РОЗДІЛ IV Аристократія

1. Зростання впливу аристократії

Як сказано вище, протягом XII ст. місцева земельна (алодна) аристократія (Iiersar) у Норвегії злилася з королівськими урядовцями невисокого походження (veizlu-menn, неспадковими землевласни­ками) в новий аристократичний клас, що мав назву lendir-menn.

Число lendir-menn було обмежене. Ґустав Сторм 1884 р. стверджу­вав, що в Норвегії нараховувалося тільки десь 20—ЗО lendir-menn будь-якої пори протягом XII—XIII ст. Проте, якщо дотримуватись досліджень Еббе Герцберґа, Александра Буґґе, Ашерна Еверосата ін., число lendir-menn треба значно збільшити — десь до 5100 чоловік. Це число зменшилося мало не в десять разів протягом бурхливих років урядування короля Сверріра (1184—1202), а згодом (у XIII ст.) упало до 10—15 чоловік³⁸².

У Данії аристократія мала назву herrem?nd, і в XII ст. джерела засвідчують наявність принаймні трьох кланів herrem?nd'. у Сьєланді клани Гвіде і Петера Боділсона (розквіт 1135 р.), а в Ютланді клан Труґота Ульвссона.

Два із згаданих кланів, обидва вікінґського походження, дали перших чотирьох архієпископів Лундських. До клану Труґота Ульв- сона належали Accep Свейнссон (1104—1134) і його небіж та наступник Ескіл Крістіансон (1137—1177); до клану Гвіде — єпископ Абсалон Ассерссон (1177—1201) і його небіж Андерс Сунесен (1201—1228).

«Розвиток європейської цивілізації в Данії, — писали Пітер Фут і Девід Вілсон, — і слава цієї країни, напевно, більшою мірою завдя­чують винятковому здоров’ю тих перших видатних прелатів, що так довго перебували на найчільнішій посаді церкви і держави, ніж будь-якій іншій причині».

Ці слова найслушніші, можливо, про єпископа Абсалона, назва­ного брата і дожиттєвого приятеля й дорадника короля Вальдемара І (1157—1182), бо саме він сформував християнське королівство Да­нію.

За доби Вальдемарів нова данська аристократія зростала коштом не тільки давніх кланів вождів, а й селян-землевласників. У цьому можна пересвідчитись на підставі даних, наведених у «Liber Census Daniae» (1231—1232) короля Вальдемара II: скажімо, на острові Фальстер було 67 нових аристократів, приблизно по два на парафію (soknY^M.

J∖q нас дійшли два списки, обидва 1200 р., де містяться дані про земельну власність двох кланів; один з цих документів — повний список володінь самого єпископа Абсалона³⁸⁵.

На основі цих списків та інших допоміжних матеріалів Ерік Ульсіґ розрізняє два типи маєтків у Данії. Перший — це великий маєток, що складається з головної садиби (mansio), чотирьох-шести повних сіл (thorps), кількох напівсіл і кількох ферм в інших селах. Другий — це головна садиба і одне-два села. Абсалонові маєтки містились у Сьєланді, переважно в округах Скіппінґе та Мерльосе, хоча він мав землі і в чотирьох інших herra∂∖ Льове, Слаґельсе, Альстед і Tyce³⁸⁶.

2. Friilse і землі, звільнені від податків

У XIII ст. — внаслідок боротьби за владу між королем і аристо­кратією — в Данії (1241 р.)³⁸⁷ і у Швеції (1288 р.) сформувався новий тип земельної власності. Вся земля була поділена на дві великі ка­тегорії: оподатковувана земля (швед, skattejord) і земля, звільнена від податків (швед./га/^е jord, j&n.Jralse)™.

Теоретично звільнення від податків надавалося кожному, хто служив королю як вершник, а на практиці від податків звільнялися аристократія, дворянство (світське fralse) і духівництво (духовне fr⅛lse)∖ аристократія і дворянство — за військову службу, а духів­ництво — за своє духовне подвижництво.

Землі, якими володіла корона, теж були звільнені від податків. Отже, оподатковувалась тільки селянська земля.

Обговорюючи цю систему оподаткування, Елі Ф. Гекшер писав:

«Її раціональність полягала в заміні оподаткування якоюсь служ­бою. Світське Jriilse залежало від постачання вояків на конях. Поки цей порядок зберігався, будь-який селянин у принципі міг отримати привілейJriilse, просто виставляючи кількість вершників, відповідну розмірові ЙОГО ВОЛОДІНЬ»³⁸⁹.

Точна сфера застосування такої системи оподаткування в XIII ст. невідома, проте наприкінці середньовіччя розподіл власності в обох королівствах був такий:

У Норвегії групових звільнень від податків не існувало — всі звільнення були індивідуальні, і їх мали єпископи та окремі Iendir- тепп короля³⁹².

1350 року земля в Норвегії, як визначив Гальвард Бєрквік, роз­поділялася таким чином:

1. Коронні землі — 4%

2. Церковні землі — 41%

3. Дворянські землі — 15%

4. Селянські землі — 40%

* * *

Нещодавно (1960 р.) Карл Ґеран Андре доводив, що стосовно корони звільнення від податків було не просто втратою прибутку. Адже, зменшуючи одну категорію прибутку, воно відкривало нові можливості. Звільнені від податків класи підлягали фактично над­звичайним податкам (urgens necessitasf₉ крім того, корона вимагала значної частки десятини, що її збирало для папства звільнене від податків духівництво. Отже, за К. Ґ. Андре, звільнення від податків модернізувало державні фінанси і сприяло формуванню гнучкішої та практичнішої системи оподаткування³⁹³.

2. Parlamentum

Якщо до середини XII ст. держава й далі була, по суті, тотожна з королем, після 1150 р. норвезькі джерела відзначають наявність go?irmenn (boni)₉ bestu menn (meliores)₉ skynsamir menn (discreti)₉ vitrir menn (prudentiores₉ Sapientiores) і т. ін.³⁹⁴.

Саме король,* зіткнувшись із новим завданням правити пов’яза­ною з територією державою, почав скликати єпископів та нобілів як дорадників і шукати їхньої підтримки при вирішенні державних справ.

Новий постійний орган — Королівська Рада — виник у Норвегії 1208 р., у Данії 1215 р., а в Швеції 1280 р. Рада складалася з обраних представників церковної ієрархії та аристократії. Новий орган у Норвегії та Швеції мав назву rad₉ а в Данії — hoff₉ латинські назви такого органу — consilium і parlamentum (наприклад, parlamentum quod Hoff dicitur₉ 1282 p.).

Тепер король скликав свою раду на більш-менш регулярній основі для обговорення державних справ. Якщо трон посідав не­повнолітній, Рада мала повноваження діяти як регент. У Швеції де­які члени Ради отримували спеціальні титули, як-от marskalk (маршал), kansler (канцлер), drots (управитель), jarl (ярл) і т. ін.

Крім обов’язку військової служби, світській аристократії діста­лося два нові обов’язки: урядова та цивільна служба. Докладніше про цю службу див. на с. 748.

Невдовзі аристократія зрозуміла, що ці нові обов’язки надають їй влади в практичних питаннях. Вона наполягала, щобparlamentum скликали щорічно, щоб король не діяв без його згоди і щоб жодного аристократа не ув’язнювали без судової постанови (славетний захід­ноєвропейський принцип петіпет Captivabimusf⁹⁵.

Данські дворяни досягли своєї мети 1282 р., коли змусили короля Ейріка Кліппінґа (1259—1286) підписати на засіданні Королівської Ради данську Magna Carta»

У Норвегії та Швеції дворянство вдалось до таких дій трохи пізніше — в XIV ст.