „виходець" оповідав кн. Куракінові, що: „Какъ де он был в Чигирине і слышел, что до него была рада у Вы- говского с полковники, чтоб де будут ли они чинить войну с твоими великого Государя ратными людми или не будут? I полковники де Уман­ской да Белоцерковской сказали ему Выговскому, что де они болши того кровопролития чинить не учнут.

Але і в лавах співробітників Виговського були різні течії. І у де­кого з них бувала думка про чорну козацьку раду. Отже коли в листо­паді 1658 р. кн. Ромодановський „приводилъ к вѣрѣ" наказного геть­мана Виговського — Скоробагатька й його старшину, — ці казали про потребу „учинить имъ супольную раду о гетмане и своих великого Го­сударя дѣлех“²). А трохи згодом полонений писар наказного гетьмана Скоробагатька — Захар Шикієвич свідчив у російському таборі між ик- шим таке: „повѣрился мнѣ панъ Цецура, пол(ковник) Переяславской, что имѣет в раду чернецкую ударить, усмотри время, и тут вскоре до князя Григорія Григорьевича о том давать знать, чтоб о том вѣдая давал князь Ромодановской помочь. А ту раду с тое причины хочет учинить, что видит испустошене земли через Выговского от орды и от ляхов, и что от Его Царскаго Величества отступил без всякие крѣпкие причины Выговской. Хочет і всѣх до своего умыслу привесть и подлинно бы до того времени пан Цецуря было учинил, когда бы Скоробагатко не приѣхал. Однакож и ныне времяни смотрит; до кото­рого умыслу и нѣкоторые люди правду любячие пристают" ³).

Чи мав успіх цей рух за чорну раду? Виговський загубив булаву, широка козацька рада (що правда, без її найактивніших оборонців, що обрали собі на наказного гетьмана І. Безпалого, очевидно на дуже не­численних зборах) зібралася на Росаві й обрала на гетьмана Ю.

Згодом рух за чорну раду підноситься р. 1662 підчас боротьби за гетьманську булаву Сомка, Золотаренка й Бруховецького. Прибічники останнього вимагали широкої чорної ради. Росія уявляла спочатку склад

’) Древлехранилище РСФСР., Столб. № 308 Прикаэн. Стола Разряда, а. 372.

') Ibid.. № 429 Білгор. Стола, а. 167.

^a) Ibid., Столб. Прикаэн. Стола № ЗОЯ. а. 420.

цієї ради не вельми широким. Отже, запрохуючи у вересні року 1662 полковників на раду, кн. Ромодановський рекомендував узяти на раду „и ис черни, кому им в той раде мочно будет вѣрить" ^,). Це ще не го­ворить про раду широку. Мабуть тому й міг писати йому Ніженський полковник В. Золотаренко, що „они... милости зело обрадовались, что ты великій Государь изволилъ имъ учинить суполную чернецкую раду“ ^[191])∙.∙ Але далекозоріша група старшини вже передчувала народження в звязку з цією радою нового соціяльного руху. Не дарма в червні 1662 р. Чер­нігівський воєвода сповіщав Москву, що „приходя ко мнѣ, холопу твоєму, Черниговской полковникъ Аникѣй Силич и ево началные люди и гово­рят, что де начинаетца у нас быть другая Пушкаревщина" ^[192]). Чернігів­ські „началные люди" бачили піднесення класової боротьби. Причини її пояснював у лютому 1663 р. на Москві Київський полковник. В. Дво­рецький: „драли по мѣстам и селам убогих людей неэносными подат­ками: стаціѣ берут вшелякими пашнями, а тое ратным людем в грошах дают; а скарбы собѣ з людей бѣдных збирают Comko и Васюта. А вой­ску Запорожскому и хлѣба на Запороже непропущают возить, и ратные люде голодом помирают по мѣстах. А они нѣкому жадной речи дармо не дадут. Тилко у них все купить потреба. И то заказали всюды абы грошей люде мѣдных не брали не за що. И нынѣ стацію на Осударскія люде збирают и собѣ на пожиток оборочают, на грошѣ продают и обо­гащаются" ^{[193] [194] [195])∙ Дворецький — сучасник цих подій вказує лиш на конкретні причини незавдоволення старшиною. Але є натяк і на основну. Стар­шина „обогащалася", збагачувалася коштом козацтва й селянства, зро­стала соціяльна нерівність, зростала в звязку з цим класова ворожнеча. Це стверджують свідчення в червні 1663 р. на іМоскві драгунського ка­пітана М. Мостікова, що був з Великого-Гагіним на Україні: „Чернь в розговорех говорят, что имъ годен бы Гетманом Брюховецкой, потому что де он человѣкъ смирной и не гордой. А Comko де и полковники люди гордые и им чинят налоги, а сами обогатѣли" s).}

Не довіряли навіть і Бруховецькому. Той-же Мостіков оповідав, що „чернь де говорят, что Сомка и Брюховецкого имъ на совершенное гет­манство не надобно, а оберут они на раде опричъ ихъ кого излюбят всею чернью"*). ВеликогоТагін писав, що „намъ же... в Нѣжине ска­зывали козаки и мѣщанѣ, что на раде хотятъ де Государь выбрать въ Гетманы Полтавского полку казака Костянтина Суличича или Нѣ- жинского казака Григорья Кобылецкого" ^[196]) — себ-то людей своєї класи для рядового козацтва — „черни".

Чорна рада з домінантною ролею рядового козацтва зібралася р. 1663 під Ніженем. Тут пройшов на гетьманство кандидат Запоріжжя й південних полків — Бруховецький. Слід взагалі сказати, що в боротьбі за чорну раду на Лівобережжі завсіди головну ролю грали південні полки. Можливо, що це пояснюється соціальним складом їх козацтва й умовами їхньої економіки. Річ у тім, що полки „литовські" (північні)— мали рештки шляхетського стану й його землеволодіння, землеволодіння манастирів, більшу залежність від них і від нового старшинського земле­володіння груп рядового козацтва й селянства. Це все — в XVII в. — менше відчувалося в полках степових — південних, де велике старшин­ське землеволодіння з'являється згодом і де бачимо одноріднішу ко­зацьку масу. От чому, коли Великого-Гагін ішов на чорну раду в Ні- жень, — він побачив, що „которые де Государь городы близко к Перея­славлю и к Нѣжину, и тѣхъ городов полковники і сотники, і отаманы, і есаулы, и чернь, и мѣщанѣ хотят в гетманы обрать Якима Самка. А которые де Государь городы близка Полтавы и Галича, — и тѣхъ городов полковники и сотники, и отаманы, и есаулы, и чернь („чернь" — тут ясно видно значить рядове козацтво. Л. О.), и мѣщаня хотят в Гет­маны выбрать Івана Брюховецкого" ’).

Як відомо, й чорна рада 1663 р. не внесла радикальних змін у со­ціальний устрій України. А втім, рух за широку козацьку раду не при­пиняється. Року 1665 її хоче скликати відомий Децик. „ВыразуМѣеш что имѣет быть, как увидимся на назначенном мѣсте?", питає він Браслав- ського полковника Дрозда. Мали вони „о добром посовѣтовати" *). Ши­рока козацька рада збирається в червні 1668 р. під селом Будищами. На ній забито Бруховецького й обрано Дорошенка^я). Року 1669 хоче зібрати широку раду на Росаві Дорошенко *). Мають на ній, за його універсалом, бути всі козаки „кто толко отчины своей Украине добру общему і волностямъ, за которые кровь свою розливаемъ есть жела­тельные" ⁱ). Але на Росаві був Суховій з полками, що стояли за нього. Спільної з військом Дорошенка ради не відбулося, справа закінчилася баталією ^с).

Далі боротьбу за чорну раду бачимо в середині 70 р.р. Її репре­зентантом і на цей раз було Запоріжжя в особі кошового отамана І. Сірка. Ворогом такої ради був ставленик лівобережної старшини геть­ман Самойлович. До чорної ради ніби-το знов схилявся правобережний гетьман П. Дорошенко. Але на цій позиції він не був твердий. Р. 1671 в листі до великого коронного гетьмана Яна Собеського він пише, що до нього дісталися універсали, які закликають „аЬу siς za poradq tej Iysej obludnej, u nas zadnej powagi nie maj¾cej (Iubo z wielk⅞ brodq) ^[197]

Генеральна рада на Україні-Гетьманщині XVlI-XVlIl ст.ст. 395

“■· ∙' ? J·· · < ’ ■ rf∙. · м · «. а,...

glowy (Хаиенка, Сірка? Л. О.) czernicka rada stac miata, co u nas za taskq Boz⅞ dawno jest ona (jako szkodliwa) z wojska wywolana, і do wszystkich rzeczy zlych wiod¾ca" ^l). Чорної ради на уей раз скликати не пощастило. Адже важко визнати за ню раду, що р. 1675 під Чигирином переобрала Дорошенка. Склад її був вузький. Опріч запорозців (і дон­чаків, що в раді могли й не брати участи) було на ній тільки нечи­сленне Дорошенкове козацтво. Під цей час рядове козацтво вже не було господарем становища. Яскрава перемога 1663 р. була „Пірровою пере­могою". Влада поволі переходить цілком до нової групи великих земле­власників— до старшини. Цікаво те, що* саме лідер південної партії — рядового козацтва й запорозців І. Бруховецький, коли стає гетьманом, завдає тяжкого вдару генеральній раді. Адже за головний привилей — право військової ради було встановлення умови з Московською держа­вою в формі договірних статтіо. За Бруховецького 1663 р. ці статті встановлює з’їзд старшинської ради⁷). Старшина навчена досвідом ради 1663 р. вже рішуче бореться й заперечує супроти чорних, козацьких рад. Цією стороною дуже цікаве оповідання капітана російського сал- датського полку М. Мартинова в липні 1667 р. в Київській „Приказной избѣ". Даємо слово оригіналові: „Слышал де он Михайло от Чернигов­ского бывшего полковника Івана Аврамова, что полковник де Демко Ігнатевъ по писму боярина и гетмана Івана Мартыновича почал де полку своево козаком говорить (полк стояв „за рѣкою Десною от города в пяти верстах"), чтоб от приходу неприятелских людей стать бы гдѣ въ крѣпких мѣстех. И Пѣсоцкой де атаман Сава Орловской при всём полку ему полковнику почал говорить: идем де мы в раду, а не против неприятелских людей. И полковник де Демко атамана Саву Орловского за тѣ его слова бил ослопьем и говорил де ему атаману і всѣм коза­кам: пора де вашим козацкимъ радамъ перестать, а о войсковых де дѣлах боярин и гетман Іван Мартыновичъ, буде что надобно, станет де думать с одними полковники без вашей козацкой рады" ³). Факт вельми цікавий. За згадку про широку, про козацьку раду вже б’ють „осло­пьем" (це часи Бруховецького!). Многогрішний — майбутній гетьман — уважає що їм вже час „перестать", що її може й повинна заступити рада старшини. Многогрішний тут трохи помилився: як ми вже казали, рада з козаків зібралася 1668 р. Але, очевидно, на ній за обставинами військового часу не ухвалювалося постанов в справі внутрішнього ладу України. А далі він вірно намітив процес поступікної заміни генераль­ної ради радою старшини.

^,) A. Grabowski_l OjciysL Spominki. т. II, с.с. 305—307. Краків. 1845. -Щоб за порадою ТІЛ лисої, лицемірної, що жадної не мав у нас поваги (хоч і з великою боро­дою), голови чорна рада мола відбутися; що у нас в Божої ласки П давно (як шкідливу) у військові знесено, як таку, що призводить до всяких негарних справ".

Ί Кн. Розрядныя, т. II, с. 981.

’) Додаток jN⅛ 8.

23 січня 1669 р. генеральний обозний П. Забіла від імени Лівобе­режного уряду прохав, „чтобъ де черневой радѣ не быть, а быть бы на радѣ полковникомъ и старшинѣ; а черневой радѣ не быть бы для того, что мѣста разоренные и какъ съѣдутца многіе люди, и на радѣ и лоша­дей накормить будетъ нечѣмъ" ’). З цим вже рахувався й боярсько-дво­рянський російський уряд, представник якого боярин і оружейничий Б. М. Хітрово оголосив на другий день посланцям Многогрішного, що „быти радѣ неотмѣнно у гетмана въ Батуринѣ старшинѣ и всей войско­вой и мѣщанской, а черневой радѣ не быти, и на томъ мѣстѣ все по­становити и укрѣпити безъ отволоки"²)· I р. 1672 рада старшини, яка в квітні 1672 р. зібралася в Батурині, ухвалила, що при обранні геть­мана „на радѣ быть полковникомъ, сотникомъ и старшинѣ войсковой и началнымъ людемъ, всего войска не собирая, такъ'постановили" ^э). В статтях ради старшини, що правила тоді Лівобережною Україною, в травні 1672 р. є таке: „хотя таковъ между всею войсковою старшиною стался совѣтъ, дабы, для обранія гетмана, назначенеє было мѣсто въ Ко­нотопѣ; однакожъ (щоб) на томъ обраніи гетмана въ радѣ отъ.поспол- ства не повстало, для великого совокупленія въ людехъ смятеніе, усо- вѣтовали есмы старшинѣ быти войсковой на радѣ, не призывая общаго посполства. Тогда до лица земли упадая, милосердия отеческой великого государя нашего, его царского пресвѣтлого величе­ства, боярину и воеводѣ и намѣстнику бѣлгородцкому ко князю Гри- горью Ромодановскому стародубскому и къ думному дворянину и вое­водѣ нѣжинскому Ивану Ивановичю Ржевскому просимъ указу: естли бы на той радѣ и обираніи гетмана къ какому имѣло склонятись нестатку и бунтамъ, дабы за одно съ нами несогласного къ вѣрнымъ его цар­скому пресвѣтлому величеству и всему сигклиту глася услугамъ оборо­няютъ (?) пребывали и ни къ какой не допускали своей воли" ’). А в дру­гому акті вона боїться, щоб на Україні не „мусило б щось нового по­казатися и много бы ростирковъ межи посполытым народом (не) было" ⁵) на тій раді. Тут дуже яскраво бачимо побоювання „общого' поспол­ства" — рядового козацтва. Старшина Йому не вірить і боїться його. Вона прохає допомоги — втручання у внутрішні українські справи — московського уряду. Цей останній справді не допустив тут жадної „своєї волі". А коли в 1676 р. Дорошенко і Сірко проектували чорну раду, то стародубський полковник П. Рославець так виправдував свою сва­вільну поїздку до Москви з доносом на Самойловича, — він, мовляв, „поѣхалъ безъ его гетманского вѣдома и отпуску къ царскому величе­ству къ Москвѣ, убоясь черной ради, чтобъ его Петра безъ его гетман­ского вѣдома не убили"⁶). 1 хоч справжня мета подорожи П. Рославця

’) А. Ю. и 3. P., т. VIII₁ с. 50. ’) Ibidem.

=^,) Ibid., т. IX, с. 849. учинился⁴⁴ (натяк на Московські бунти). 1 в цім разі хотіли провести „подущение той же черни⁴⁴. Московський уряд уважно став розглядати справу Біляєва, гадаючи, що „от такихъ элохитренных людей Малорос- кому (!) краю чинитца вредителетво великое и вносятца расколы'^{4 a}). Це листування показує нам, що на раду тепер виразно дивляться як на шкідливий, революційний рух черни, „той же черни⁴⁴ — що з нею зма­гаються й на Москві й на Україні. Показує воно нам й те, що росій­ська „чернь⁴⁴ також чогось чекає від української ради. Вона чекає соціальної зміни, адже мають тут забити старшину й орендарів. А далі, думалося можливо, рух перейде Й в Росію. На Україні чорній раді — широким вільним зборам рядового козацтва за участю міщанства — вже не пощастило відбутися. Обрання Мазепи відбувалося вже при малій кількості козаків й не вони вже грали рішальну ролю в обранні. А ге­неральна рада XVIll ст. є справжня фікція, коли від цього інституту брано лиш давню форму, але в ню вкладався вже новий зміст урочи­стого параду, де жадної волі обмірковування і розбіжности поглядів бути вже не могло.

Поволі зневірилися в раді й українські трудові маси. Вже в до­піру наведенім у нас листуванні Самойловича 1682 р. справу про чорну раду ставлять росіяни. На Україні за неї не говорять. Мовчать за ню й згодом, підчас повстання Петрика. Що-правда останній і татари обі­цяють скликати раду для обрання гетьмана¹). Але це між иншим. А головний зміст універсалів Петрика й документів Петрикініяни вже

’) Ibid., т. XH, с. 5!3-51∙∣.

Древлехранилище Р.С.Ф.С.Р. Малор. Справи Міністерства Злкорд- Справ. 1682 р., № 38.

’) Древлехранилище Р.С.Ф.С.Р. Столб. № 949 Московськ. Стола Розрядо. Стол- пнк 2, а. 72. Цей столпнк містить силу матеріилу про рух Петрика. На підставі його і HHiuHX документів про Петрика і робимо ми свій висновок про відношення його до роди.

398 Лев Oxiihiiicbhm

•

инший. Закликається вже не до боротьби за чорну раду, боротьба за ню нічого не дала українському козацтву й селянству, вже отверто ставляться соціальні проблеми, треба вже „розбивати орендарів'*...

Так виродився інститут генеральних рад. Ми вже наводили при­чини цього виродження й занепаду. За цю причину був економічний занепад рядового козацтва й вільного поспільства, віланізація міст, і народження великого землеволодіння козацької старшини, що в еконо­мічній залежності від неї опинилося рядове козацтво, в економічну й юридичну залежність потрапило селянство. За таких умов влада пе­реходить до органу старшинської класи — ради старшини. В иншій праці ми вже розглядали були розвиток компетенції й поширення політичного впливу цієї установи *)·

Епіграфом до нашої роботи ми поставили вірш з літопису C. Be- лнчка про раду. Треба сказати, що в ті часи, коли скинено Самойло­вича, генеральна рада вже не була „сильна". „Сильна" була вже рада старшини, вона й підготувала й перевела переворот. Отже вірш у Be- -личка або характеризує вплив військової ради за давніших часів, або каже вже про раду старшинську.

Певна річ, що опріч наведених вище були й инші причини зане­паду генеральних рад. Річ у тім, що подібні установи прямого народо­правства притаманні лиш для держав з невеличкою територією, держав- громад (або при повній гегемонії одного міста над рештою території, як це було в республіканськім Римі). На великій Україні-Гетьманщині цей інститут був явно технічно незручний. Пряме народоправство для дер­жав з великою територією можливо лиш у формі референдума, формі, яку ті часи не знали.